Название
ТРОСАН
Категория назначения
За рецептом.
Состав
діюча речовина:losartan potassium;
1 таблетка містить 25 мг або 50 мг, або 100 мг лозартану калію;
допоміжні речовини:целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, гідроксипропілцелюлоза низькозаміщена, магнію стеарат, опадрай білий 20А58900.
Фармакотерапевтическая группа
Антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТС С09С А01.
Фармакологические свойства
Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1). Ангіотензин ІІ чинить потужну судинозвужувальну дію, є первинним гормоном ренін-ангіотензинової системи та важливим чинником, що визначає патофізіологічні механізми гіпертензії. Ангіотензин ІІ зв’язується з рецептором АТ1, який наявний у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і призводить до низки важливих біологічних реакцій, включаючи судинозвужувальний ефект та вивільнення альдостерону. Також ангіотензин ІІ стимулює клітинну проліферацію гладких м’язів.
Лозартан селективно блокує рецептор типу АТ1. Лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксилова кислота Е-3174invitro та invivo пригнічують усі фізіологічні процеси, пов’язані з участю ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху його синтезу.
Лозартан не чинить агоністичної дії на блокування рецепторів інших гормонів та на іонні канали, які є важливими для серцево-судинної регуляції. Крім того, лозартан не пригнічує АПФ, ензим, який руйнує брадикінін. Отже, посилення дії небажаного брадикінін-опосередкованого впливу немає.
Під час застосування лозартану усунення негативного ефекту зворотного зв’язку ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до зростання активності реніну в плазмі.Таке зростання активності призводить до зростання рівняангіотензину ІІ у плазмі. Але, незважаючи на це, антигіпертензивна активність та пригнічення концентрації альдостерону в плазмі зберігаються, вказуючи на ефективність блокади рецепторівангіотензину ІІ. Активність реніну в плазмі та концентрації ангіотензину ІІ протягом трьох днів повертаються до вихідних значень після відміни лозартану.
Лозартан та його основний активний метаболіт мають набагато більшу спорідненість із рецепторами АТ1, ніж із рецепторами АТ2. Активний метаболіт має у 10-40 раз більшу активність, ніж лозартан, у перерахуванні маси на масу основного компонента.
Відміна лозартану у пацієнтів з артеріальною гіпертензією не призводить до різкого підвищення показників артеріального тиску (синдром відміни). Незважаючи на помітне зниження артеріального тиску, лозартан не має клінічно значущого впливу на частоту серцевих скорочень. Лозартан однаково ефективний при застосуванні чоловікам та жінкам, як більш молодшим (вік яких становить менше 65 років), так і старшим пацієнтам з артеріальною гіпертензією.
Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.
Фармакокінетика.
Після перорального прийому лозартан добре абсорбується та підлягає метаболічним перетворенням першого проходження з утворенням активного метаболіту, карбоксикислоти, та інших неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середня максимальна концентрація лозартану та його активного метаболіту досягається через 1 годину та 3-4 години відповідно.
Лозартан та його активний метаболіт на ≥ 99 % зв’язуються протеїнами плазми, переважно альбуміном.Об’єм розподілу лозартану становить 34 літри.
Приблизно 14 % дози лозартану, застосованої внутрішньовенно або перорально, перетворюється у його активний метаболіт. Додатково до активного метаболіту утворюються неактивні метаболіти.
Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв та 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв та 26 мл/хв відповідно. При пероральному прийомі лозартану приблизно 4 % прийнятої дози виводиться із сечею у незміненому вигляді і приблизно 6 % прийнятої дози виводиться із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетика лозартану та його активного метаболіту при пероральному прийомі доз, які не перевищують 200 мг, має лінійний характер.
Після перорального прийому концентрація лозартану та його активного метаболіту у плазмі знижується поліекспоненціально з термінальним періодом напівиведення близько 2 годин та 6-9 годин відповідно. При прийомі лозартану у дозі 100 мг 1 раз на добу не спостерігається значного накопичення в плазмі лозартану та його основного метаболіту.
Процес екскреції лозартану та його метаболітів відбувається шляхом біліарної екскреції та шляхом екскреції з сечею. Після перорального прийому введення лозартану, міченого 14С, у людини близько 35 % радіоактивності спостерігалося у сечі і 58 % – у фекаліях.
Концентрація лозартану та його активного метаболіту у плазмі істотно не відрізняється у пацієнтів літнього віку з гіпертензією від цих показників у більш молодих пацієнтів з гіпертензією.
У жінок з артеріальною гіпертензією рівень лозартану у плазмі вдвічі вищий, ніж упацієнтів чоловічої статі, тоді як рівень активного метаболіту у плазмі не відрізняється у чоловіків та жінок.
У пацієнтів зі слабким та помірним ступенем цирозу печінки, спричиненим алкоголем, плазмові рівні лозартану та його активного метаболіту після перорального прийому були відповідно у 5 та 1,7 раза вищими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.
У пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв концентрація лозартану в плазмі не змінюється. У пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, значення AUC лозартану в 2 рази вище, ніжу пацієнтів, які мають нормальну функцію нирок. Концентрація активного метаболіту у плазмі у пацієнтів з нирковою недостатністю та у тих, які перебувають на гемодіалізі, залишається незміненою.
Лозартан та його активний метаболіт не виводяться шляхом гемодіалізу.
Показания
Лікування есенціальної гіпертензії.
Складова антигіпертензивної терапії при лікуванні захворювання нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу та протеїнурією ≥ 0,5 г/добу.
Лікування хронічної серцевої недостатності (у пацієнтів віком ≥ 60 років)у випадках, коли лікування інгібіторами АПФ неможливе внаслідок непереносимості, особливо внаслідок появи кашлю або за наявності протипоказань. Пацієнтам із серцевою недостатністю, стан яких при прийомі інгібіторів АПФ є стабільним, призначення Тросану не є доцільним. Під час лікування хронічної серцевої недостатності стан пацієнтів повинен бути стабільним, фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤ 40 %.
Лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензієюз гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджена результатами ЕКГ,з метою зниження ризику виникнення інсульту.
Противопоказания
Підвищена чутливість до лозартану, будь-якої з допоміжних речовин.
Тяжкі порушення функції печінки.
ІІ та ІІІ триместр вагітності.
Применение
Тросан застосовують незалежно від прийому їжі, запиваючи склянкою води. Тросан не випускають у дозі 12,5 мг, тому пацієнтам, яким необхідна доза лозартану, менше25 мг необхідно призначити препарат у відповідній лікарській формі.
Артеріальна гіпертензія.
Звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості пацієнтів становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальнийантигіпертензивний ефектдосягається через 3-6 тижнів від початку терапії. У деяких випадках кращого ефекту можна досягти при збільшенні дози до 100 мг на добу (вранці). Тросан можна приймати разом з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (наприклад з гідрохлоротіазидом).
Артеріальна гіпертензія у пацієнтів дитячого віку.
Кількість даних щодо ефективності та безпеки застосування лозартану для лікування артеріальної гіпертензії у дітей віком від 6 до 18 років обмежена. Фармакокінетичні дані для дітей старше 1 місяця, у яких виявлена артеріальна гіпертензія, обмежені.
Для пацієнтів, які можуть приймати таблетки і маса тіла яких більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити максимум до 50 мг 1 раз на добу. Величину дози необхідно коригувати залежно від показників артеріального тиску. Для пацієнтів з масою тіла>50 кг звичайна доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити максимум до 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (більше 100 мг) на добу, у пацієнтів дитячого віку не вивчалося.
Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки дані, наявні для цієї групи пацієнтів, обмежені.Препарат не рекомендований для застосування дітям, у яких швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв/1,73 м2, оскільки немає відповідних даних для цієї групи пацієнтів.
Також лозартан не рекомендовано застосовувати дітям з печінковою недостатністю.
Пацієнти з гіпертензією та діабетом ІІ типу (протеїнурія ≥ 0,5 г/добу).
Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Доза може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу залежно від значень показників артеріального тиску через місяць від початку терапії. Тросан можна призначати разом з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, альфа- або бета-блокаторами та препаратами центральної дії), з інсуліном та іншими загальноприйнятими препаратами гіпоглікемічної дії (наприклад сульфонілсечовина, глітазони та інгібітори глюкозидази).
Серцева недостатність.
Звичайна початкова доза лозартану для пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Дозу потрібно титрувати звичайно з інтервалом у тиждень (тобто 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг 1 раз на добу, якщо вона переноситься пацієнтом.
Зниження ризику інсульту у пацієнтів з гіпертрофією лівого шлуночка, яка підтверджена результатами ЕКГ.
Звичайна початкова доза становить 50 мг ТРОСАН 1 раз на добу. Залежно від показників артеріального тиску можебути необхідним супутнє призначення низької дозигідрохлоротіазиду та/або дозу Тросан потрібно збільшити до 100 мг на добу.
Окремі групи пацієнтів
Застосування пацієнтам зінтраваскулярною дегідратацією.
Для пацієнтів з інтраваскулярною дегідратацією (тобто тим, які приймають діуретики у високих дозах) початкова доза повинна становити 25 мг 1 раз на добу.
Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю або пацієнтам, якіперебувають на гемодіалізі.
Немає потреби у корекції початкової дози.
Застосування пацієнтам з порушенням функції печінки в анамнезі.
Потрібно розглянути питання щодо зменшення дози. Досвіду терапевтичного застосування препарату пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки немає, тому прийом лозартану протипоказаний пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю.
Застосування пацієнтам, вік яких перевищує 75 років.
Терапію потрібно розпочинати з дози 25 мг. Корекція дози зазвичай не потрібна.
Передозировка
Симптоми інтоксикації.Досвіду передозування препарату немає. Найбільш імовірними симптомами залежно від ступеня передозування є артеріальна гіпотензія, тахікардія, можливо, брадикардія.
Лікування інтоксикації. Заходи, яких необхідно вживати, залежать від часу, який минув від прийому препарату, а також від виду та тяжкості симптомів. У першу чергу, необхідно стабілізувати систему циркуляції. У випадку перорального прийому препарату показанезастосування активованого вугілля у достатній кількості. Після цього необхідно встановити ретельний моніторинг за життєво важливими функціями. У разі потреби життєво важливі показники необхідно скоригувати. Лозартан або його активні метаболіти неможливо видалити за допомогою гемодіалізу.
Взаимодействие
Інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати гіпотензивну дію лозартану. Супутнє застосування препаратів, що можуть знижуватиартеріальний тиск внаслідоквиникнення побічних реакцій (наприклад трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин), може збільшити ризик виникнення артеріальної гіпотензії.
Лозартан переважно метаболізується цитохромом P450 (CYP) 2C9 до активного метаболіту – карбоксикислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) зменшує перетворення лозартану до активного метаболіту приблизно на 50%, аодночасне лікування лозартаном тарифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження концентрації активного метаболіту лозартану в плазмі на 40 %. Клінічне значення цих ефектів невідоме. Не було виявлено відмінностей в експозиції при одночасному лікуванні флувастатином (слабкий інгібітор CYP2C9) та лозартаном.
При супутньому застосуванні лозартану з лікарськими засобами, що затримують калій (наприклад,калійзберігаючідіуретики: амілорид, триамтерен, спіронолактон) або можуть збільшувати рівні калію (наприклад гепарин), харчовими добавками, що містять калій, або з калієвмісними солезамінниками може виникнути підвищення рівня калію в сироватці крові. Одночасне призначення з такими засобами не рекомендується.
У випадках одночасного призначення літію та інгібіторів АПФ повідомлялося про оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові і зростання токсичності. Дуже рідкотакий ефект виникав при застосуванні антагоністів рецепторівангіотензину ІІ. Необхідно з обережністю одночасно призначати літій і лозартан. Якщо їх одночасне застосування необхідне, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію у сироватці крові.
У випадках одночасного призначення антагоністівангіотензину ІІ та нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (наприклад селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти у дозах для протизапального лікування і неселективних НПЗП) може відбутись послаблення антигіпертензивного ефекту. Супутнє застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків і НПЗП може призвести до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість виникнення гострої ниркової недостатності, а також збільшення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже існуючим погіршенням функції нирок. Комбіновану терапію потрібно призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку.Рівень гідратації у пацієнтів повинен бути достатнім, а після початку супутньої терапії необхідно приділити увагу контролю за функцією нирок і в подальшому проводити такий контроль періодично.
Побочные действия
Частоту виникнення побічних ефектів визначали за допомогою такої умовної шкали:
дуже часто: ≥ 1/10;
часто: ≥ 1/100 та < 1/10;
нечасто: ≥ 1/1000 та < 1/100;
рідко: ≥ 1/10 000 та < 1/1000;
дуже рідко: < 1/10 000;
невідома (не може бути оцінена на підставі наявних даних).
Під час лікування лозартаном есенціальної гіпертензії повідомлялося про такі побічні ефекти.
З боку нервової системи. Запаморочення, вертиго (часто); сонливість, головний біль, порушення сну (нечасто).
З боку серцевої системи. Відчуття серцебиття, стенокардія (нечасто).
З боку судинної системи. Симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів зі зменшеним об’ємомвнутрішньосудинної рідини, наприклад у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або тих, хто лікується високими дозами діуретиків), дозозалежні ортостатичні ефекти (нечасто).
З боку травної системи. Абдомінальний біль, запор, диспепсія (нечасто).
З боку респіраторної системи. Кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.
Загальні розлади. Астенія, стомлюваність, набряки (нечасто).
Лабораторні показники.Підвищення рівня АЛТ, який зазвичай нормалізується після відміни препарату (рідко). Гіперкаліємія (рівень калію у сироватці крові > 5,5 ммоль/л) спостерігалася у 1,5% пацієнтів з артеріальною гіпертензією.
Під час лікування хворих на артеріальну гіпертензію з гіпертрофією лівого шлуночкаповідомлялося про такі побічні ефекти.
З боку нервової системи. Запаморочення (часто).
З боку органів слуху та рівноваги. Вертиго (часто).
Загальні розлади. Астенія/стомлюваність (нечасто).
Під час лікування пацієнтів із серцевою недостатністю повідомлялося про такі побічні ефекти.
З боку нервової системи. Запаморочення, головний біль (часто). Парестезія (рідко).
З боку серцевої системи. Непритомність, фібриляція передсердь, інсульт(рідко).
З боку судинної системи. Гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію (нечасто).
З боку дихальної системи, торакальні та медіастинальні порушення. Задишка (нечасто).
З боку травної системи. Діарея, нудота, блювання (нечасто).
Збоку шкіри та підшкірних тканин. Кропив’янка, свербіж, висипання (нечасто).
Загальні розлади та реакції у місці застосування. Астенія/стомлюваність (нечасто).
Лабораторні показники. Зростання рівня сечовини крові, креатиніну і калію сироватки.
Під час лікування пацієнтів з діабетом ІІ типу і протеїнурією найбільш часто спостерігалися нижченаведені побічні ефекти, пов’язані з прийомом лозартану.
З боку нервової системи. Запаморочення (часто).
З боку судинної системи. Артеріальна гіпотензія (часто).
Загальні розлади. Астенія/стомлюваність (часто).
Лабораторні показники. Гіпоглікемія, гіперкаліємія (часто).
Нижченаведені побічні реакції частіше спостерігалися у пацієнтів, які приймали лозартан, порівняно з пацієнтами, які приймали плацебо.
З боку кровотворної та лімфатичної системи. Анемія (невідома).
З боку серцевої системи. Непритомність, прискорене серцебиття(невідома).
З боку судинної системи. Ортостатична гіпотензія(невідома).
З боку травної системи. Діарея (невідома).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Біль у попереку (невідома).
З боку нирок та сечовидільної системи. Інфекції сечовивідних шляхів (невідома).
Загальні розлади. Грипоподібні симптоми (невідома).
Лабораторніпоказники. Гіперкаліємія (рівенькалію у сироватцікрові> 5,5 ммоль/л).
Постмаркетинговий досвід.
З боку кровотворної та лімфатичної системи. Анемія, тромбоцитопенія (невідома).
З боку імунної системи. Гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини з обструкцією дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, глотки та/або язика; у деяких з цих пацієнтів в анамнезі були випадкиангіоневротичного набряку у зв’язку із застосуванням інших лікарських засобів, включаючи інгібітори АПФ; васкуліт, у тому числі пурпура Шенлейна-Геноха (рідко).
З боку нервової системи. Мігрень, дисгевзія (невідома).
З боку дихальної системи, торакальні та медіастинальні порушення. Кашель (невідома).
З боку травної системи. Діарея, панкреатит, блювання (невідома).
З боку гепатобіліарної системи. Гепатит (рідко), порушення функції печінки (невідома).
З боку шкіри та підшкірних тканин. Кропив’янка, свербіж, висипання, фоточутливість, еритродермія (невідома).
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини. Міалгія, артралгія, рабдоміоліз (невідома).
З боку нирок. У зв’язку з пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи повідомлялося про зміни у функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів групи ризику. При припиненні терапії ці зміни у функції нирок можуть мати оборотний характер.
Психічні порушення. Депресія.
Профіль небажаних явищ у пацієнтів дитячого віку подібний до того, що спостерігається у дорослих пацієнтів, але дані для педіатричної групи пацієнтів обмежені.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Застосування Тросану не рекомендується протягом І триместру вагітності. Застосування лозартану протипоказане протягом ІІ і ІІІ триместрів вагітності.
Дані епідеміологічних досліджень стосовно ризику тератогенної дії внаслідок застосування лозартану протягом І триместру вагітності неповні; однак не можна виключати незначного зростання ризику. Крім випадків, коли продовження терапії блокаторами рецепторівангіотензину ІІ визнано необхідним, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну антигіпертензивну терапію, що забезпечує відповідний профіль безпеки під час вагітності. Після встановлення вагітності лікування лозартаном потрібно негайно припинити і, за необхідності, розпочати альтернативне лікування.
Відомо, що терапія лозартаном протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності провокує фетотоксичність (пригнічення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення осифікаціїкісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).Якщо лозартан приймають з ІІ триместру вагітності, рекомендовано контролювати функцію нирок і стан кісток черепа за допомогою ультразвукового дослідження.
Новонароджених, чиї матері застосовували лозартан під час вагітності, необхідно ретельно перевірити на наявність гіпотензії.
Період годування груддю. Лозартан не рекомендовано застосовувати під час годування груддю, оскільки інформації щодо безпечності його застосування немає. У цей період бажано застосувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину.
Діти
Лозартан не рекомендований до застосування дітям віком до 6 років, оскільки дані з безпеки для цієї групи пацієнтів обмежені.
Условия хранения
Зберігати в недоступному для дітеймісці при температурі не вище 25 °C.
