Гізаар форте табл. в/о 100 мг + 12,5 мг блістер №28

Название

Гизаар Форте

Основные свойства, форма выпуска

овальні таблеткі, вкриті оболонкою, білого кольору, з одного боку – маркування “745”.

Категория назначения

За рецептом.

Состав

діючі речовини: losartan, hydrochlorothiazide; 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 100 мг лозартану калію та 12,5 мг гідрохлоротіазиду; допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований 1500, магнію стеарат; оболонка: гідроксипропілцелюлоза, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид (Е 171), віск карнаубський.

Фармакотерапевтическая группа

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензину

Фармакологические свойства

Механізм дії. Гізаар® Форте є комбінацією лозартану (Козаар®) і гідрохлортіазиду. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією й гіпертрофією лівого шлуночка лозартан, часто у комбінації з гідрохлортіазидом, зменшує ризик серцево-судинних захворювань і смертності, що було доведено за допомогою оцінки комбінованої частоти розвитку серцево-судинної смерті, інсульту й інфаркту міокарда. Компоненти препарату Гізаар® Форте виявляють адитивний антигіпертензивний ефект, знижуючи рівень артеріального тиску більшою мірою, ніж кожний із компонентів окремо. Внаслідок діуретичного ефекту гідрохлортіазид підвищує активність реніну плазми крові (АРП), стимулює секрецію альдостерону, збільшує рівень ангіотензину II і знижує рівень калію в сироватці крові. Прийом лозартану блокує всі фізіологічні ефекти ангіотензину II і внаслідок пригнічення ефектів альдостерону може сприяти зменшенню втрати калію, пов'язаної з прийомом діуретика. Лозартан має помірний та минущий урикозуричний ефект. Гідрохлортіазид незначно підвищує рівень сечової кислоти в крові. Комбінація лозартану та гідрохлортіазиду сприяє зменшенню вираженості гіперурикемії, спричиненої діуретиком. Лозартан Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором, головним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи, а також вирішальним патофізіологічним фактором розвитку артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецепторами, виявленими в багатьох тканинах (наприклад, у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і спричиняє низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію та вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м'язів. Роль іншого виду рецепторів ангіотензину II AT 2 підтипу в серцево-судинному гомеостазі не відома. Лозартан - синтетичний препарат, високоефективний при прийманні внутрішньо. Ангіотензин II вибірково зв'язується з AT1-рецепторами. Лозартан і його фармакологічно активний метаболіт (Е-3174) як in vitro, так і in vivo блокують усі фізіологічні ефекти ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу. На відміну від деяких пептидних антагоністів ангіотензину II, лозартан не має ефекту агоніста. Лозартан вибірково зв'язується з AT1-рецепторами й не зв'язується та не блокує рецептори інших гормонів та іонних каналів, що відіграють важливу роль у регуляції функції серцево-судинної системи. Крім того, лозартан не інгібує АПФ, що сприяє деградації брадикініну. Отже, ефекти, прямо не пов'язані з блокадою AT1-рецепторів, зокрема, посилення ефектів, пов'язаних із впливом брадикініну, або розвиток набряків (лозартан 1,7 %, плацебо 1,9 %), не мають відношення до дії лозартану. Гідрохлоротіазид Механізм антигіпертензивної дії тіазидів не відомий. Тіазиди звичайно не впливають на нормальний артеріальний тиск. Гідрохлортіазид є діуретиком та антигіпертензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок. Гідрохлортіазид приблизно однаковою мірою збільшує екскрецію натрію хлориду. Натрійурез може супроводжуватися невеликою втратою іонів калію та бікарбонату. При прийомі внутрішньо діуретичний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму в середньому через 4 години й триває від 6 до 12 годин. Фармакодинаміка. Лозартан У період прийому лозартану усунення негативного зворотного зв'язку, що полягає в пригніченні ангіотензином II секреції реніну, призводить до збільшення активності реніну плазми крові (АРП). Підвищення АРП супроводжується зростанням рівня ангіотензину II в плазмі крові. При тривалому (6-тижневому) лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартаном у дозі 100 мг/добу, у момент досягнення максимальної концентрації препарату в плазмі крові, спостерігалося 3-разове підвищення рівня ангіотензину II в плазмі крові. У деяких пацієнтів спостерігалося ще більше збільшення, особливо при невеликій тривалості лікування (2 тижні). Однак антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми крові проявлялися через 2 і 6 тижнів терапії, відповідно, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. АРП і рівень ангіотензину II відновлювалися через 3 доби після відміни лозартану. Вплив лозартану калію - гідрохлортіазиду 50/12,5 мг на АРП та рівень ангіотензину II було порівняно з таким при прийомі 50 мг лозартану. Порівняння впливу лозартану калію-гідрохлортіазиду 100/12,5 мг із впливом лозартану 50 мг на АРП та рівень ангіотензину II не проводилося. Оскільки лозартан є специфічним антагоністом AT1-рецепторів ангіотензину II, він не інгібує АПФ-кініназу II - фермент, що інактивує брадикінін. Дослідження, у якому порівнювалися ефекти 20 мг і 100 мг лозартану калію з ефектами інгібітору АПФ відносно реакції на ангіотензин I, ангіотензин II і брадикінін, показало, що лозартан блокує ефекти ангіотензину I і ангіотензину II, не впливаючи на ефекти брадикініну. Ці результати відповідають специфічному механізму дії лозартану. Навпаки, інгібітор АПФ блокував реакцію на ангіотензин I і підвищував вираженість відповіді на брадикінін, не впливаючи на вираженість відповіді на ангіотензин II, що вказує на різницю в фармакодинаміці лозартану та інгібіторів АПФ. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові, а також антигіпертензивний ефект лозартану зростають зі збільшенням дози препарату. Оскільки лозартан і його активний метаболіт є антагоністами рецепторів ангіотензину II, обидва вони суттєво впливають на антигіпертензивний ефект. У клінічному дослідженні з одноразовим прийомом 100 мг лозартану калію, до якого залучали здорових добровольців (чоловіків), прийом препарату в умовах високо- і низькосольової дієти не впливав на швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ), ефективний нирковий плазмотік та фільтраційну фракцію. Лозартан має натрійуретичний ефект, що був більш виражений при низькосольовій дієті й не був пов'язаний з пригніченням ранньої реабсорбції натрію в проксимальних ниркових канальцях. Лозартан також спричинював тимчасове збільшення екскреції сечової кислоти нирками. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, протеїнурією (> 2 г/24 години), які не страждали на цукровий діабет і приймали протягом 8 тижнів лозартан у дозі 50 мг з поступовим збільшенням дози до 100 мг, відмічалося достовірне зниження протеїнурії на 42 %. Фракційна екскреція альбуміну та IgG також значно зменшилася. У цих пацієнтів лозартан стабілізував ШКФ і зменшував фільтраційну фракцію. У жінок у періоді постменопаузи з артеріальною гіпертензією, які приймали лозартан калію в дозі 50 мг на добу протягом 4 тижнів, не було виявлено впливу терапії на нирковий та системний рівень простагландинів. Лозартан не впливає на вегетативні рефлекси й не має тривалого ефекту відносно рівня норадреналіну в плазмі крові. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією лозартан у дозах до 150 мг/добу не спричинював клінічно значущих змін рівня тригліцеридів при прийомі натщесерце, загального холестерину й холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ЛПВЩ). У тих же дозах лозартан не впливав на рівень глюкози в крові при прийомі натщесерце. Загалом лозартан спричинював зниження сироваткового рівня сечової кислоти (як правило, менше 0,4 мг/дл), яке зберігалося під час тривалої терапії. У контрольованих клінічних дослідженнях, до яких залучали пацієнтів з артеріальною гіпертензією, випадків відміни препарату через зростання рівнів креатиніну або калію сироватки крові не зареєстровано. У ході 12-тижневого паралельного дослідження, до якого включали пацієнтів з лівошлуночковою недостатністю (II-IV функціонального класу за класифікацією NYHA), більшість з яких застосовували діуретики та/або серцеві глікозиди, порівнювалися ефекти лозартану в дозах 2,5, 10, 25 і 50 мг на добу із плацебо. У дозах 25 мг і 50 мг на добу препарат мав позитивні гемодинамічні й нейрогуморальні ефекти, які спостерігалися протягом усього дослідження. Гемодинамічні ефекти включали збільшення серцевого індексу й зниження тиску заклинювання в легеневих капілярах, а також зменшення системного судинного опору, середнього системного артеріального тиску й частоти серцевих скорочень (ЧСС). Частота виникнення артеріальної гіпотензії у цих пацієнтів залежала від дози препарату. Нейрогуморальні ефекти включали зниження рівня альдостерону й норадреналіну в крові. Фармакокінетика. Всмоктування Лозартан При прийманні внутрішньо лозартан добре всмоктується й піддається метаболізму при «першому проходженні» через печінку, внаслідок чого утворюється активний карбоксильований метаболіт та неактивні метаболіти. Системна біодоступність лозартану в таблетованій формі становить приблизно 33 %. Середні максимальні концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються через 1 годину та через 3-4 години відповідно. При застосуванні лозартану під час звичайного прийому їжі клінічно значущого впливу на профіль концентрації лозартану в плазмі крові виявлено не було. Розподіл Лозартан Лозартан і його активний метаболіт зв'язуються з білками плазми крові (в основному з альбуміном) більше ніж на 99 %. Об'єм розподілу лозартану становить 34 л. Дослідження на тваринах показали, що лозартан практично не проникає через гематоенцефалічний бар'єр. Гідрохлоротіазид Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний (але не гематоенцефалічний) бар'єр і виводиться в грудне молоко. Метаболізм Лозартан Приблизно 14 % дози лозартану, введеного внутрішньовенно або прийнятого внутрішньо, перетворюється на його активний метаболіт. Після перорального й внутрішньовенного застосування лозартану, міченого 14С, радіоактивність циркулюючої плазми, насамперед, пов'язана з наявністю в ній лозартану і його активного метаболіту. Крім активного метаболіту, утворюються біологічно неактивні, у тому числі два основні метаболіти, що утворюються внаслідок гідроксилювання бутилового бічного ланцюга, і один другорядний – N-2-тетразол-глюкуронід. Виведення Лозартан Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв. відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо майже 4 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею та майже 6 % – із сечею у вигляді активного метаболіту. Лозартан та його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану в дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 і 6 - 9 годин відповідно. При одноразовому добовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт істотно не накопичуються в плазмі крові. Виведення лозартану і його метаболітів відбувається із жовчю та сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивності виявляється в сечі та 58 % – у калі. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, приблизно 43 % радіоактивності виявляється в сечі та 50 % у калі. Гідрохлоротіазид Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму й швидко виводиться нирками. При контролі рівню препарату в плазмі крові протягом як мінімум 24 годин період напіввиведення варіював від 5,6 до 14,8 години. Не менше 61 % прийнятої внутрішньо дози виводилося в незміненому вигляді протягом 24 годин. Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів. Пацієнти літнього віку Лозартан - гідрохлоротіазид Концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові й швидкість всмоктування гідрохлоротіазиду у літніх пацієнтів з артеріальною гіпертензією значуще не відрізняються від даних показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Лозартан Стать Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вище у жінок, хворих на артеріальну гіпертензію, порівняно із чоловіками, що страждають на артеріальну гіпертензію. Концентрації активного метаболіту в чоловіків і жінок не різнилися. Це явне фармакокінетичне розходження не має клінічного значення. Порушення функції печінки та нирок. При прийманні внутрішньо пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту в плазмі крові виявлялися відповідно в 5 - 1,7 рази більше, ніж у молодих добровольців чоловічої статі. Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв, не відрізнялися від таких в осіб з незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (ППК) у пацієнтів з нормальною нирковою функцією, ППК лозартану у хворих, які перебувають на гемодіалізі, виявилася приблизно в 2 рази вищою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються в пацієнтів з порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не видаляються шляхом гемодіалізу.

Показания

Артериальная гипертензия у тех больных, которым показана комбинированная терапия. • Снижение риска сердечно-сосудистых осложнений и смертности у пациентов с АГ, с гипертрофией левого желудочк

Противопоказания

· Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату. · Підвищена чутливість до інших препаратів, що є похідними сульфонамідів. · Анурія. · Виражене порушення функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв.). · Виражене порушення функції печінки. · Вагітність, період годування груддю.

Применение

Гізаар® Форте застосовують незалежно від прийому їжі. Препарат можна призначати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами. Артеріальна гіпертензія Звичайна початкова й підтримуюча доза 50/12,5 мг (1 таблетка Гізаару® 1 раз на добу). Для пацієнтів без адекватної терапевтичної відповіді на прийом 1 таблетки Гізаару® 50/12,5 мг протягом 2 - 4 тижнів доза препарату може бути збільшена до 2-х таблеток Гізаару® 50/12,5 мг або 1 таблетки Гізаару® Форте 100/12,5 мг 1 раз на добу. Максимальна доза - 2 таблетки Гізаару® 50/12,5 мг або 1 таблетка Гізаару® Форте 100/12,5 мг один раз на добу. Як правило, антигіпертензивний ефект досягається протягом 3-х тижнів після початку терапії. Підбір початкової дози препарату 50/12,5 мг (1 таблетка Гізаару®) для пацієнтів літнього віку не потрібний. Гізаар® у дозі 2 таблетки 50/12.5 мг або 1 таблетка 100/12,5 не слід застосовувати як початкову терапію для пацієнтів літнього віку. Зниження ризику серцево-судинних ускладнень та смертності у пацієнтів, хворих на артеріальну гіпертензію, з гіпертрофією лівого шлуночка. Стандартна початкова доза лозартану становить 50 мг один раз на добу. Пацієнтам, у яких не вдається досягти цільових значень рівня артеріального тиску при прийомі лозартану 50 мг на добу, слід підбирати терапію з використанням комбінації лозартану з низькими дозами гідрохлоротіазиду (12,5 мг), та, за необхідності, потрібно збільшити дозу лозартану до 100 мг у поєднанні з гідрохлоротіазидом у дозі 12,5 мг на добу (1 таблетка Гізаару® Форте), надалі - збільшити дозу до 2 таблеток Гізаару® 50 мг/12,5 мг (усього 100 мг лозартану й 25 мг гідрохлоротіазиду один раз на добу). Тривалість лікування визначається індивідуально.

Передозировка

Лозартан Найбільш імовірними проявами передозування є гіпотензія й тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У випадку симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія. Лозартан і його активний метаболіт не можна вивести шляхом гемодіалізу. Гідрохлоротіазид Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного сечовиділення. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення аритмій. Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь видалення не був встановлений. Немає даних про специфічне лікування передозування Гізаару® Форте. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Терапія Гізааром® Форте повинна бути припинена, а пацієнт підлягає спостереженню. Можливі лікувальні заходи включають викликання блюваня у випадку, якщо препарат прийнятий нещодавно, а також корекцію дегідратації, електролітних порушень, печінкової коми та гіпотензії за допомогою симптоматичної терапії.

Взаимодействие

Лозартан У клінічних дослідженнях фармакокінетики не було виявлено клінічно значущих взаємодій препарату з гідрохлортіазидом, дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином. За наявними повідомленнями, рифампін і флуконазол знижують рівень активного метаболіту. Клінічні наслідки цих взаємодій не вивчені. Поєднання лозартану, як і інших засобів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, триамтерен, амілорид), калійвмісними добавками або солями калію може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові. НПЗП, у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2 інгібітори можуть знижувати ефект діуретиків та інших гіпотензивних засобів. Тому гіпотензивний ефект антагоністів рецепторів ангіотензину II може послаблятися нестероїдними протизапальними препаратами, у тому числі інгібіторами ЦОГ-2. У деяких пацієнтів з порушеною функцією нирок, які одержували терапію НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2), лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II може спричинювати подальше погіршення функції нирок. Дані ефекти звичайно оборотні. Гідрохлоротіазид При застосуванні разом із тіазидними діуретиками: Етанол, барбітурати та наркотичні засоби можуть потенціювати ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. Гіпоглікемічні засоби (пероральні й ін'єкційні (інсулін)) - може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Інші антигіпертензивні засоби - адитивний ефект. Холестирамін і колестипол - у присутності аніонних обмінних смол усмоктування гідрохлоротіазиду порушується. Разові дози холестираміну й колестиполу зв'язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування в шлунково-кишковому тракті на 85 і 43 % відповідно. Кортикостероїди, АКТГ — виражене зниження рівня електролітів, зокрема гіпокаліємія. Пресорні аміни (наприклад, адреналін) - можливе зниження вираженості відповіді на застосування пресорних амінів, що не потребує їх відміни. Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад, тубокурарин) - можливе посилення ефекту міорелаксанту. Літій - діуретики знижують нирковий кліренс літію й підвищують ризик виникнення токсичної дії літію. Застосовувати таку комбінацію з препаратами, що містять літій, не рекомендується. Зверніться до інструкції для застосування, прикладеної до препаратів літію, для їхнього призначення. НПЗП (включаючи інгібітори ЦОГ-2) - у деяких пацієнтів прийом НПЗП, у тому числі селективних інгібіторів ЦОГ-2, може знижувати діуретичний, натрійуретичний і антигіпертензивний ефект діуретиків. Вплив препарату на результати лабораторних досліджень У зв'язку із впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.

Побочные действия

Загалом лікування препаратом переноситься добре. Здебільшого побічні явища носять помірний та короткочасний характер та не потребують припинення лікування. Гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, у тому числі набряк гортані й голосової щілини з розвитком обструкції дихальних шляхів та/або набряк обличчя, губ, гортані та/або язика. У деяких із цих пацієнтів було зазначено розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Є окремі повідомлення про розвиток васкулітів, включаючи хворобу Шенляйн-Геноха, при прийомі лозартану. Травний тракт: є поодинокі повідомлення про розвиток гепатиту, а також діареї в пацієнтів, які лікувалися лозартаном. Дихальна система: повідомлялося про випадки кашлю на тлі лікування лозартаном. Шкірні покриви: кропив'янка. Інші побічні ефекти, які спостерігалися при застосуванні кожного з компонентів препарату і можуть бути потенційними побічними ефектами Гізаару® Форте, такі: Спричинені лозартаном: Висипи, дозозалежні ортостатичні ефекти, біль у животі, астенія/втомлюваність, біль у грудній клітці, набряки/набряклість, відчуття серцебиття, тахікардія, диспепсія, нудота, біль у спині, м’язові судоми, головний біль, безсоння, кашель, застій у носі, фарингіт, синусові розлади, інфекції верхніх дихальних шляхів, мігрень, порушення функції печінки, анемія, міалгія, пруритус. Спричинені гідрохлоротіазидом: Анорексія, подразнення шлунка, нудота, блювання, судоми, діарея, запори, жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), панкреатит, сіалоаденіт, вертиго, парестезії, головний біль, ксантопсія, лейкопенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пурпура, фоточутливість, гарячка, некротизуючий ангіїт (васкуліт), респіраторний дистрес (включаючи пневмоніт і набряк легень), токсичний епідермальний некроліз, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс, включаючи гіпонатріємію і гіпокаліємію, порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність, м’язові спазми, слабкість, минуща втрата гостроти зору. Дані лабораторних досліджень. За даними контрольованих клінічних досліджень, клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників були рідко пов’язані із застосуванням Гізаару® Форте. Гіперкаліємія (рівень калію в сироватці >5,5 мекв/л) спостерігалась в 0,7 % пацієнтів, але не була підставою для припинення терапії Гізааром® Форте. Підвищення АЛТ (аланінамінотрансферази) спостерігалось рідко і звичайно зникало після припинення терапії.

Дети, беременные, водители

Вагітність Застосування засобів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему протягом ІІ й ІІІ триместрів вагітності, може зашкодити плоду, що розвивається, або навіть спричинити його загибель. При виявленні вагітності прийом Гізаару® Форте слід відмінити якомога швидше. Тіазидові діуретики проходять крізь плацентарний бар'єр і з'являються в крові пуповини. Застосування діуретиків вагітним жінкам без іншої патології не рекомендується, тому що це створює непотрібний ризик розвитку в матері й плода таких явищ, як ембріональна жовтяниця й жовтяниця немовлят, тромбоцитопенія й, можливо, інших побічних реакцій, які спостерігаються у дорослих. Діуретики не запобігають розвиткові токсикозу вагітності, і немає достовірних доказів того, що вони ефективні при його лікуванні. Період годування груддю. Не відомо, чи виводиться лозартан в грудне молоко. Тіазидові діуретики виявляються в молоці. Рішення щодо припинення прийому ліків слід приймати з урахуванням важливості препарату для матері. За необхідності прийому препарату для матері годування груддю слід припинити, зважаючи на потенційно можливі побічні ефекти у дитини. Діти. Безпека та ефективність Гізаару® Форте у дітей не встановлені, тому препарат не застосовується в педіатричній практиці. З огляду на можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення, артеріальна гіпотензія, м’язові спазми, слабкість, минуща втрата гостроти зору препарат слід застосовувати з обережністю.

Специальные указания

Слід з обережністю призначати препарат таким категоріям пацієнтів: · З порушенням водно-електролітного балансу крові (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), яке може розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. · Із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; цукровим діабетом, з гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; з обтяженим алергологічним анамнезом і бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучної тканини (у тому числі системному червоному вовчаку); гіповолемії (у тому числі при високих дозах діуретиків); а також при одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами (НПЗП), у тому числі інгібіторами циклооксигенази-2 (ЦОГ-2). Далі наводяться дані щодо особливостей застосування окремих активних компонентів препарату Гізаар® Форте. Ці дані слід ураховувати при прийомі препарату. Лозартан Порушення функції нирок Є повідомлення про те, що в деяких хворих, які приймали препарат, у зв'язку з пригніченням функції ренін-ангіотензинової системи мали місце зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність. Ці зміни можуть мати оборотний характер та зникають після припинення терапії. Інші засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть призводити до підвищення вмісту сечовини й креатиніну в крові у пацієнтів з двобічним стенозом ниркової артерії й стенозом артерії єдиної нирки. Подібні ефекти відмічалися при прийомі лозартану. Ці зміни функції нирок можуть бути оборотними й зникають після припинення терапії. Гідрохлоротіазид Артеріальна гіпотензія й порушення водно-електролітного балансу Як і при прийомі будь-яких антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Слід спостерігати за пацієнтами з метою своєчасного виявлення клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагніємії або гіпокаліємії, які можуть розвиватися при інтеркурентній діареї або блюванні. У таких пацієнтів необхідний контроль рівня електролітів сироватки крові. Метаболічні й ендокринні ефекти Терапія тіазидами може порушувати толерантність до глюкози. У низці випадків може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну. Тіазиди можуть зменшувати виведення кальцію із сечею й спричинювати епізодичне й незначне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Слід припинити прийом тіазидного діуретика перед дослідженням функцій паращитовидних залоз. Підвищення рівня холестерину й тригліцеридів у крові також може бути пов'язане з терапією тіазидними діуретиками. У деяких пацієнтів прийом тіазидних діуретиків може призвести до гіперурикемії та/або розвитку подагри. Оскільки лозартан зменшує рівень сечової кислоти, його комбінація з гідрохлоротіазидом зменшує вираженість гіперурикемії, спричиненої діуретиком. Інші ефекти У пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть спостерігатися навіть у випадку відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресування системного червоного вовчака при лікуванні тіазидними діуретиками.

Условия хранения

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.