Лизиноприл-Ратиофарм табл. 5 мг №60

Название

Лизиноприл-ратиофарм 5 мг

Категория назначения

За рецептом.

Состав

діюча речовина: лізиноприл; 1 таблетка містить 5 мг або 10 мг, або 20 мг лізиноприлу у вигляді лізиноприлу дигідрату; допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат, крохмаль прежелатинізований, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, пігментні суміші: для таблеток по 10 мг – РВ-24823, для таблеток по 20 мг – РВ-24824, що містять заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Фармакологические свойства

Фармакологічні властивості Фармакодинаміка. Лізиноприл – інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту. Блокує утворення ангіотензину II та зменшує його судинозвужувальну дію. На фоні дії препарату відбувається зниження артеріального систолічного та діастолічного тиску. Крім того, лізиноприл знижує опір судин нирок та поліпшує кровообіг у нирках. У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект виявлявся через 1-2 години після перорального прийому лізиноприлу, максимальний – приблизно через 6-9 годин. Стабілізація терапевтичного ефекту спостерігається через 3-4 тижні від початку лікування. Синдром відміни не реєструвався. Фармакокінетика. Абсорбція лізиноприлу після перорального введення становить приблизно 25-50 %. Одночасний прийом їжі на всмоктування не впливає. Лізиноприл практично не зв’язується з білками плазми крові. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 6-7 годин. Період напіввиведення – 12 годин, який збільшується при нирковій недостатності. Лізиноприл не метаболізується і виводиться із сечею в незміненому вигляді. У разі порушення ренальної функції виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня функціональних порушень. У пацієнтів літнього віку (понад 65 років), а також при серцевій недостатності ренальний кліренс лізиноприлу знижується. Лізиноприл виводиться при гемодіалізі.

Показания

Артеріальна гіпертензія; серцева недостатність (симптоматичне лікування); гострий інфаркт міокарда (короткотривале лікування (6 тижнів) гемодинамічно стабільних пацієнтів не пізніше ніж через 24 години після гострого інфаркту міокарда); ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті (лікування захворювання нирок у гіпертензивних пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та початковою нефропатією).

Противопоказания

Гіперчутливість до лізиноприлу, інших інгредієнтів препарату або до інших інгібіторів АПФ. Ангіоневротичний набряк в анамнезі, у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний та спадковий набряк Квінке. Одночасне застосування аліскіреновмісних препаратів пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням ниркової функції (ШКФ < 60 мл/хв/1,73 м2). Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Применение

Лізиноприл необхідно приймати перорально 1 раз на день. Як і інші препарати, які слід приймати 1 раз на день, лізиноприл необхідно приймати кожного дня приблизно в один і той же час. Прийом їжі не впливає на абсорбцію таблеток лізиноприлу. Дозу потрібно визначати індивідуально, відповідно до клінічних даних пацієнта та реакції артеріального тиску. Артеріальна гіпертензія. Лізиноприл можна застосовувати як монотерапію і в комбінації з іншими класами антигіпертензивних препаратів. Початкова доза. Звичайна початкова доза для пацієнтів з гіпертензією становить 10 мг. Пацієнти з дуже активною ренін-ангіотензин-альдостероновою системою (зокрема з реноваскулярною гіпертензією, підвищеним виведенням солі з організму та/або зниженим об’ємом міжклітинної рідини, серцевою недостатністю або тяжкою формою артеріальної гіпертензії) можуть відчути надмірне зниження артеріального тиску після прийому початкової дози. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 2,5-5 мг, початок лікування має проходити під безпосереднім наглядом лікаря. Зменшення початкової дози рекомендується також у разі наявності ниркової недостатності (див. нижче табл. 1). Терапевтична доза. Звичайна рекомендована терапевтична доза становить 20 мг 1 раз на добу. Якщо доза не дає достатнього терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів прийому, її можна збільшити. Максимальна доза, яку застосовували у довготривалих контрольованих клінічних випробуваннях, становила 80 мг на добу. Пацієнти, які приймають діуретичні препарати. Симптоматична артеріальна гіпотензія може виникнути після початку лікування лізиноприлом. Це ймовірніше для пацієнтів, які приймають діуретики під час лікування лізиноприлом. Тому таким пацієнтам рекомендується приймати препарат з обережністю через ризик підвищеного виведення солі з організму та/або зниження об’єму міжклітинної рідини. Якщо є така можливість, необхідно припинити лікування діуретиками за 2-3 дні до початку терапії лізиноприлом. Для хворих на артеріальну гіпертензію, які не можуть припинити лікування діуретиками, терапію лізиноприлом слід починати з дози 5 мг. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Наступні дози лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. У разі потреби терапію діуретиками можна поновити. Підбір дозування для хворих з нирковою недостатністю. Дозування для хворих з нирковою недостатністю має базуватися на кліренсі креатиніну, як показано нижче у табл. 1. Таблиця 1. Підбір дозування для хворих з нирковою недостатністю. Кліренс креатиніну (мл/хв) Початкова доза (мг/день) Менш ніж 10 мл/хв (включаючи пацієнтів на діалізі) 2,5 мг* 10-30 мл/хв 2,5-5 мг 31-80 мл/хв 5-10 мг * Дозування та/або частоту прийому необхідно розраховувати, виходячи з показників артеріального тиску. Дозу можна поступово збільшувати, поки артеріальний тиск не нормалізується або до досягнення максимальної дози 40 мг на добу. Серцева недостатність. Пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю слід застосовувати лізиноприл як допоміжну терапію з діуретиками та, коли доречно, разом з дигіталісом або бета-блокаторами. Терапію лізиноприлом можна розпочинати з дозування 2,5 мг 1 раз на добу, прийом препарату необхідно здійснювати під наглядом лікаря, щоб виявити початковий вплив препарату на артеріальний тиск. Дозу лізиноприлу необхідно підвищувати: збільшуючи не більш ніж на 10 мг; інтервал між підвищеннями дози має становити не менше 2 тижнів; до найвищої дози, яку переносить пацієнт, максимум до 35 мг 1 раз на добу. Підбір дозування має базуватися на клінічній реакції кожного окремого пацієнта. Пацієнтам, які мають високий ризик симптоматичної гіпотензії, наприклад пацієнтам з підвищеним рівнем виведення солі з організму з або без гіпонатріємії, пацієнтам з гіповолемією або пацієнтам, які проходили інтенсивну терапію діуретиками, слід покращити свій стан, якщо це можливо, до початку терапії лізиноприлом. Необхідно перевіряти функцію нирок та рівень калію у сироватці крові. Гострий інфаркт міокарда. Залежно від обставин пацієнт має пройти стандартну рекомендовану терапію, таку як лікування тромболітиками, аспірином та β-блокаторами. Разом з цим можна застосовувати нітрогліцерин внутрішньовенно або трансдермально. Початкова доза (перші 3 дні після інфаркту). Лікування лізиноприлом можна розпочати у перші 24 години після появи перших симптомів. Лікування не слід розпочинати, якщо показник систолічного артеріального тиску становить менше ніж 100 мм рт. ст. Початкова доза лізиноприлу становить 5 мг перорально, потім приймається 5 мг через 24 години, 10 мг через 48 годин та 10 мг щоденно. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт. ст., перед початком або під час терапії у перші 3 дні після інфаркту лікування слід розпочинати з нижчої дози – 2,5 мг перорально. У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. табл. 1). Терапевтична доза. Рекомендована терапевтична доза становить 10 мг 1 раз на день. У разі виникнення артеріальної гіпотензії (систолічний тиск менше ніж 100 мм рт. ст.) терапевтична добова доза не має перевищувати 5 мг на добу, у разі необхідності зазначену дозу можна зменшити до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу спостерігається пролонгована артеріальна гіпотензія (систолічний тиск залишається меншим за 90 мм рт. ст. протягом більше 1 години), необхідно відмінити терапію лізиноприлом. Рекомендується терапія протягом 6 тижнів, потім необхідно провести повторну оцінку стану пацієнта. Пацієнтам із симптомами серцевої недостатності необхідно і надалі продовжувати лікування лізиноприлом. Ускладнення з боку нирок при цукровому діабеті. Для хворих на артеріальну гіпертензію з цукровим діабетом ІІ типу та початковою стадією нефропатії доза лізиноприлу становить 10 мг 1 раз на добу, яку у разі необхідності можна збільшити до 20 мг 1 раз на добу для досягнення стійкого артеріального тиску нижче 90 мм рт. ст. У разі ниркової недостатності (кліренс креатиніну менше 80 мл/хв) початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до показників кліренсу креатиніну пацієнта (див. табл. 1). Застосування пацієнтам літнього віку. У клінічних випробуваннях не було виявлено змін у ефективності або безпеці препарату, пов’язаних з віком. Однак при досягненні віку, який асоціюється зі зниженням ниркової функції, початкову дозу лізиноприлу необхідно підбирати відповідно до вказівок, наведених у табл. 1. Після цього дозу потрібно підбирати відповідно до реакції артеріального тиску. Застосування пацієнтам із пересадженою ниркою. Немає досвіду застосування лізиноприлу для лікування пацієнтів із нещодавно пересадженою ниркою. Отже, лікування лізиноприлом не рекомендується.

Передозировка

Кількість даних про передозування препарату обмежена. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати артеріальну гіпотензію, судинну недостатність, порушення електролітного балансу, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, підвищене серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння та кашель. При передозуванні рекомендується внутрішньовенне введення фізіологічного розчину. У разі виникнення артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення. Якщо є можливість, можна вводити ангіотензин ІІ та/або внутрішньовенно катехоламіни. Якщо препарат застосовували нещодавно, необхідно вжити заходи для виведення лізиноприлу з організму (наприклад викликати блювання, промити шлунок, застосувати абсорбенти та сульфат натрію). Використання кардіостимулятора показане при стійкій до терапії брадикардії. Необхідно часто перевіряти показники життєво важливих органів, концентрацію електролітів та креатиніну у сироватці крові. Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу, при цьому слід уникати використання поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран (наприклад AN69). У разі ангіоневротичного набряку призначають антигістамінні препарати. Якщо клінічна ситуація супроводжується набряком язика, голосової щілини, гортані, необхідно негайно розпочати лікування шляхом трансдермального введення 0,3-0,5 мл розчину адреналіну (1:1000), для забезпечення прохідності дихальних шляхів показані інтубація або ларинготомія.

Взаимодействие

Діуретики. При супутньому застосуванні діуретика у пацієнтів, які вже застосовують лізиноприл, антигіпертензивний ефект зазвичай подвоюється. На початку застосування комбінації лізиноприлу з діуретиками пацієнти можуть періодично відчувати надмірне зниження артеріального тиску при прийомі лізиноприлу. Можливість розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії при застосуванні лізиноприлу може бути зменшена у разі припинення лікування діуретиками перед початком терапії лізиноприлом. Калієвмісні харчові добавки, калійзберігаючі діуретики або замінники солі з вмістом калію. У деяких пацієнтів спостерігалась гіперкаліємія. Фактори, що підвищують ризик розвитку гіперкаліємії, включають ниркову недостатність, цукровий діабет, супутнє застосування калійзберігаючих діуретиків (таких як спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієвмісних харчових добавок, замінників солі з вмістом калію. Застосування калієвмісних харчових добавок, калійзберігаючих діуретиків або калієвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на фоні калійвивідних діуретиків гіпокаліємія, спричинена їх прийомом, може бути послаблена. Літій. Повідомлялося про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та токсичні реакції при супутньому застосуванні літію та інгібіторів АПФ. Супутнє застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик інтоксикації літієм та посилювати вже існуючу інтоксикацію. Застосування лізиноприлу разом з літієм не рекомендується, але якщо така комбінація дійсно необхідна, потрібно ретельно перевіряти рівні літію у сироватці крові. Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ) з вмістом ацетилсаліцилової кислоти ≥ 3 г/день. Постійне застосування НПЗЗ може зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. НПЗЗ та інгібітори АПФ викликають сукупний ефект щодо підвищення рівня калію у сироватці крові і можуть призвести до погіршення функції нирок. Ці ефекти зазвичай оборотні. Зрідка може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів групи ризику, таких як особи літнього віку та пацієнти зі зневодненням. Інші антигіпертензивні препарати. Одночасне застосування цих препаратів може підвищити гіпотензивний ефект лізиноприлу. Одночасне застосування з нітрогліцерином та іншими нітратами або іншими вазодилататорами може у подальшому знизити артеріальний тиск. Трициклічні антидепресанти/антипсихотики/анестетики. Одночасне застосування деяких анестезуючихлікарських засобів, трициклічних антидепресантів та нейролептичних препаратів з інгібіторами АПФ може у подальшому призвести до зниження артеріального тиску. Симпатоміметичні препарати. Симпатоміметичні препарати можуть знизити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Антидіабетичні препарати. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні гіперглікемічні препарати) можуть підсилити ефект зниження глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Виявилось, що це явище з більшою ймовірністю можливе протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів з нирковою недостатністю. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітичні препарати, бета-блокатори, нітрати. Лізиноприл можна застосовувати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у кардіологічних дозах), тромболітичними препаратами, бета-блокаторами та/або нітратами. Препарати золота. Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи припливи, нудоту, запаморочення та артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже важкою) після ін’єкцій препаратів золота (наприклад ауротіомалату натрію) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Продемонстровано, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену характеризується більшою частотою розвитку таких побічних реакцій, як артеріальна гіпотензія, гіперглікемія, порушення функції нирок (у тому числі гостра ниркова недостатність, порівняно із застосуванням монотерапії.

Побочные действия

З боку кровотворної та лімфатичної систем: зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання. Порушення обміну речовин: гіпоглікемія. З боку нервової системи: запаморочення, головний біль, зміни настрою, парестезія, запаморочення, порушення смакових якостей, порушення сну, сплутаність свідомості, порушення нюху. Частота невідома: депресія, синкопе. Серцево-судинні порушення:: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію), інфаркт міокарда та інсульт як можливі другорядні явища при надмірній гіпотензії серед пацієнтів групи ризику, прискорене серцебиття, тахікардія, синдром Рейно, синкопе. З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: кашель, риніт, бронхоспазми, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія. Шлунково-кишкові порушення: діарея, блювання, нудота, абдомінальний біль та порушення травлення, сухість у роті, панкреатит, кишковий набряк, гепатоцелюлярний або холестатичний гепатит, жовтяниця та печінкова недостатність. З боку шкіри та підшкірної тканини: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані), кропив’янка, алопеція, псоріаз, надмірне потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри. Повідомлялося про симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з такого: підвищення температури тіла, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть також виникнути еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища. З боку нирок: порушення функції нирок, уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія. З боку сечостатевої системи: імпотенція, гінекомастія. Загальні порушення: втома, астенія. Ендокринні порушення: порушення секреції антидіуретичного гормону. Лабораторні показники: підвищення рівня сечовини у крові, підвищення рівня креатиніну у сироватці крові, підвищення рівня ферментів печінки, гіперкаліємія, підвищення рівня білірубіну у сироватці крові, гіпонатріємія.

Дети, беременные, водители

Застосування у період вагітності або годування груддю Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити і, якщо необхідно, замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним. Відомо, що тривалий вплив інгібіторів АПФ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності стимулює появу фетотоксичності (зниження ниркової функції, маловоддя, затримку окостеніння черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). У разі впливу інгібіторів АПФ під час ІІ триместру вагітності рекомендується контролювати функцію нирок і кістки черепа за допомогою УЗД. Немовлят, матері яких приймали лізиноприл, слід ретельно перевіряти на наявність артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Годування груддю. Оскільки інформація щодо можливості застосування лізиноприлу під час годування груддю відсутня, прийом лізиноприлу не рекомендується. У цей період бажано застосовувати альтернативне лікування, профіль безпеки якого краще вивчений, особливо якщо вигодовують новонароджену або недоношену дитину. Діти Застосування препарату дітям не рекомендується через недостатність інформації щодо ефективності та безпеки.

Условия хранения

Спеціальні умови зберігання не передбачені. Зберігати у недоступному для дітей місці.