Название
ЛЕКОПТИН
Название
Лекоптин таблетки, п/о, по 80 мг
Основные свойства, форма выпуска
Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, по 80 мг № 50 (10х5)
основні фізико-хімічні властивості: жовтого кольору круглі, двоопуклі, вкриті оболонкою таблетки;
Упаковка.
Таблетки, вкриті оболонкою, по 40 мг у коробці по 50 штук (2 блістери по 25 таблеток).
Таблетки, вкриті оболонкою, по 80 мг у коробці по 50 штук (5 блістеров по 10 таблеток).
Основные свойства, форма выпуска
Таблетки, вкриті оболонкою.
Категория назначения
Умови відпуску. За рецептом.
Категория назначения
За рецептом.
Состав
1 таблетка містить 40 мг або 80 мг верапамілу гідрохлориду;
допоміжні речовини: ядро: лактоза, крохмаль картопляний, кроскармелози натрієва сіль, тальк, кремнію діоксид колоїдний, магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна (для таблеток по 80 мг); оболонка: повідон К-25, карбоксиметилцелюлози натрієва сіль, сахароза, кремнію діоксид колоїдний, тальк, полісорбат 80, кальцію карбонат, лак хінолін жовтий Е 104; титану діоксид, капол 600.
Состав
діюча речовина: verapamil;
1 таблетка містить верапамілу гідрохлориду 40 мг або 80 мг;
допоміжні речовини:
таблетки по 40 мг: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, крохмаль картопляний, натрію кроскармелоза, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, повідон, натрію кармелоза, сахароза, полісорбат 80, кальцію карбонат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (E 171), капол 600;
таблетки по 80 мг: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, крохмаль картопляний, целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, тальк, кремію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, повідон, натрію кармелоза, сахароза, полісорбат 80, кальцію карбонат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104), титану діоксид (E 171), капол 600.
Фармакотерапевтическая группа
Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Код АТС C08D A01.
Фармакотерапевтическая группа
Селективні антагоністи кальцію з переважною дією на серце. Похідні фенілалкіламіну. Верапаміл.Код АТС С08D A01
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Лекоптин є селективним блокатором кальцієвих каналів L типу I класу. Він блокує перенос позаклітинного кальцію через мембрану провідних і скорочувальних клітин міокарда та клітин гладких м`язів судин, концентрація кальцію в крові при цьому не змінюється. Препарат справляє антиангінальну дію завдяки розширенню коронарних артерій та артеріол у нормальних та ішемізованих ділянках серцевого м’яза; знижує потребу міокарда у кисні, зменшуючи скоротність міокарда та збільшуючи коронарний кровотік. Антиангінальний ефект зумовлений також вазодилятуючою периферичною дією, що веде до зменшення післянавантаження і потреби міокарда в кисні.
Лекоптин належить до антиаритмічних препаратів IV класу. Антиаритмічний ефект зумовлений блокадою кальцієвих каналів у клітинах провідної системи серця (синоатріальному і атріовентрикулярному вузлах), що веде до уповільнення автоматизму Р-клітин синусового вузла, ектопічних вогнищ у передсердях і швидкості проведення збудження через атріовентрикулярний вузол. Внаслідок подовжується ефективний рефрактерний період в синусовому та атріовентрикулярному вузлах, уповільнюється синусовий ритм, зменшується частота серцевих скорочень.
Антигіпертензивна дія Лекоптину зумовлена розслабленням гладких м`язів судин, зниженням загального периферійного судинного опору, артеріального тиску, як правило, без розвитку постуральної гіпотензії та рефлекторної тахікардії; брадикардія (частота серцевих скорочень менше 50 за хвилину) розвивається рідко (1,4 %).
Фармакокінетика. Після перорального прийому всмоктується більше 90 % введеної дози верапамілу. Препарат метаболізується переважно в печінці, внаслідок інтенсивного метаболізму при першому проходженні через ворітну систему печінки, біодоступність препарату становить 20 - 35 %. Максимальна концентрація верапамілу в плазмі крові відмічається через 1 – 2 години після прийому препарату.
При прийомі 120 мг Лекоптину кожні 6 годин рівень препарату в плазмі крові становить 125 – 400 нг/мл. Лінійна кореляція між введеною дозою Лекоптину та його концентрацією в плазмі крові є тільки на початковій фазі застосування препарату. Ступінь зниження тиску крові не залежить від концентрації верапамілу в плазмі крові.
Середній період напіввиведення становить 2,8 – 7,4 години після першого прийому і 4,5 – 12 годин – на фоні тривалого прийому. У пацієнтів старшої вікової групи період напіввеведення може збільшуватись.
Верапаміл характеризується високим ступенем зв’язування з білками плазми (близько 90 %). У пацієнтів з печінковою недостатністю метаболізм препарату сповільнюється: період напіввиведення збільшується до 14 – 16 годин, об`єм розподілу збільшується, плазмовий кліренс становить приблизно 30 % норми. Тому дозу для таких пацієнтів зменшують до 1/3 звичайної добової дози. Препарат виводиться переважно нирками (70 %), частково – через кишечник. Верапаміл проникає крізь плаценту та екскретується в грудне молоко.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Верапамілу гідрохлорид блокує трансмембранний потік іонів кальцію в клітини серця та гладких м’язів судин. Він безпосередньо зменшує потребу міокарда в кисні за рахунок впливу на енергетично затратні процеси метаболізму в клітинах міокарда та за рахунок зменшення постнавантаження.
Завдяки блокуванню кальцієвих каналів гладенької мускулатури коронарних артерій приплив крові до міокарда посилюється, навіть у постстенотичних ділянках, і спазм коронарних артерій знімається. Ці властивості визначають антиішемічну та антиангінальну ефективність препарату при всіх формах ішемічної хвороби серця.
Антигіпертензивна ефективність препарату зумовлена зменшенням опору периферичних судин без збільшення частоти серцевих скорочень як рефлекторної відповіді. Небажаних змін фізіологічних величин тиску крові не спостерігається.
Препарат має виражену антиаритмічну дію, особливо при надшлуночковій аритмії. Він затримує проведення імпульсу в атріовентрикулярному вузлі, внаслідок чого, залежно від типу аритмії, відновлюється синусовий ритм та/або частота скорочень шлуночків нормалізується.
Фармакокінетика. Верапаміл швидко та майже повністю всмоктується в тонкому кишечнику. Ступінь всмоктування становить 80 - 90 %. Максимальна концентрація у плазмі досягається через 1 - 2 години після прийому дози. Період напіввиведення становить від 3 до 7 годин. Зв’язування з білками плазми становить 90 %. Верапаміл майже повністю метаболізується, внаслідок чого утворюються різні метаболіти. Серед цих метаболітів тільки норверапаміл фармакологічно активний.
Верапаміл та його метаболіти виводяться в основному нирками; лише 3 - 4 % виводяться у незміненому вигляді. 50 % введеної дози виводиться протягом 24 годин, 70 % виводиться протягом 5 днів. До 16 % препарату виводиться з фекаліями. Нещодавно одержані дані свідчать, що немає різниці у фармакокінетиці верапамілу у людей із здоровими нирками та у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності. Період напіввиведення збільшується у пацієнтів з цирозом печінки завдяки низькому кліренсу та великому об’єму розподілення.
Середня абсолютна біодоступність у здорових суб’єктів після одноразового прийому препарату становить 22 %, що пояснюється екстенсивним печінковим метаболізмом першого проходження. Біодоступність збільшується у 1,5 - 2 рази після багаторазового прийому.
Показания
Артеріальна гіпертензія.
Ішемічна хвороба серця: стабільна стенокардія.
Варіантна стенокардія (стенокардія Принцметала).
Надшлуночкові аритмії (мерехтіння передсердь, тріпотіння передсердь, суправентрикулярна екстрасистолія); проксизмальна надшлуночкова тахікардія.
Показания
Ішемічна хвороба серця, включаючи стабільну стенокардію напруження, вазоспастичну стенокардію (варіантна стенокардія, стенокардія Принцметала).
Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь (за винятком синдрому Вольфа – Паркінсона - Уайта (WPW).
Артеріальна гіпертензія.
Противопоказания
Серцева недостатність.
Артеріальна гіпотензія (систолічний тиск крові нижче 90 мм рт. ст.).
Кардіогенний шок.
Брадикардія (<50 уд/хв).
Синоантріальна (СА) блокада.
Синдром слабкості синусового вузла (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).
Атріовентрикулярна (AV) блокада II – III ступеня (за винятком пацієнтів зі штучним водієм ритму).
Мерехтіння передсердь або тріпотіння передсердь (на фоні синдромів WPW та LGL).
Відома гіперчутливість до верапамілу або до іншого компонента препарату.
Вагітність (перші 3 місяці) та годування груддю.
Противопоказания
Підвищена чутливість до верапамілу або до будь-якого компонента препарату. Кардіогенний шок; гостра фаза інфаркту міокарда з ускладненнями (брадикардія, артеріальна гіпотензія, недостатність лівого шлуночка), тяжкі порушення провідності (атріовентрикулярна блокада II і III ступенів), синдром слабкості синусового вузла (якщо не імплантований штучний водій ритму), синоатріальна блокада, декомпенсована серцева недостатність, мерехтіння/тріпотіння передсердь із супутнім синдромом WPW (підвищений ризик виникнення шлуночкової тахікардії). Під час лікування верапамілом не застосовувати одночасно внутрішньовенно бета-блокатори (за виключенням інтенсивної терапії).
Применение
Дози добираються індивідуально для кожного пацієнта.
Артеріальна гіпертензія: звичайна початкова добова доза становить по 80 мг Лекоптину три рази на добу (всього 240 мг).
Пацієнтам з очікуваною підвищеною клінічною відповіддю, з порушенням функції печінки, особам похилого віку та тендітної статури початкова добова доза може бути знижена до 40 мг три рази на добу (всього 120 мг).
Антигіпертензивний ефект розвивається протягом тижня від початку терапії.
Початкову дозу поступово підвищують залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді, яка оцінюється після прийому препарату.
Максимальна добова доза препарату - не більше 480 мг.
Таблетки ковтають цілими, не розжовують. Їх не можна здрібнювати, розділяти на частини.
Таблетки запивають водою.
Стенокардія: звичайна добова доза становить 80 - 120 мг три рази на добу (всього 240 - 360 мг).
Пацієнтам з очікуваною підвищеною клінічною відповіддю та особам похилого віку початкова добова доза може бути знижена до 40 мг три рази на добу (всього 120 мг).
Початкову дозу поступово підвищують залежно від стану пацієнта та клінічної відповіді, яка оцінюється через кожні 8 годин після прийому препарату. Дозу можливо підвищувати кожного дня або кожного тижня до досягнення оптимальної клінічної відповіді (максимальна добова доза препарату – 480 мг).
Добові дози, ящо рекомендуються для профілактики повторного інфаркту міокарда, як правило, перевищують дози, що застосовуються при стенокардії.
При гіпертрофічній кардіоміопатії рекомендуються такі ж дози, що і при стенокардії.
Аритмії: звичайна доза для пацієнтів з хронічною фібриляцією передсердь, що приймають препарати наперстянки, становить 240 - 320 мг на добу, розподілені на 3 прийоми.
Звичайна доза для профілактики пароксизмальної надшлуночкової тахікардії у пацієнтів, які не приймають препарати наперстянки, складає 240 - 320 мг на добу, розподілені на 3 - 4 прийоми.
Максимальний ефект розвивається, як правило, протягом 48 годин від початку лікування.
Применение
Дози підбираються індивідуально для кожного пацієнта залежно від ступеня тяжкості захворювання; багаторічний клінічний досвід показав, що середня добова доза для всіх показань становить від 240 до 360 мг. При тривалому лікуванні максимальна добова доза не повинна перевищувати 480 мг. Таблетки слід приймати не розсмоктуючи та не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю рідини (наприклад, 1 склянка води, в жодному випадку не грейпфрутовий сік), краще за все під час або відразу після їди.
Ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія.
Рекомендована доза становить 240 - 360 мг на добу, розділених на 3 - 4 разові дози.
Максимальна добова доза – 480 мг.
Пароксизмальна надшлуночкова тахікардія; тріпотіння/мерехтіння передсердь.
Рекомендована доза становить 240 - 480 мг на добу, розділених на 3 - 4 разові дози.
Діти (тільки при порушеннях серцевого ритму):
до 6 років: рекомендована доза становить 80 - 120 мг на добу, розподілених на 2 - 3 разові дози;
від 6 до 14 років: рекомендована доза становить 80 - 360 мг на добу, розподілених на 2 - 4 разові дози.
Пацієнти літнього віку.
Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими до дії верапамілу гідрохлориду при застосуванні звичайної дози для дорослих, тому можливе зниження дози.
Пацієнти з порушенням функції печінки.
У пацієнтів з обмеженою функцією печінки в залежності від ступеню тяжкості захворювання дія верапамілу гідрохлориду посилюється та подовжується через уповільнення його метаболізму. Тому в таких випадках дозування слід встановлювати з особливою обережністю та починати з малих доз (наприклад, для хворих з обмеженою функцією печінки початкова доза може бути знижена до 40 мг 2 - 3 рази на добу, відповідно 80 - 120 мг на добу).
Не приймати препарат в лежачому положенні.
Препарат можна застосовувати хворим зі стенокардією після перенесеного інфаркту міокарда тільки через 7 днів після гострого приступу.
Після тривалої терапії препарат слід відміняти поступово.
Передозировка
Специфічного антидоту немає.
Основними симптомами передозування верапамілу є артеріальна гіпотензія, серцева недостатність, асистолія та атріовентрикулярна блокада різного ступеня.
При передозуванні слід забезпечити ретельний медичний контроль стану пацієнта в палаті інтенсивної терапії (артеріальний тиск, дихання, ЕКГ).
Пацієнту призначають промивання шлунка, проносні засоби та активоване вугілля.
При розвитку вираженої артеріальної гіпотензії або повної атріовентрикулярної блокади внаслідок прийому препарату внутрішньовенно призначають ізопротеренол, норадраналін, метарамінолтартрат, атропін (у звичайних дозах), глюконат кальцію (10 % розчин); у вкрай тяжких станах застосовують кардіостимулятори.
При тахікардії, швидкому шлуночковому ритмі у хворих з тріпотінням і фібриляцією передсердь, із синдромами WPW та LGL застосовують електричну кардіоверсію, внутрішньовенне введення прокаїнаміду (новокаїнаміду) або лідокаїну.
Пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією для стабілізації кров’яного тиску призначають альфа-адренергічні препарати (фенілефрин, метарамінолтартрат, або метоксамін).
Призначення ізопротеренолу та норепінефрину не рекомендується.
Якщо вжиті заходи не є достатньо ефективними, можливе призначення інотропних препаратів (допаміну або добутаміну).
Гемодіаліз неефективний для швидкого виведення верапамілу з організму.
Передозировка
Симптоми отруєння при передозуванні верапамілом залежать від кількості прийнятого препарату, часу, коли були вжиті детоксикаційні заходи, та віку пацієнта.
Симптоми: значне зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму (наприклад, пограничні ритми з атріовентрикулярною дисоціацією та атріовентрикулярною блокадою високого ступеня), які можуть призвести до шоку та зупинки серця.
Запаморочення аж до коматозного стану, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок та конвульсії.
Лікування: терапевтичні заходи спрямовані на видалення речовини з організму та відновлення стабільності серцево-судинної системи.
Загальні заходи: промивання шлунка рекомендується навіть у разі, якщо минуло більше 12 годин з моменту прийому препарату і моторика травного тракту не визначається (відсутність кишкових шумів). Загальні реанімаційні заходи включають непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардіостимуляцію.
Гемодіаліз не показаний. Гемофільтрація та, можливо, плазмофорез можуть бути корисними (антагоністи кальцію добре зв’язуються з білками плазми).
Особливі заходи: усунення кардіодепресивних впливів, гіпотензії і брадикардії. Специфічним антидотом є кальцій: внутрішньовенно вводять 10 - 20 мл 10 % розчину глюконату кальцію (2,25 - 4,5 ммоль). За необхідності можна повторити введення або провести додаткову крапельну інфузію (наприклад, 5 ммоль/год).
При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня, синусовій брадикардії, зупинці серця застосовують атропін, ізопротеренол, орципреналін або кардіостимуляцію.
У випадку артеріальної гіпотензії внаслідок кардіогенного шоку та артеріальної вазодилятації застосовують допамін (до 25 мкг/кг за хв), добутамін (до 15 мкг/кг за хв), або норадреналін. Концентрації кальцію у сироватці повинні відповідати верхній межі норми або бути трохи вищими за норму. У зв’язку з вазодилятацією на ранніх етапах здійснюється введення замісної рідини (розчин Рингера або фізіологічний розчин).
Взаимодействие
Одночасне застосування верапамілу з бета-адреноблокаторами збільшує взаємну пригнічуючи дію на автоматизм синоатріального вузла, AV-провідність і скоротність міокарда, внаслідок цього підвищується ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії, AV- та CA-блокад, брадикардії, серцевої недостатності, особливо при застосуванні високих доз бета-адреноблокаторів або при їх внутрішньовенному введенні.
Особливу групу ризику становлять пацієнти з ознаками застійної серцевої недостатності, вираженої кардіоміопатії або ті, які недавно перенесли інфаркт міокарда. Комбінована терапія Лекоптином з бета-адреноблокаторами повинна проводитись тільки за чіткими показаннями та під суворим контролем лікаря.
Лекоптин потенціює дію інших антигіпертензивних препаратів (наприклад вазодилататорів, інгібіторів ангіотензинконвертази, діуретиков, бета-блокаторів, альфа-блокаторів, празозину та теразозину).
Трициклічні антидепресанти, нейролептики потенціюють гіпотензивну дію Лекоптину.
При призначенні верапамілу пацієнтам, які приймають препарати наперстянки, слід враховувати, що на початку лікування (1-й тиждень) рівень дигоксину в сироватці крові підвищується на 50 – 70%, тому потрібно дозу дигоксину відкорегувати, а його рівень у сироватці крові періодично контролювати, особливо на початку лікування.
Не рекомендується комбінація Лекоптину з антиаритмічними препаратами I – III класу.
Лекоптин не слід застосовувати одночасно з дизопірамідом, прийом якого треба припиняти за 48 годин до початку застосування Лекоптину. Прийом дизопіраміду може бути поновлений не раніше, ніж через 24 години після припинення прийому Лекоптину.
При комбінованому застосуванні Лекоптину і флекаїніду суттєво змінюється взаємна пригнічуюча дія на міокард, потенціюється скоротність атріовентрикулярної провідності та збільшується тривалість реполяризації.
У пацієнтів з гіпертрофічною кардіоміопатією при одночасному застосуванні Лекоптину і хінідину може розвитись виражена артеріальна гіпотензія, тому не слід призначати обидва препарати разом.
Внаслідок високого ступеня зв`язування верапамілу з білками його слід з обережністю призначати пацієнтам, які приймають інші препарати, що мають дані властивості (пероральні протизаплідні препарати, гідантоїн, саліцилати, сульфаніламіди та похідні сульфанілсечовини).
При одночасному застосуванні верапамілу із солями кальцію та вітаміном Д фармакологічний ефект верапамілу зменшується.
Лекоптин може знижувати кліренс пропранололу, метопрололу; рифампіцин, фенобарбітал як індуктори мікросомальних ферментів можуть знижувати ефективність препарату.
Під дією Лекоптину концентрація солей літію, що приймаються одночасно, в сироватці крові може змінюватись, тому пацієнти, які приймають обидва препарати, повинні знаходитись під ретельним наглядом. Аналогічна взаємодія відмічається при одночасному прийомі верапамілу та теофіліну.
Лекоптин при одночасному застосуванні спричинює підвищення рівня циклоспорину, карбамазепіну і теофіліну у сироватці крові.
Якщо Лекоптин призначається одночасно з інгаляційними анестетиками або з блокаторами нейром’язової передачі, дози препаратів слід відкоректувати, щоб уникнути пригнічуючої дії на серцеву діяльність. Препарат потенціює дію міорелаксантів.
Бета-адреноблокатори, антиаритміки I А класу, серцеві глікозиди, рентгеноконтрастні засоби можуть потенціювати пригнічуючий вплив Лекоптину на автоматизм синоатріального вузла, АV-провідність і скоротність міокарда.
Грейпфрутовий сік при одночасному вживанні підвищує біодоступність верапамілу приблизно на 30%.
Взаимодействие
Верапаміл є субстратом та інгібітором цитохрому Р450 ЗА4. При одночасному прийомі симвастатину, який метаболізується за участі цитохрому Р450 ЗА4, верапаміл може підвищувати рівень симвастатину в крові і тим самим підвищувати ризик токсичного ураження м’язів. Дозування симвастатину має бути відповідно узгодженим.
Антиаритмічні засоби, бета-блокатори, засоби для інгаляційного наркозу:
Взаємне посилення кардіоваскулярної дії (атріовентрикулярна блокада високого ступеня, зниження частоти серцевих скорочень, поява серцевої недостатності, значне зниження артеріального тиску).
Під час лікування препаратом не застосовувати одночасно внутрішньовенно бета-блокатори (за винятком інтенсивної терапії)
Гіпотензивні засоби, діуретики (сечогінні препарати), вазодилататори (судинорозширюючі засоби): посилення гіпотензивного ефекту.
Празозин, теразозин: додатковий гіпотензивний ефект.
Сульфіпіразон: зниження гіпотензивного ефекту.
Противірусні засоби: плазмові концентрації верапамілу можуть зростати. Призначають з обережністю, або може бути необхідним зниження дози верапамілу.
Імунологічні препарати (циклоспорин, еверолімус, сіролімус, такролімус): можливе збільшення концентрацій цих препаратів.
Дигоксин: підвищення рівня дигоксину в плазмі, спричинене пониженим нирковим виведенням (слід звертати ретельну увагу на симптоми передозування дигоксином та при необхідності зменшити дозу глікозиду після визначення його рівня в плазмі).
Циметидин: зниження кліренсу верапамілу.
Хінідин: можливе посилене зниження артеріального тиску, у хворих з гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією можлива поява набряку легенів, підвищення рівня хінідину в плазмі.
Карбамазепін: посилення дії карбамазепіну, підвищення нейротоксичних побічних ефектів – диплопія, головний біль, атаксія, запаморочення.
Фенобарбітал: підвищується кліренс верапамілу.
Літій: послаблення дії літію, підвищення нейротоксичності.
Антидіабетичні препарати (глібурід): підвищується Сmax глібуріду приблизно на 28%.
Рифампіцин: посилення гіпотензивного ефекту
Еритроміцин, телітроміцин: можливе підвищення рівнів верапамілу.
Колхіцин: комбіноване призначення з верапамілом не рекомендоване через збільшену експозицію колхіцину.
Алмотриптан: підвищується концентрація верапамілу.
М’язові релаксанти: можливе посилення дії через верапамілу гідрохлорид.
Ацетилсаліцилова кислота: посилена кровоточивість.
Доксорубіцин: при одночасному застосуванні перорально доксорубіцину та верапамілу підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіцину в плазмі у хворих з дрібноклітинним раком легенів.
Етанол: затримується розпад етанолу та підвищується його рівень в плазмі, тим самим верапаміл посилює дію алкоголю.
Інгібітори ГМГ-КоА редуктази (симвастатин, аторвастатин, ловастатин): лікування цими препаратами у пацієнтів, які приймають верапаміл, повинно починатись з найнижчих можливих доз. Якщо пацієнту, який вже приймає верапаміл, необхідне призначення інгібітору ГМГ-КоА редуктази, слід врахувати необхідне зниження дози статинів і підібрати дозування відповідно концентрації холестерину в плазмі крові.
Звіробій продирявлений: зменшується концентрація верапамілу в плазмі.
Слід звернути увагу на нижченаведені взаємодії.
Інші інгібітори цитохрому Р450 ізоензиму ЗА4, як, наприклад азол-фунгістатики (наприклад, клотримазол або кетоконазол), протеїнові інгібітори (наприклад, ритонавір або індинавір), макроліди (наприклад, еритроміцин або кларитроміцин) та циметидин: підвищення рівня верапамілу гідрохлориду та/або рівнів цих лікарських засобів в плазмі.
Індуктори цитохрому Р450 ізоензиму ЗА4, як, наприклад, фенітоїн, рифампіцин, фенобарбітал, карбамазепін: зниження рівня верапамілу гідрохлориду в плазмі та послаблення його дії.
Субстрати цитохрому Р450 ізоензиму ЗА4, наприклад, антиаритмічні засоби (аміодарон або хінідин), статини (ловастатин або аторвастатин), мідазолам, циклоспорин, теофілін, празозин: підвищення рівня цих лікарських засобів в плазмі.
Грейпфрутовий сік при одночасному вживанні підвищує рівень верапамілу в плазмі.
Побочные действия
Препарат, як правило, добре переноситься.
Можуть відмічатися нижченаведені побічні ефекти.
З боку серцево-судинної системи зрідка: стенокардія, гіпотензія, синоатріальна та атріовентрикулярна блокади, брадикардія, провокування посилення проявів серцевої недостатності, біль за грудниною, інфаркт міокарда, відчуття серцебиття, пурпура, синкопе, асистолія, тахікардія.
З боку шлунково-кишкового тракту: запор, сухість у роті, шлунково-кишкові розлади, гіперплазія ясен, болі, нудота, блювання, атонія кишечнику.
З боку нервової системи: порушення мозкового кровообігу, сплутаність свідомості, порушення рівноваги, безсоння, м’язові судоми, парестезія, психози, сонливість, головний біль.
З боку сечостатевої системи: гінекомастія, імпотенція, часті сечовипускання, порушення менструального циклу.
Можливі також такі прояви: висипання на шкірі, посилення випадання волосся, гіперкератоз, порушення пігментації, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема, синці. Може відмічатися нечіткість зору та шум у вухах.
При лікуванні верапамілом може спостерігатись підвищення рівня трансаміназ, що супроводжується або не супроводжується підвищенням рівня лужної фосфатази та білірубіну. У деяких випадках ці зміни самостійно зникають при продовженні терапії.
Є декілька повідомлень щодо впливу верапамілу на пошкодженя печінки на клітинному рівні, у половині випадків – з клінічними проявами (погане самопочуття, підвищення температури тіла та/або біль у правому підребер`ї) та підвищенням рівня АЛТ, АСТ та лужної фосфатази. У зв`язку з цим доцільно періодично контролювати функцію печінки у пацієнтів, які приймають верапаміл.
Побочные действия
Частота побічних реакцій визначається таким чином: дуже поширені (> 1/10), поширені (> 1/100, < 1/10); непоширені (> 1/1000, < 1/100), рідко поширені (> 1/10000, < 1/1000); дуже рідко поширені (< 1/10000).
Метаболізм і порушення харчування: непоширені – зниження переносимості глюкози.
Психічні розлади: поширені – втомлюваність, нервозність.
З боку нервової системи: поширені – головний біль, запаморочення, слабкість, сонливість, парестезія, нейропатія, тремор, підвищена пітливість; дуже рідко поширені – екстрапірамідні симптоми (синдром Паркінсона, хореоатетоз, дистонічні синдроми). Іноді повідомлялось про тетрапарез, асоційований з комбінованим застосуванням верапамілу та колхіцину. Це може бути обумовлене проникненням колхіцину через гематоенцефалічний бар’єр внаслідок пригнічення верапамілом CYP3A4 та P-gp.
З боку серцево-судинної системи: поширені – розвиток або загострення серцевої недостатності, артеріальна гіпотензія та/або ортостатичні реакції, синусова брадикардія, атріовентрикулярна блокада І ступеня, периферичні набряки, припливи, почервоніння шкіри, відчуття жару; непоширені – тахікардія, атріовентрикулярна блокада ІІ або ІІІ ступеня або брадиаритмія з фібриляцією передсердь; дуже рідко поширені – зупинка синусового вузла, асистолія.
З боку дихальної системи: непоширені – бронхоспазм.
З боку органа слуху: непоширені – дзвін у вухах.
З боку травного тракту: дуже поширені – нудота, метеоризм, запор; непоширені – блювання; дуже рідко поширені – ілеус (непрохідність кишечнику), гіперплазія ясен (гінгівіт та кровотеча), яка минала після відміни препарату, біль, дискомфорт в животі.
З боку печінки: непоширені – гепатит, можливо індукований алергією, з оборотним збільшенням активності печінкових ферментів, транзиторне підвищення рівнів трансаміназ та/або лужної фосфатази.
З боку шкіри: поширені – алергічні реакції (еритема, свербіж, кропив’янка, макулопапілярна екзантема та еритромелалгія, набряк шкіри); рідко поширені – пурпура; дуже рідко поширені – ангіоневротичний набряк, периферичні набряки, як наслідок місцевого розширення артеріол, синдром Стівенса-Джонсона, фотосенсибілізація, бронхоспазм, алопеція.
З боку опорно-рухового апарату: рідко поширені – міалгія, артралгія, міастенія; дуже рідко поширені – загострення злоякісної міастенії, синдром Ламберта-Ітона і прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена.
З боку репродуктивної системи: непоширені – імпотенція, зменшення толерантності до глюкози; рідко поширені – гінекомастія при довготривалій терапії у пацієнтів літнього і старечого віку, яка минала після відміни препарату; дуже рідко поширені – збільшення концентрації пролактину, галакторея.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю
Препарат не слід приймати в І та ІІ триместрах вагітності. Прийом в ІІІ триместрі вагітності можливий у разі, коли очікувана користь перевищує можливий ризик для матері і плода. Верапаміл не слід приймати в період лактації, оскільки він проникає в материнське молоко.
Діти
Застосовують дітям тільки при порушеннях серцевого ритму з 3 років у даній лікарській формі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
Враховуючи можливість впливу препарату на швидкість психомоторних реакцій, рекомендована обережність при призначенні верапамілу особам, які керують автотранспортом і працюють з потенційно небезпечними механізмами. Необхідно враховувати можливість індивідуальних реакцій при одночасному прийомі алкоголю чи зміні дозування верапамілу.
Специальные указания
Особливості застосування. Слід дотримуватись особливої обережності при призначенні пацієнтам із серцевою недостатністю.
Лекоптин може спричиняти безсимптомну артіовентрикулярну блокаду першого ступеня або минущу брадикардію. При розвитку атріовентрикулярної блокади слід знизити дозу Лекоптину або припинити прийом препарату.
З обережністю призначають Лекоптин пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією.
У деяких пацієнтів верапаміл спричинює зниження артеріального тиску крові до рівнів нижче нормальних. У хворих на артеріальну гіпертензію зниження рівня артеріального тиску нижче норми зустрічається дуже рідко.
У пацієнтів з м`язовою дистрофією Дюшенна верапаміл знижує нейром`язову провідність та збільшує тривалість періоду відновлення після нейром`язової блокади, що спричинена векуронієм. Для даних пацієнтів потребується зниження дози верапамілу.
Враховуючи, що метаболізм верапамілу відбувається в основному у печінці, необхідно з обережністю приймати Лекоптин пацієнтам з порушенням функції печінки, в цьому випадку рекомендується знизити дозу до 30 % від звичайної добової. Слід контролювати тривалість PQ-інтервалу на ЕКГ, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу у пацієнтів (регулярний контроль АТ, ЧСС та ін).
У зв`язку з тим, що 70 % введеної дози верапамілу виводиться із сечею у вигляді метаболітів, необхідно з обережністю приймати верапаміл пацієнтам з нирковою недостатністю, ретельно контролювати тривалість PQ-інтервалу, а також інші ознаки можливого передозування верапамілу.
Хворі похилого віку можуть виявити підвищену чутливість до дії препарату, навіть за умов звичайного дозування.
З обережністю призначають Лекоптин пацієнтам з гіпертрофічною кардіоміопатією, ускладненою обструкцією лівого шлуночка, високим тиском заклинювання в легеневих капілярах, порушенням функції синусно-передсердного вузла.
З обережністю призначають препарат при оперативних втручаннях у зв`язку з потенціюванням пригнічуючого впливу на міокард загальних анестетиків і на скелетні м`язи – міорелаксантів.
Застосування в періоди вагітності та лактації. Препарат належить до категорії С.
Доказів тератогенної дії верапамілу гідрохлориду немає, однак його застосування при вагітності слід уникати. Верапаміл проникає крізь плаценту та виявляється у пупковій вені під час пологів. Невідомо, чи впливає верапаміл негайно або має віддалену побічну дію на плод, а також чи впливає він на тривалість пологового періоду.
Верапаміл проникає у грудне молоко. Через можливість негативного впливу на дитину грудне вигодовування слід припинити під час прийому верапамілу.
Вплив на психофізичну здатність. Клінічно значущих погіршень фізичних і розумових здібностей під дією верапамілу у більшості пацієнтів не виявлено.
Однак у деяких випадках, особливо на початку лікування або при вживанні алкоголю під час лікування, верапаміл може негативно впливати на здатність пацієнта керувати автомобілем або механізмами.
Специальные указания
При призначенні верапамілу та визначенні його дози особливу увагу слід приділяти пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою І ступеня, артеріальною гіпотензією (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт. ст.), брадикардією (частота серцевих скорочень менше 50 ударів за хвилину), з фібриляцією/тріпотінням передсердь та супутнім синдромом WPW (ризик виникнення шлуночкової тахікардії), печінковою недостатністю, порушеннями нервово-м’язової провідності (міастенія, синдром Ламберта-Ітона, прогресуюча м’язова дистрофія Дюшена).
Під час застосування препарату слід уникати страв та напоїв з грейпфрутом, оскільки це може підвищити рівень верапамілу гідрохлориду в плазмі.
Условия хранения
Зберігати при температурі не вище 25 0С у сухому, захищеному від світла місці.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
Термін придатності – 5 років. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.
Условия хранения
Зберігати при температурі не вище 25 °С в сухому, захищеному від світла місці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.