Название
Рамі Сандоз таблетки по 5 мг №30
Основные свойства, форма выпуска
Таблетки.
таблетки по 5 мг: світло-рожеві, злегка плямисті капсулоподібні таблетки з рискою з одного боку;
Категория назначения
За рецептом.
Состав
діюча речовина: ramipril;
1 таблетка містить раміприлу 2,5 мг, 5 мг або 10 мг;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид осаджений, гліцину гідрохлорид, гліцерол дибегенат, заліза оксид жовтий (Е 172) (для таблеток по 2,5 мг), заліза оксид червоний (Е 172) (для таблеток по 5 мг).
Фармакотерапевтическая группа
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Код АТС С09А А05.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, пригнічує фермент дипептидилкарбоксипептидазу І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент, кініназа II). У плазмі крові та тканинах цей ензим каталізує перетворення ангіотензину І в активну вазоконстрикторну субстанцію ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилататора брадикініну. Зменшення кількості ангіотензину ІІ та пригнічення розпаду брадикініну ведуть до вазодилатації.
Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, раміприлат сприяє зменшенню секреції альдостерону.
Призначення раміприлу викликає суттєве зниження периферичного опору артерій. Загалом, препарат істотно не змінює нирковий кровотік і швидкість клубочкової фільтрації.
Призначення раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження рівня артеріального тиску у горизонтальному і вертикальному положеннях, без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень.
У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект розпочинається через 1 - 2 години після застосування препарату й досягає максимуму через 3 - 6 годин та триває протягом 24 годин. Максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається після постійного застосування через 3 - 4 тижні. Показано, що антигіпертензивний ефект утримується при тривалій терапії протягом 2 років. Раптове припинення лікування із застосуванням раміприлу не спричиняє швидкого й раптового підвищення артеріального тиску.
У доповнення до звичайної терапії діуретиками і, за необхідності, серцевими глікозидами раміприл ефективний у пацієнтів із II - IV функціональними класами NYHA. Препарат виявляє сприятливі ефекти на серцеву гемодинаміку (зниження тиску наповнення лівого і правого шлуночків, загального периферичного опору судин, підвищення серцевого викиду і покращання серцевого індексу). Він також зменшує нейроендокринну активацію.
Фармакокінетика.
Абсорбція. Після перорального прийому раміприл швидко абсорбується з травного тракту: пікові концентрації у плазмі крові досягаються протягом 1 години. Ступінь абсорбції становить принаймні 56 %, цей показник не залежить від наявності їжі в травному тракті. Пікові концентрації раміприлату, єдиного активного метаболіту раміприлу, досягаються у плазмі крові через 2 - 4 години після прийому препарату. В умовах застосування звичайних доз (1 раз на добу) рівноважна концентрація раміприлату у плазмі крові досягається на 4 день лікування.
Розподіл. Зв’язування раміприлу з білками крові становить приблизно 73 %, а раміприлату – 56 %.
Метаболізм. Раміприл майже повністю метаболізується до раміприлату, дикетопіперазинового ефіру, дикетопіперазинової кислоти і глюкуронідів раміприлу і раміприлату.
Виведення. Екскреція метаболітів переважно ниркова. Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. З огляду на потужне, насичане зв’язування з АПФ і повільну дисоціацію з ензимом, раміприлат характеризується пролонгованою термінальною фазою елімінації при дуже низьких концентраціях у плазмі крові.
Після прийому багаторазових доз раміприлу період напіввиведення становив 13 - 17 годин для доз 5 - 10 мг і був дещо довшим для доз 1,25 - 2,5 мг. Різниця зумовлена насичуючою здатністю ензиму щодо зв’язування раміприлату.
При прийомі одноразової дози раміприл і його метаболіт не виявлялися у грудному молоці. Однак ефект багаторазових доз невідомий.
Ниркова екскреція раміприлату знижена у пацієнтів із порушеною функцією нирок. У пацієнтів із ураженням печінки метаболізм раміприлу сповільнений, що зумовлено зниженою активністю печінкових естераз, і рівні раміприлу у плазмі крові у цих пацієнтів були підвищені. Однак пікові концентрації раміприлату у цих пацієнтів не відрізнялися від таких в осіб із нормальною функцією печінки.
Показания
Артеріальна гіпертензія; хронічна серцева недостатність; хронічна серцева недостатність, що має місце протягом перших декількох днів після гострого інфаркту міокарда; недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія; зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або летальних випадків у пацієнтів з підвищеними факторами ризику внаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, паління).
Противопоказания
Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших інгібіторів АПФ; ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ); стеноз ниркової артерії (двосторонній або стеноз артерії однієї нирки); тяжка ниркова недостатність; первинний гіперальдостеронізм. Період вагітності і годування груддю. Дитячий вік.
Рамі САНДОЗ® не застосовують пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.
Применение
Препарат приймають щодня в один і той самий час. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи водою. Прийом їжі не впливає на біодоступність препарату, тому Рамі САНДОЗ® можна приймати до, під час або після вживання їжі.
Таблетки можуть бути розділені на дві половини.
Дорослі
Артеріальна гіпертензія
Дозу підбирає лікар індивідуально залежно від стану пацієнта і впливу на артеріальний тиск.
Рамі САНДОЗ® може застосовуватися у монотерапії або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. За необхідності дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 2 - 4 тижні. Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретиків або антагоністів кальцію.
Звичайна підтримуюча доза становить 2,5 - 5 мг на добу.
Максимальна добова доза для дорослих – 10 мг.
Лікування хронічної серцевої недостатності.
Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 1 - 2 тижні до максимальної добової дози – 10 мг. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг раміприлу або вище, її слід розділити на 2 прийоми.
Лікування після інфаркту міокарда.
Через 48 годин після інфаркту міокарду рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо пацієнт не переносить таку початкову дозу, рекомендується приймати по 1,25 мг двічі на добу протягом 2 днів.
Потім, залежно від відповіді хворого, доза може бути збільшена шляхом її подвоєння через кожні 1 - 3 дні. Максимальна добова доза – 10 мг на добу, розділена на 2 прийоми.
Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю (ступінь IV за класифікацією NYHA) одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено питання про лікування таких пацієнтів раміприлом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної дози – 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.
Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.
Рекомендована початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу.
За необхідності дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні 2 тижні до підтримуючої дози, яка становить 5 мг 1 раз на добу.
Для зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної летальності.
Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1 - 2 тижні лікування, а ще через 2 - 3 тижні збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.
Пацієнти з нирковою недостатністю.
Добова доза раміприлу у пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від кліренсу креатиніну. Якщо кліренс креатиніну ≥ 60 мл/хв, зазвичай застосовується початкова добова доза 2,5 мг. Максимальна добова доза становить 10 мг.
При кліренсі креатиніну від 30 до 60 мл/хв початкова добова доза залишається 2,5 мг, максимальна добова доза становить 5 мг.
При кліренсі креатиніну від 10 до 30 мл/хв початкову добову дозу слід зменшити до 1,25 мг, максимальна добова доза становить 5 мг.
Раміприл незначно піддається діалізу, тому початкова доза для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі, становить 1,25 мг на добу, максимальна добова доза – 5 мг; препарат необхідно застосовувати через кілька годин після гемодіалізу.
Пацієнтам з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнтам з вираженою артеріальною гіпертензією, так само, як і пацієнтам, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, із клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок), слід застосовувати зменшену початкову дозу 1,25 мг на добу.
Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками.
Бажано припинити застосування діуретиків за 2 - 3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування раміприлом, або принаймні знизити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг.
Пацієнти з порушеннями функції печінки. На початкових стадіях лікування раміприлом хворі з порушеннями функції печінки потребують ретельного медичного спостереження. Максимальна добова доза у такому разі становить 2,5 мг.
Пацієнти літнього віку.
Початкова доза має бути низькою – 1,25 мг на добу. Подальше коригування дози повинно бути поступовим з огляду на більшу ймовірність небажаних ефектів.
Передозировка
Симптоми передозування інгібіторами АПФ можуть включати надмірну периферичну вазодилатацію (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, електролітні порушення, ниркову недостатність. Стан пацієнта повинен ретельно контролюватися. Призначається симптоматичне та підтримуюче лікування. Запропоновані заходи включають первинну детоксикацію (промивання шлунка, призначення сорбентів) і засоби для відновлення гемодинамічної стабільності, включаючи призначення α1-адренергічних агоністів або ангіотензину ІІ (ангіотензинаміду). Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, погано виводиться із загального кровообігу шляхом гемодіалізу.
Взаимодействие
Протипоказані комбінації.
Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з поліакрилонітрилу) і аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням сульфату декстрану внаслідок підвищеного ризику тяжких анафілактоїдних реакцій. Якщо потрібне таке лікування, слід розглянути питання про використання іншого типу діалізних мембран або іншого класу антигіпертензивних засобів.
Нерекомендовані комбінації.
Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин): може виникнути гіперкаліємія, тому потрібне ретельне моніторування рівня калію у плазмі крові.
Застосовувати з обережністю.
Антигіпертензивні препарати (наприклад, діуретики) та інші засоби, які можуть знижувати рівень артеріального тиску (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, етанол, баклофен, альфузосин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин): очікується посилення гіпотензивного ефекту.
Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад, ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект раміприлу: рекомендується контроль артеріального тиску.
Алопуринол, імуносупресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, які можуть змінити кількість клітин крові: підвищена ймовірність гематологічних реакцій.
Солі літію: інгібітори АПФ зменшують екскрецію літію, тому може підвищуватися ймовірність літієвої токсичності. Рекомендують контролювати рівень літію.
Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін: можливі гіпоглікемічні реакції. Рекомендують контроль рівня глюкози в плазмі крові.
Нестероїдні протизапальні засоби і ацетилсаліцилова кислота: очікується зниження антигіпертензивного ефекту раміприлу. Крім того, сумісне застосування інгібіторів АПФ і нестероїдних протизапальних засобів може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.
Їжа істотно не змінює абсорбцію препарату.
Сіль. Підвищене споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію раміприлу.
Побочные действия
Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (≥ 1/10), поширені (≥ 1/100, < 1/10), непоширені (≥ 1/1000, < 1/100), рідко поширені (≥ 1/10 000, < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невстановлені (не можна встановити за наявними даними).
З боку імунної системи: невстановлені – анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антиядерних антитіл.
З боку серцево-судинної системи: поширені – артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе; непоширені – ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда, тахікардію, аритмію, відчуття серцебиття, периферичні набряки, почервоніння; рідко поширені – стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт; дуже рідко поширені – короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт; невстановлені – синдром Рейно.
З боку системи кровотворення: непоширені – еозинофілія; рідко поширені – зменшення кількості білих клітин (включаючи нейтропенію і агранулоцитоз), зменшення кількості червоних клітин, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів; невстановлені – недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.
З боку нервової системи: поширені – головний біль, запаморочення; непоширені – вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія; рідко поширені – тремор, розлади рівноваги; невстановлені – церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака, порушення психомоторних функцій, відчуття печії, паросмія.
Психічні розлади: непоширені – зниження настрою, тривога, нервозність, неспокій, порушення сну, включаючи сомноленцію; рідко поширені – стан сплутаної свідомості; невстановлені – порушення уваги.
З боку органа зору: непоширені – порушення зору, включаючи нечіткість зору; рідко поширені – кон’юнктивіт.
З боку органа слуху: рідко поширені – порушення слуху, дзвін у вухах.
З боку дихальної системи: поширені – непродуктивний подразнювальний кашель, бронхіт, синусит; непоширені – бронхоспазм, у тому числі загострення астми, закладеність носа; рідко поширені – диспное.
З боку травного тракту: поширені - запалення у ротовій порожнині та травному тракті, розлади травлення, диспепсія, діарея, нудота, блювання; непоширені – підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, включаючи гастрит, запор, сухість у роті; рідко поширені – глосит, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку; невстановлені - афтозний стоматит; у поодиноких випадках –панкреатит.
Порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак), іноді повна втрата смаку.
Метаболічні порушення: поширені – підвищення рівня калію у крові; непоширені – анорексія, зниження апетиту; невстановлені – зниження рівня натрію у крові.
Гепатобіліарні порушення: непоширені – підвищення рівня печінкових ензимів і/або кон’югатів білірубіну; рідко поширені – холестатична жовтяниця, ушкодження печінкових клітин; невстановлені – гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним кінцем).
З боку сечовидільної системи: непоширені – порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, збільшення кількості сечі, погіршення фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини крові та креатиніну.
З боку репродуктивної функції: непоширені – транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо; невстановлені – гінекомастія.
З боку шкіри: поширені – висипання, свербіж, кропив’янка; непоширені – ангіоневротичний набряк, гіпергідроз; рідко поширені – ексфоліативний дерматит, уртикарії, оніхоліз; дуже рідко поширені – реакція фоточутливості; невстановлені – макулопапульозні висипання, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.
З боку опорно-рухового апарату: поширені – м’язові спазми, міалгія; непоширені – артралгія.
Загальні розлади: поширені – біль у грудній клітці, астенія; непоширені – пірексія; рідко поширені – слабкість, сонливість, стомлюваність.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Не застосовують.
Діти.
Не застосовують дітям.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
На початку терапії, при зміні дозування Рамі САНДОЗ® може спричинити такі побічні явища, як втомлюваність, запаморочення, що може впливати на здатність керувати автотранспортом та працювати з іншими механізмами.
Специальные указания
Пацієнти з особливим ризиком артеріальної гіпотензії.
Пацієнти з вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.
Ризик раптового відчутного зниження артеріального тиску з погіршенням функції нирок внаслідок пригнічення АПФ підвищується у пацієнтів із вираженою активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, особливо якщо інгібітор АПФ або супутній діуретичний засіб призначають вперше або при першому підвищенні дози.
Суттєва активація ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що потребує моніторування артеріального тиску, може очікуватися, наприклад, при таких станах:
– тяжкій артеріальній гіпертензії;
– некомпенсованій хронічній серцевій недостатності;
– стенозі аортального або мітрального клапану;
– однобічному стенозі ниркової артерії з другою функціонуючою ниркою;
– наявній втраті рідини або солі або можливості її розвитку (включаючи пацієнтів, які отримують діуретики);
– цирозі печінки та/або асциті;
– при виконанні великих хірургічних втручань або під час анестезії засобами, що спричиняють артеріальну гіпотензію.
Загалом, рекомендовано коригувати дегідратацію, гіповолемію або нестачу солі перед початком лікування (втім, у пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригуючі дії потрібно ретельно зважувати щодо ризику об’ємного перевантаження).
Лікування персистуючої серцевої недостатності після інфаркту міокарда.
Пацієнти з ризиком серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії.
Початкова фаза лікування потребує особливого медичного контролю.
Хірургічні втручання.
Рекомендовано припиняти лікування інгібіторами АПФ, такими як раміприл, якщо це можливо, за 1 день до хірургічного втручання.
Пацієнти літнього віку.
В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінити ниркову функцію.
Контроль функції нирок.
Функцію нирок потрібно оцінювати до і під час лікування і коригувати дозу, особливо у перші тижні лікування. За наявності ураження нирок потрібне особливо ретельне спостереження. Існує ризик погіршання функції нирок, здебільшого у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.
Ангіоневротичний набряк.
У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, повідомляли про можливість ангіоневротичного набряку. У випадку ангіоневротичного набряку прийом препарату потрібно припинити. Слід негайно призначити невідкладну терапію. Пацієнти мають перебувати під наглядом лікаря протягом принаймні 12 - 24 годин до повного зникнення симптомів.
У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти/блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення застосування інгібітору АПФ.
Анафілактичні реакції під час десенсибілізації.
Імовірність і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшуються при прийомі інгібіторів АПФ. Перед десенсибілізацією потрібно розглянути можливість тимчасового припинення прийому раміприлу.
Гіперкаліємія.
У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігали гіперкаліємію. Ризик виникнення гіперкаліємії вищий у пацієнтів з нирковою недостатністю, віком старше 70 років, у пацієнтів з неконтрольованим цукровим діабетом, у тих, які отримують солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію, або при таких станах, як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо вважається доцільним сумісне застосування перерахованих препаратів, рекомендують регулярне моніторування рівня калію в сироватці крові.
Етнічні відмінності.
Інгібітори АПФ частіше викликають ангіоневротичний набряк у чорношкірих пацієнтів, ніж у білошкірих. Так само, як при застосуванні інших інгібіторів АПФ, раміприл може виявитись менш ефективним для зниження рівня артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів.
Нейтропенія/агранулоцитоз.
Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігали рідко. Повідомляли також про можливість пригнічення кісткового мозку. Рекомендують контролювати кількість клітин білої крові для виявлення можливої лейкопенії. Частіше моніторування радять здійснювати на початковій стадії лікування та у пацієнтів із порушеною функцією нирок, супутнім колагеновим захворюванням (системним червоним вовчаком або склеродермією) або якщо пацієнти приймають інші препарати, які можуть викликати зміни картини крові.
Кашель.
При застосуванні інгібіторів АПФ повідомляли про випадки кашлю, що є непродуктивним, персистуючим і проходить після припинення терапії. Можливість кашлю, викликаного інгібіторами АПФ, повинна розглядатися при здійсненні диференціальної діагностики кашлю.
Условия хранения
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 ºС в оригінальній упаковці.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
