Название
ДОПЕГИТ®
Основные свойства, форма выпуска
Таблетки.
білого або сірувато-білого кольору, круглі, плоскі таблетки з фаскою, гладкі на одному боці, з написом “DOPEGYT” з другому боці, без або майже без запаху.
Категория назначения
За рецептом.
Состав
діюча речовина: метилдопа; 1 таблетка містить 250 мг метилдопи (у формі сесквигідрату 282 мг);
допоміжні речовини: магнію стеарат, кислота стеаринова, натрію крохмальгліколят (тип А), етилцелюлоза, крохмаль кукурудзяний, тальк
Фармакотерапевтическая группа
Антиадренергічні засоби з центральним механізмом дії.
Код АТС С02А В01.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Допегіт (метилдопа) – гіпотензивний препарат з центральним механізмом дії. Його механізм дії повністю не з’ясований. Потрапляючи в центральну нервову систему, препарат чинить гіпотензивну дію завдяки своїм активним метаболітам (альфа-метил-епінефрину та альфа-метил-норепінефрину). Стимулюючи альфа2-адрено-рецептори нейронів стовбура мозку, він знижує тонус симпатичної нервової системи.
Помірно знижує рівень реніну в плазмі крові і загальний периферичний опір судин.
Пригнічуючи фермент допа-декарбоксилазу, зменшує синтез норадреналіну, допаміну, серотоніну і тканинну концентрацію норадреналіну та адреналіну.
Метилдопа не чинить прямого впливу на функцію серця. Хвилинний об’єм крові змінює мало. Не спричиняє рефлекторну тахікардію, підвищує швидкість клубочкової фільтрації та нирковий кровообіг, а також фракцію фільтрації. Дещо зменшує частоту серцевих скорочень. Ефективно знижує артеріальний тиск у положенні лежачи на спині і в положенні стоячи, рідко спричиняє ортостатичну гіпотензію.
Фармакокінетика. Після внутрішнього застосування у шлунково-кишковому тракті абсорбується приблизно 50 % препарату. Зв’язування з білками плазми крові незначне –
до 20 %. Максимальне зниження артеріального тиску відбувається через 4 - 6 годин після перорального прийому препарату і утримується протягом 12 - 24 годин. Після повторного прийому препарату максимальне зниження артеріального тиску відмічається в межах 2 - 3 днів. Після відміни препарату артеріальний тиск повертається до попереднього рівня в межах 1 - 2 днів.
Метилдопа інтенсивно метаболізується, головним чином, в печінці. Його активний метаболіт, альфа-метилнорадреналін, походить від центральних адренергічних нейронів.
Крім того, відомо багато інших метаболітів, які виводяться з сечею.
Приблизно 70 % метилдопи виводиться з сечею у вигляді метилдопи або його сульфокон’югатів. Решта препарату виводиться з калом у вигляді метилдопи. При нормальній функції нирок період напіввиведення становить 1,7 години. Повна елімінація препарату відбувається через 36 годин.
Метилдопа видаляється з організму шляхом діалізу. При 6-годинному гемодіалізі з кровообігу може бути видалено 60 % абсорбованої метилдопи, при перитонеальному діалізі - 22-39 %.
Метилдопа проникає через плацентарний бар’єр і екскретується в грудне молоко.
Особлива група хворих
При нирковій недостатності екскреція метилдопи уповільнюється відповідно до ступеня ураження нирок. При тяжкому ураженні нирок (без діалізу) період напіввиведення метилдопи у 10 разів менший, ніж за нормальних умов.
Показания
Артеріальна гіпертензія.
Противопоказания
Підвищена чутливість до препарату. Активна форма печінкової недостатності (наприклад, активна форма гепатиту та/або цироз); печінкова недостатність в анамнезі; сумісне застосування інгібіторів МАО; депресія; феохромоцитома.
Применение
Лікування метилдопою потребує індивідуального дозування. Таблетки слід приймати внутрішньо до або після їжі.
Зазвичай початкова доза метилдопи для дорослих становить 250 мг один раз на добу (перед сном) протягом перших двох днів. Потім добову дозу можна збільшувати на 250 мг через кожні 2 дні до досягнення адекватного зниження артеріального тиску. Для зменшення седативного ефекту початкову дозу підвищують ввечері.
Підтримуюча доза препарату зазвичай становить 500 – 2 000 мг/добу, розподілена на 2-4 прийоми. Максимальна добова доза становить 3 г. Якщо цієї дози недостатньо для ефективного контролю артеріального тиску, додатково можна застосувати інший гіпотензивний засіб.
Толерантність може розвиватися, як правило, між другим і третім місяцем терапії. Додавання сечогінного засобу або збільшення дози метилдопи відновить ефективний контроль артеріального тиску.
Відміна метилдопи супроводжується зворотною артеріальною гіпертензією, яка спостерігається, як правило, в межах 48 годин. Вона не ускладнюється надмірним підйомом артеріального тиску.
Особи літнього віку: початкова доза повинна бути по можливості низькою і не перевищувати добову дозу 2 x 250 мг, оскільки дуже часто спостерігається седативний ефект. За необхідності дозу можна збільшити до максимальної добової дози 3 г з інтервалом 2 дні. Цю дозу не можна перевищувати.
Пацієнти з порушенням функції нирок: потрібні нижчі дози. При легкому порушенні функції нирок (GFR > 50 мл/хв) інтервал між прийомами доз повинен становити 8 годин, при помірному (GFR = 10-50 мл/хв) - 8-12 годин, при тяжкому порушенні функції нирок (GFR < 10 мл/хв) - 12-24 години.
Оскільки метилдопа видаляється шляхом діалізу, після проведення гемодіалізу хворому слід дати 250 мг метилдопи, щоб запобігти підвищенню артеріального тиску.
Рекомендована початкова доза для дітей (починаючи з 3-х років і масою тіла не менше 25 мг) становить 10 мг/кг маси тіла (в 2-4 прийоми). Якщо необхідно добова доза для дітей може бути збільшена до 65 мг/кг маси тіла або максимально до 3 г.
Передозировка
Симптоми: виражена артеріальна гіпотензія, виражена сонливість, слабкість, брадикардія, запаморочення, запор, здуття живота, метеоризм, діарея, нудота, блювання.
Лікування: одразу після передозування - промивання шлунка; індукція блювання може зменшити кількість абсорбованого препарату. Якщо препарат уже всмоктався, виведенню його з сечею можуть сприяти внутрішньовенне вливання рідини. Необхідний пильний моніторинг серцевого ритму, об’єму крові, електролітного балансу, функцій кишечнику, ниркової та мозкової функції. За необхідності, призначають симпатоміметики (наприклад, адреналін).
Взаимодействие
З особливою обережністю необхідно приймати Допегіт® у комбінації з будь-яким із зазначених нижче препаратів:
- симпатоміметики (можливе посилення вазопресорного ефекту);
- трициклічні антидепресанти;
- фенотіазини;
- препарати заліза для перорального застосування (біодоступність метилдопи може знижуватися);
- нестероїдні протизапальні засоби;
- естрогени.
Антигіпертензивна дія метилдопи посилюється при застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, анестетиками.
Метилдопа і нижчевказані препарати можуть змінювати ефект один одного:
- літій (можливе посилення токсичності літію);
- леводопа (зменшення антипаркінсонічного ефекту, посилення несприятливого впливу на ЦНС);
- алкоголь та препарати, що пригнічують ЦНС (посилюється пригнічувальний вплив на ЦНС);
- антикоагулянти (підвищується антикоагулянтний ефект, небезпека кровотечі);
- бромокриптин (може несприятливо впливати на концентрацію пролактину).
Побочные действия
Метилдопа, як правило, добре переноситься, побічні реакції виникають нечасто. На початку лікування або при підвищенні дози може спостерігатися тимчасова сонливість, головний біль та слабкість.
Інші побічні реакції:
з боку центральної нервової системи: парестезії, запаморочення, занепокоєння, депресія, психоз (помірний і тимчасовий), нічні кошмари, зниження лібідо, імпотенція; рідко - паркінсонізм, хореоатетоз, серцево-судинна недостатність (може супроводжуватися гіпотензією), периферичний лицевий парез;
з боку серцево-судинної системи: загострення стенокардії, застійна серцева недостатність, синусова брадикардія, синокаротидна гіперчутливість, ортостатична гіпотензія, набряк, збільшення маси тіла;
з боку шлунково-кишкового тракту: панкреатит, коліт, блювання, діарея, сіаладеніт, запалення або забарвлення язика у чорний колір, нудота, запор, здуття живота, метеоризм, сухість у роті;
з боку печінки: жовтяниця, гепатит, холестаз, зміни показників функції печінки;
з боку системи кровотворення: пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, гранулоцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, позитивний тест на антинуклеарні антитіла, клітини червоного вовчака, ревматоїдний фактор, позитивний тест Кумбса;
з боку імунної системи: міокардит, перикардит, васкуліт, пропасниця, спричинена препаратом, еозинофілія;
з боку ендокринної системи: гіперпролактинемія, гінекомастія, галакторея, аменорея;
шкірні реакції: почервоніння; рідко – токсичний епідермальний некроліз;
з боку кістково-м’язової системи: артралгія, опухання суглобів, м’язовий біль;
з боку дихальної системи: закладеність носа.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Експериментальні дані: у дослідженнях репродуктивної функції, що проводилися із застосуванням високих доз метилдопи перорально (1000 мг/кг мишам, 200 мг/кг кролям,
100 мг/кг щурам), не було виявлено ознак токсичного впливу препарату на плід.
Клінічні дослідження: при лікуванні метилдопою у ІІ і ІІІ триместрах вагітності не було виявлено ніяких ознак шкідливого впливу препарату на плід або новонародженого. Однак адекватні і добре контрольовані дослідження у І триместрі вагітності не проводилися.
Оскільки дослідження репродуктивної функції у тварин не завжди прогнозують реакцію людини на препарат, лікування метилдопою можна проводити лише після ретельної оцінки співвідношення ризик/користь.
Якщо вагітні жінки лікувалися метилдопою у ІІІ триместрі вагітності, ембріональний розвиток проходив краще, ніж у жінок, які не лікувалися.
Метилдопа виділяється в грудне молоко, тому у разі застосування препарату необхідно відмінити годування груддю.
Діти.
Препарат призначають дітям від 3 років.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.
Під час лікування препаратом слід утримуватися від керування автотранспортом та потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують концентрації уваги.
Специальные указания
Перед початком лікування метилдопою необхідно зробити аналіз крові, а після перших 6-10 тижнів лікування провести тест Кумбса, який при тривалому лікуванні необхідно повторювати через кожні 0,5 - 1 рік. 10 - 20 % пацієнтів, які лікувалися метилдопою, мали позитивний тест Кумбса, особливо коли приймали більше 1 г метилдопи на добу протягом 0,5 - 1 року.
Менш ніж у 5 % цих пацієнтів спостерігалася гемолітична анемія. У такому разі лікування метилдопою слід припинити. Після відміни препарату гемолітична анемія зникала. В деяких випадках було необхідне лікування стероїдами. Слід також враховувати можливість інших причин розвитку гемолітичної анемії. Якщо гемолітична анемія була спричинена метилдопою, прийом препарату слід припинити. Позитивний тест Кумбса стає негативним протягом декількох тижнів або місяців після припинення лікування метилдопою.
Попередня наявність або розвиток позитивного тесту Кумбса не є протипоказанням для терапії метилдопою. Якщо позитивний тест Кумбса розвивається під час лікування метилдопою, слід виключити можливість гемолітичної анемії або лікар повинен визначити, чи має позитивний тест Кумбса будь-яку клінічну значимість. Може виникнути проблема, якщо пацієнт потребує переливання крові. У такому випадку слід провести прямий і непрямий тест Кумбса. При відсутності гемолітичної анемії, буде позитивним лише прямий тест Кумбса. Якщо непрямий тест Кумбса також позитивний, можуть виникнути проблеми. У такому разі необхідна допомога фахівця з переливання крові або лікаря-гематолога.
У перші 6-12 тижнів лікування або у разі появи пропасниці нез’ясованого походження необхідно провести дослідження функції печінки. Якщо спостерігаються зміни у ферментній системі печінки або жовтяниця, слід припустити реакцію гіперчутливості, яка може спричинити холестаз, гепатоцелюлярне ушкодження або гепатит. Дуже рідко може спостерігатися некроз печінки з летальним кінцем. Тому, коли спостерігаються зміни у ферментній системі печінки або печінкова недостатність, лікування метилдопою слід негайно припинити. Ці пацієнти ніколи не повинні застосовувати метилдопу знову. Якщо температура тіла і показники функції печінки, порушені застосуванням метилдопи, повернулися до норми після припинення прийому препарату, метилдопу не слід більше призначати цим пацієнтам.
Пацієнти із захворюваннями печінки або порушеннями функції печінки в анамнезі повинні лікуватися метилдопою з особливою обережністю.
Дуже рідко можуть розвиватися гранулоцитопенія та тромбоцитопенія. Вони зазвичай минають при припиненні лікування метилдопою.
У деяких пацієнтів при лікуванні метилдопою можуть з’явитися набряки або збільшитися маса тіла, що можна лікувати додаванням сечогінного засобу. Лікування метилдопою не слід продовжувати, якщо набряки збільшуються або розвиваються симптоми серцевої недостатності.
Метилдопа видаляється за допомогою діалізу. Тому після цієї процедури може рецидивувати артеріальна гіпертензія (див. також розділ „Спосіб застосування та дози”).
Оскільки метилдопа флуоресціює при тій же самій довжині хвилі, що й катехоламіни, у сечі може бути виявлена велика кількість катехоламінів, що вказує на розвиток феохромоцитоми. Однак метилдопа не впливає на вимірювання ванілілмигдальної кислоти.
Пацієнтам, які лікуються метилдопою, слід призначати нижчі дози анестетиків. Якщо під час анестезії розвинулась артеріальна гіпотензія, її можна контролювати застосуванням судинозвужувальних засобів. Адренергічні рецептори залишаються чутливими протягом лікування метилдопою (див. також розділ ”Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій”).
У хворих з тяжким двостороннім цереброваскулярним захворюванням рідко можуть спостерігатися мимовільні патологічні рухи тіла.
Метилдопу слід застосовувати з особливою обережністю хворим, близькі родичі яких страждають на печінкову порфірію.
Під час лікування метилдопою необхідно уникати вживання алкогольних напоїв.
Условия хранения
Термін придатності. 5 років.
Умови зберігання. Зберігати при температурі 15 - 25 оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.