Склад
діюча речовина: ідарубіцину гідрохлорид;
1 флакон містить 5 мг ідарубіцину гідрохлориду;
допоміжна речовина: лактоза безводна.
Лікарська форма
пористий червоно-оранжевий ліофілізат у вигляді шматка або маси.
Фармакотерапевтична група
Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Антрацикліни та споріднені сполуки. Ідарубіцин. Код АТХ L01D B06.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка.
Ідарубіцин – це антрациклін, який вбудовується між нитками ДНК, взаємодіє з ферментом топоізомеразою ІІ та пригнічує синтез нуклеїнових кислот.
Модифікація молекули антрацикліну у 4-му положенні надає сполуці високу ліпофільність, що призводить до підвищення частоти захоплення молекули клітиною порівняно з доксорубіцином та даунорубіцином.
Було показано, що ідарубіцин має більш високу активність порівняно з даунорубіцином та є ефективним препаратом для лікування лейкемії і лімфоми у мишей при внутрішньовенному та пероральному введенні. Дослідження in vitro на стійких до впливу антрациклінів клітинах мишей та людини показали, що для ідарубіцину характерні менш високі рівні перехресної резистентності порівняно з доксорубіцином та даунорубіцином. Результати досліджень кардіотоксичності на тваринах свідчать, що для ідарубіцину характерний більш високий терапевтичний індекс, ніж для даунорубіцину та доксорубіцину. В експериментальних моделях in vitro та іn vivo було показано протипухлинну активність основного метаболіту препарату – ідарубіцинолу. Введення щурам ідарубіцинолу у дозах, еквівалентних дозам незміненого препарату, супроводжувалося, вочевидь, меншою кардіотоксичністю порівняно з аналогічними дозами ідарубіцину.
Дослідження in vitro показали, що для досліджуваного лікарського препарату характерне щонайменше 95 % зв’язування з білками плазми крові. Слід враховувати цей факт при вивченні можливості застосування цього препарату у комбінації з іншими лікарськими засобами.
Фармакокінетика.
У дорослих після прийому 10–60 мг/м2 ідарубіцину перорально цей препарат швидко всмоктувався, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові (4–12,65 нг/мл) через 1–4 години після прийому. Кінцевий період напіввиведення становив 12,7±6,0 год (середнє значення ± стандартне відхилення). Після введення ідарубіцину внутрішньовенно дорослим період напіввиведення становив 13,9±5,9 год, тобто був приблизно таким же, як у разі перорального застосування.
Ідарубіцин після внутрішньовенного введення екстенсивно метаболізується з утворенням активного метаболіту ідарубіцинолу, який повільно виводиться з плазми крові (період напіввиведення змінюється у межах від 41 до 69 годин). Препарат виводиться з жовчю та нирковим шляхом переважно у формі ідарубіцинолу.
Дослідження клітинних культур ядровмісних клітин крові та кісткового мозку, отриманих у пацієнтів, хворих на лейкемію, показали, що пікові концентрації ідарубіцину у клітинах досягаються через кілька хвилин після ін’єкції препарату.
Концентрації ідарубіцину та ідарубіцинолу у ядровмісних клітинах крові та кісткового мозку перевищують концентрації цих речовин у плазмі крові більш ніж у сто разів. Ідарубіцин виводиться з плазми крові та з клітин приблизно з однаковою швидкістю, період напіввиведення становить приблизно 15 годин. Період напіввиведення ідарубіцинолу з клітин становив приблизно 72 години.
У дослідженнях фармакокінетичних властивостей за участю 7 дітей, що отримували ідарубіцину гідрохлорид внутрішньовенно в дозах від 15 до 40 мг/м2 протягом триденного лікування, середній період напіввиведення становив 8,5 год (у діапазоні 3,6–26,4 год). Ідарубіцинол як активний метаболіт накопичувався протягом 3 діб лікування із середнім часом напіввиведення 43,7 год (у діапазоні 27,8–131 год). В окремому дослідженні фармакокінетичних властивостей за участю 15 дітей, що отримували ідарубіцину гідрохлорид перорально в дозах від 30 до 50 мг/м2 протягом 3 діб лікування, максимальна концентрація ідарубіцину в плазмі крові становила 10,6 нг/мл (у діапазоні 2,7–16,7 нг/мл для дози 40 мг/м2). Середній період напіввиведення ідарубіцину становив 9,2 год (у діапазоні 6,4–25,5 год). Протягом триденного періоду лікування спостерігалося значне накопичення ідарубіцинолу. Зафіксований кінцевий період напіввиведення ідарубіцину після внутрішньовенного введення був порівнянний з аналогічним показником у разі перорального прийому дітьми.
Значення Cmax у разі перорального прийому ідарубіцину було аналогічним у дітей і дорослих, і це свідчить про те, що кінетика всмоктування у них не відрізняється.
Після перорального та внутрішньовенного застосування періоди напівелімінації ідарубіцину в дітей і дорослих відрізнялися.
У дорослих було зафіксовано загальний кліренс 30–107,9 л/год/м2, що перевищує аналогічний показник у дитячій популяції (18–33 л/год/м2). Хоча ідарубіцин продемонстрував доволі високий об’єм розподілу як у дітей, так і в дорослих, якщо припустити, що більша частина препарату затримувалася в тканинах, коротший час напіввиведення й менший загальний кліренс не можна повністю пояснити меншим уявним об’ємом розподілу в дітей порівняно з дорослими.
Показання
Для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у дорослих, для індукції ремісії у пацієнтів, які раніше не отримували лікування, або у пацієнтів з рецидивами або рефрактерним перебігом захворювання.
Як препарат другої лінії для лікування рецидивів гострої лімфобластної лейкемії у дорослих та дітей.
Для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у комбінації з цитарабіном для індукції ремісії як препарат першої лінії терапії у дітей.
Заведос® можна застосовувати у схемах комбінованого лікування, поєднуючи з іншими цитотоксичними препаратами.
Протипоказання
- Гіперчутливість до ідарубіцину або до будь-яких інших компонентів препарату, зазначених у розділі «Склад», а також до інших антрациклінів чи антрацендіонів.
- Тяжка печінкова недостатність.
- Тяжка ниркова недостатність.
- Інфекції, що не піддаються контролю.
- Тяжка кардіоміопатія.
- Нещодавно перенесений інфаркт міокарда.
- Тяжкі аритмії.
- Персистуюча мієлосупресія.
- Попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами ідарубіцину гідрохлориду та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами (див. розділ «Особливості застосування»).
Слід припинити годування груддю на час лікування препаратом (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Особливі заходи безпеки
У зв’язку з токсичною природою ідарубіцину сформульовані наступні рекомендації щодо захисту:
- з препаратом повинні працювати винятково співробітники, які пройшли навчання з безпечного поводження з подібними речовинами;
- слід відсторонити вагітних співробітниць від роботи з даним препаратом;
- персоналові, який працює з препаратом Заведос®, необхідно вдягати захисний одяг: окуляри, халат, одноразові рукавички та маску;
- усі матеріали, що використовувались під час введення препарату або прибирання (включаючи рукавички), необхідно помістити у пакети для особливо небезпечних відходів для утилізації шляхом спалювання при високих температурах;
- відновлений розчин є гіпотонічним, тому необхідно дотримуватись описаної нижче процедури введення.
У разі проливання або протікання препарату поверхню спочатку слід обробити розведеним розчином гіпохлориту натрію (1 % вільного хлору), бажано шляхом змочування, а потім водою. Усі матеріали, що використовувались для очищення, необхідно утилізувати, як зазначено вище.
При випадковому контакті зі шкірою та очима слід негайно промити ділянку контакту великою кількістю води або розчину бікарбонату натрію та звернутися за медичною допомогою. Невикористані залишки розчину слід утилізувати.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії
Ідарубіцин є потужним мієлосупресором, тому комбіновані режими хіміотерапії, до складу яких входять інші препарати з аналогічним механізмом дії, можуть здійснювати адитивний ефект пригнічення функцій кісткового мозку (див. розділ «Особливості застосування»).
Зміни функції печінки або нирок, спричинені супутніми лікарськими засобами, можуть впливати на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність ідарубіцину (див. розділ «Особливості застосування»).
Застосування ідарубіцину у комбінованих курсах хіміотерапії одночасно з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також застосування одночасно з ідарубіцином інших препаратів, що впливають на функцію серця (наприклад блокаторів кальцієвих каналів), потребує моніторингу функцій серця протягом курсу лікування.
У разі проведення променевої терапії одночасно з курсом лікування ідарубіцином або за 2–3 тижні до початку курсу лікування цим препаратом можливе посилення мієлосупресивної дії внаслідок адитивного ефекту.
Не рекомендується одночасно з ідарубіцином вводити живі атенуйовані вакцини (наприклад вакцину для профілактики жовтої лихоманки) через ризик системної патології з потенційно летальним наслідком. Цей ризик збільшується у пацієнтів з уже пригніченою імунною системою внаслідок основного захворювання. У разі можливості слід використовувати інактивовані вакцини.
При одночасному призначенні пероральних антикоагулянтів та препаратів для протипухлинної хіміотерапії рекомендовано контролювати показники МНС (міжнародного нормалізованого співвідношення) частіше, ніж зазвичай, у зв’язку з неможливістю виключення ризику взаємодії препаратів.
Циклоспорин A. Комбіноване застосування циклоспорину A у вигляді окремого хемосенсибілізатора у пацієнтів з гострою лейкемією призводить до значного підвищення AUC ідарубіцину (у 1,78 раза) та ідарубіцинолу (у 2,46 раза). Клінічне значення цієї взаємодії невідоме. Деякі пацієнти можуть потребувати корекції дози препарату.
Особливості щодо застосування
Ідарубіцин слід застосовувати лише під наглядом лікарів, досвідчених у проведенні цитотоксичної хіміотерапії. Це гарантує можливість проведення невідкладного та ефективного лікування тяжких ускладнень захворювання та/або лікування побічних реакцій (наприклад, кровотеча, генералізовані інфекції).
Перед тим як починати лікування ідарубіцином, пацієнт повинен одужати після гострих токсичних наслідків попереднього циклу хіміотерапії (таких як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та генералізовані інфекції).
Токсичний вплив на систему крові. Ідарубіцин здійснює потужний пригнічувальний вплив на кістковий мозок. У всіх пацієнтів, які отримують терапевтичні дози цього препарату, буде розвиватися тяжка мієлосупресія.
Перед початком та протягом кожного циклу лікування ідарубіцином слід проводити оцінку показників системи крові, у тому числі визначати розгорнуту лейкоцитарну формулу.
Токсичний вплив ідарубіцину на систему крові переважно проявляється у вигляді дозо-залежної оборотної лейкопенії та/або гранулоцитопенії (нейтропенії) і є найбільш частим проявом гострої дозолімітуючої токсичності препарату.
Лейкопенія та нейтропенія зазвичай мають тяжкий характер. Також можливий розвиток тромбоцитопенії та анемії. Кількість нейтрофілів та тромбоцитів сягає мінімуму зазвичай через 10–14 днів після введення препарату, але протягом третього тижня ці показники, як правило, повертаються до норми.
Повідомлялося про летальні випадки через інфекції та/або кровотечі під час фази тяжкої мієлосупресії.
До клінічних наслідків тяжкої мієлосупресії належать підвищення температури тіла, інфекції, сепсис або септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або летальний наслідок. У разі розвитку фебрильної нейтропенії рекомендовано проводити лікування шляхом внутрішньовенного введення антибіотиків.
Вторинна лейкемія. У пацієнтів, які отримували лікування антрациклінами (у тому числі ідарубіцином), були описані випадки розвитку вторинної лейкемії (з передлейкозною фазою або без неї). Вторинна лейкемія виникає частіше, коли такі препарати призначають у комбінації з антинеопластичними агентами, що уражають ДНК, коли пацієнти отримують інтенсивний попередній курс лікування цитотоксичними препаратами або коли підвищують дози антрациклінів. Латентний період такої лейкемії може становити від 1 до 3 років.
Вплив на функцію серця. Лікування антрациклінами супроводжується ризиком розвитку кардіотокси
чності, яка може проявлятись у вигляді ранніх (гостра токсичність) або пізніх (відстрочена токсичність) проявів.
Ранні (гострі) прояви токсичності. До ранніх проявів кардіотоксичності ідарубіцину відносять переважно синусову тахікардію та/або зміни на ЕКГ (наприклад неспецифічні ST-T хвильові зміни). Також повідомлялося про випадки розвитку тахіаритмії (у тому числі шлуночкових екстрасистол та шлуночкової тахікардії), брадикардії, атріовентрикулярної блокади та блокади ніжки пучка Гіса. Ці явища зазвичай не є передвісниками подальшого розвитку проявів пізньої токсичності, рідко є важливими з клінічної точки зору та, як правило, не є причиною відміни лікування ідарубіцином.
Пізні (відстрочені) прояви токсичності. Прояви відстроченої кардіотоксичності виникають зазвичай наприкінці циклу лікування або протягом 2–3 місяців після закінчення циклу, однак також були описані випадки розвитку проявів токсичності через кілька місяців або навіть років після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія проявляється у вигляді зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або таких ознак та симптомів застійної серцевої недостатності (ЗСН), як задишка, набряк легень, постуральні набряки, кардіомегалія, гепатомегалія, олігурія, асцит, накопичення плевральної рідини та ритм галопу. Також були описані такі підгострі прояви, як перикардит/міокардит. ЗСН, що загрожує життю, є найбільш тяжкою формою кардіоміопатії, спричиненої дією антрациклінів, та є проявом кумулятивної дозолімітуючої токсичності препарату.
Межі кумулятивної дози для ідарубіцину гідрохлориду при пероральному або внутрішньовенному введенні не визначені. Водночас у 5 % пацієнтів, які отримували препарат внутрішньовенно у кумулятивних дозах від 150 до 290 мг/м2, був описаний розвиток кардіоміопатії, пов’язаної з застосуванням ідарубіцину. Наявні дані щодо пацієнтів, які отримували лікування ідарубіцину гідрохлоридом перорально у загальних кумулятивних дозах до 400 мг/м2, свідчать про низьку імовірність розвитку кардіотоксичності.
З метою зведення до мінімуму ризику тяжкого ураження серця перед початком лікування ідарубіцином слід провести оцінку функцій серця та контролювати їх протягом курсу лікування. Ризик можна зменшити шляхом регулярного контролю значень ФВЛШ протягом курсу лікування з негайним припиненням лікування ідарубіцином при перших ознаках порушення функцій серця. Придатним кількісним методом для багаторазової оцінки функцій серця (оцінка ФВЛШ) може бути метод радіоізотопної вентрикулографії (РІВГ) або ехокардіографії (ехоКГ). Початкову оцінку функції серця рекомендовано проводити за допомогою ЕКГ та одного з двох методів – РІВГ або ехоКГ. Особливо актуальна ця рекомендація для пацієнтів з наявними факторами ризику підвищеної кардіотоксичності. Необхідно проводити повторні визначення ФВЛШ за допомогою РІВГ або ехоКГ, особливо у разі застосування більш високих кумулятивних доз антрацикліну. Для обстеження пацієнтів необхідно весь час протягом періоду спостереження використовувати одну й ту саму методику.
До факторів ризику розвитку кардіологічної токсичності належать захворювання серцево-судинної системи активного чи латентного перебігу, променева терапія ділянки середостіння або навколосерцевої ділянки до або одночасно з лікуванням препаратом, лікування іншими антрациклінами або антрацендіонами, а також одночасне застосування препаратів, які здатні пригнічувати скоротливу здатність серця, чи кардіотоксичних препаратів (наприклад трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі ідарубіцин, можна призначати у комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами лише за умови ретельного контролю за функцією серця пацієнта (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У пацієнтів, які приймають антрацикліни після завершення курсу лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо препаратами з довгим періодом напіввиведення (наприклад трастузумабом), також зберігається підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Повідомлялось, що період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28–38 днів. Цей препарат може залишатись у системі кровообігу до 27 тижнів. Таким чином, по можливості лікарю слід уникати призначення курсів лікування на основі антрациклінів протягом перших 27 тижнів після закінчення курсу лікування трастузумабом. У разі більш раннього призначення антрациклінів рекомендується ретельний моніторинг функції серця.
Особливо ретельно слід контролювати показники діяльності серця у пацієнтів, яким призначено високі кумулятивні дози препарату, а також у пацієнтів з наявними факторами ризику. Водночас розвиток кардіотоксичності можливий і при менш високих кумулятивних дозах незалежно від наявності або відсутності факторів ризику.
Немовлята та діти більш чутливі до токсичного впливу антрациклінів на діяльність серця, тому для цих вікових груп необхідно здійснювати періодичну оцінку функції серця протягом тривалого періоду часу.
Можливо, токсичність ідарубіцину та інших антрациклінів або антрацендіонів виявлятиме адитивний ефект.
Вплив на функцію печінки та нирок. Оскільки функція печінки та/або нирок може вплинути на розподіл ідарубіцину, необхідно до початку та протягом лікування проводити стандартні клінічні лабораторні аналізи для оцінки функції печінки та нирок (використовуючи як індикатор рівні білірубіну та креатиніну у сироватці крові). У ряді досліджень ІІІ фази лікування було протипоказане, якщо рівні білірубіну та/або креатиніну у сироватці крові перевищували 2 мг%. Зменшення дози інших антрациклінів на 50 % зазвичай застосовують, якщо рівні білірубіну знаходяться у діапазоні 1,2–2 мг%.
Вплив на шлунково-кишковий тракт. Ідарубіцин викликає блювання. На ранніх етапах після введення препарату часто розвивається мукозит (переважно у формі стоматиту, езофагіт є менш поширеним). У разі тяжкого перебігу мукозит може через кілька днів прогресувати до виразок слизової оболонки. У більшості пацієнтів це небажане явище зникає до початку третього тижня лікування.
Повідомлялося про поодинокі випадки серйозних явищ з боку шлунково-кишкового тракту (такі як перфорація чи кровотеча) у пацієнтів, які перенесли гостру лейкемію, пацієнтів з іншими захворюваннями в анамнезі, або пацієнтів, які приймали препарати з відомою здатністю спричиняти ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту на тлі прийому перорального ідарубіцину. Для пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту активного перебігу, які супроводжуються підвищеним ризиком кровотечі та/або перфорації, лікар повинен зважити користь від перорального лікування ідарубіцином та ризики, з якими пов’язане таке лікування.
Реакції у місці ін’єкції. У результаті ін’єкції у дрібну судину або багатократних ін’єкцій в одну й ту саму судину може розвинутись флебосклероз. Дотримання рекомендованих процедур введення препарату може звести до мінімуму ризик розвитку флебіту/тромбофлебіту у місці ін’єкції.
Екстравазація. Потрапляння ідарубіцину за межі судин під час внутрішньовенного введення може призвести до виникнення болю в місці введення, тяжкого ураження тканин (утворення пухирів, тяжке запалення підшкірної клітковини) та некрозу. У разі появи ознак чи симптомів екстравазації під час внутрішньовенного введення ідарубіцину слід негайно припинити введення препарату.
У разі екстравазації можна застосовувати дексразоксан для попередження або зменшення площі ураження тканин.
Синдром лізису пухлини. Ідарубіцин може спровокувати гіперурикемію внаслідок інтенсивного катаболізму пуринів, яким супроводжується швидкий лізис пухлинних клітин під впливом лікарського препарату (синдром розпаду пухлини). Після початку лікування необхідно проводити оцінку рівнів сечової кислоти, калію, кальцію фосфату та креатиніну. Гідратація пацієнта, підлужування сечі та профілактика розвитку гіперурикемії за допомогою алопуринолу може звести до мінімуму потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.
Імуносупресивні ефекти/підвищена схильність до інфекцій. Застосування живих або живих атенуйованих вакцин (наприклад вакцини для профілактики жовтої лихоманки) пацієнтам з ослабленим імунітетом внаслідок впливу препаратів для хіміотерапії (у тому числі ідарубіцину) може призвести до серйозних інфекцій, у тому числі з летальним наслідком. Слід уникати проведення вакцинації пацієнтів, які приймають ідарубіцин, живими вакцинами. Дозволяється застосування убитих або інактивованих вакцин, проте відповідь на такі вакцини може бути послабленою.
Вплив на репродуктивну систему. Чоловікам, які отримують лікування ідарубіцину гідрохлоридом, рекомендовано використовувати засоби контрацепції протягом усього курсу лікування, а також у разі необхідності та при наявності такої можливості слід проконсультуватися з приводу консервації сперми у зв’язку з можливістю настання необоротного безпліддя внаслідок лікування (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Інші. Як і при використанні інших цитотоксичних препаратів, при застосуванні ідарубіцину повідомлялося про поодинокі випадки розвитку тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, у тому числі емболії легеневої артерії.
Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.
Протягом 1–2 днів після введення препарату можливе почервоніння сечі, про що слід попередити пацієнтів.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Порушення фертильної функції. Ідарубіцин може індукувати пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. З цієї причини чоловікам, які отримують лікування ідарубіцином, необхідно використовувати ефективні методи контрацепції протягом перших 3 місяців після закінчення лікування (див. розділ «Особливості застосування»).
Вагітність. Ембріотоксичний потенціал ідарубіцину було продемонстровано у дослідженнях in vitro та in vivo. Водночас не було проведено адекватних досліджень з належним рівнем контролю, що вивчали б застосування препарату для лікування вагітних жінок. Жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати протягом лікування уникати вагітності та вживати відповідних заходів контрацепції, рекомендованих лікарем.
Ідарубіцин у період вагітності слід призначати лише у випадках, коли потенційна користь більша за потенційний ризик для плода. Пацієнтку слід проінформувати про потенційний ризик для плода. Пацієнтам, які бажають мати дітей після завершення лікування, слід у разі необхідності та наявності такої можливості рекомендувати спочатку пройти генетичну консультацію.
Годування груддю. На сьогодні невідомо, чи проникає ідарубіцин або його метаболіти у грудне молоко людини. Під час лікування цим препаратом слід припинити годування груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
Систематичної оцінки впливу ідарубіцину на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не проводилося.
Спосіб застосування та дози
Винятково для внутрішньовенного застосування. Препарат не призначений для інтратекального введення. Розрахунок дози проводять за площею поверхні тіла.
Гостра мієлоїдна лейкемія
Дорослі
12 мг/м2 поверхні тіла/добу внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів у комбінації з цитарабіном або 8 мг/м2 поверхні тіла/добу внутрішньовенно щоденно протягом 5 днів у комбінації чи окремо.
Діти
10–12 мг/м2 поверхні тіла/добу внутрішньовенно протягом 3 діб у комбінації з цитарабіном.
Гостра лімфобластна лейкемія
Дорослі
12 мг/м2 поверхні тіла внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів у вигляді монотерапії.
Діти
10 мг/м2 поверхні тіла внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів у вигляді монотерапії.
Примітка. Дані рекомендації є узагальненими. Для визначення точного дозування необхідно враховувати дані індивідуальних протоколів лікування.
Водночас усі ці схеми дозування повинні враховувати гематологічний статус пацієнта та дозування інших цитотоксичних препаратів у разі комбінованого застосування з іншими препаратами.
Пацієнтам, у яких розвинувся тяжкий мукозит, слід відкласти початок другого циклу лікування до повного зникнення проявів токсичного впливу. Також рекомендовано зменшити дозу препарату на 25 %.
Для отримання розчину 1 мг/мл для внутрішньовенних ін’єкцій препарат необхідно розвести у 5 мл води для ін’єкцій. Відновлений розчин прозорий, червоно-оранжевого кольору, фактично вільний від помітних неозброєним оком механічних часточок (див. також розділ «Умови зберігання»).
Внутрішньовенне введення. Відновлений розчин препарату Заведос® необхідно вводити винятково внутрішньовенно. Препарат слід вводити повільно, протягом 5–10 хвилин, у систему для внутрішньовенних інфузій, через яку в організм пацієнта вільно поступає 0,9 % розчин натрію хлориду. Препарат не рекомендовано вводити за допомогою звичайної ін’єкції через ризик потрапляння препарату за межі судини, що може статися навіть за умови адекватного надходження крові у шприц при аспірації голкою (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти
Препарат застосовують дітям як препарат першої лінії терапії для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у комбінації з цитарабіном для індукції ремісії, а також як препарат другої лінії для лікування рецидивів гострої лімфобластної лейкемії.
Вважається, що немовлята та діти чутливіші до кардіотоксичної дії антрациклінів, тому вони потребують проведення довгострокової періодичної оцінки функціонального стану серця.
Передозування
Дуже високі дози ідарубіцину можуть спричинити розвиток гострої токсичності з боку міокарда протягом перших 24 годин та тяжкої мієлосупресії протягом 1–2 тижнів. Навіть через кілька місяців після передозування антрациклінів спостерігався розвиток відстроченої серцевої недостатності.
Пацієнти, які лікувалися пероральним ідарубіцином, повинні бути обстежені на наявність можливої шлунково-кишково кровотечі та тяжких ураженнь слизової оболонки.
Побічні ефекти
Частоту виникнення побічних реакцій визначали згідно з такою умовною шкалою: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 – < 1/10; нечасто: ≥ 1/1000 – < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 – < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000; частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).
Інфекції та інвазії:
дуже часто: інфекції;
нечасто: сепсис, септицемія.
Доброякісні, злоякісні та невизначені новоутворення (включаючи кісти та поліпи):
нечасто: вторинна лейкемія (гостра мієлоїдна лейкемія та мієлодиспластичний синдром).
З боку кровотворної та лімфатичної систем:
дуже часто: анемія, тяжка лейкопенія та нейтропенія, тромбоцитопенія;
частота невідома: панцитопенія.
З боку імунної системи:
дуже рідко: анафілаксія.
Ендокринні захворювання:
дуже часто: анорексія;
нечасто: дегідратація.
З боку обміну речовин та трофіки:
нечасто: гіперурикемія;
частота невідома: синдром лізису пухлини.
З боку нервової системи:
рідко: церебральна геморагія.
З боку серцево-судинної системи:
часто: брадикардія, синусова тахікардія, тахіаритмія, безсимптомне зниження фракції викиду лівого шлуночка, застійна серцева недостатність (ЗСН), кардіоміопатії (перелік пов’язаних ознак та симптомів див. у розділі «Особливості застосування»), локальний флебіт, тромбофлебіт, кровотеча;
нечасто: відхилення на ЕКГ (наприклад неспецифічні зміни сегменту ST), інфаркт міокарда, шок;
дуже рідко: перикардит, міокардит, атріовентрикулярна блокада та блокада ніжки пучка Гіса, тромбоемболія, припливи.
З боку шлунково-кишкового тракту:
дуже часто: нудота, блювання, мукозит/стоматит, діарея, біль у животі або відчуття пекучого болю;
часто: кровотеча у шлунково-кишковому тракті, кишкові коліки;
нечасто: езофагіт, коліт (у тому числі тяжкий ентероколіт/нейтропенічний ентероколіт з перфорацією);
дуже рідко: ерозії або виразки шлунка.
З боку гепатобіліарної системи:
часто: підвищення активності ферментів печінки та рівня білірубіну.
З боку шкіри та підшкірних тканин:
дуже часто: алопеція;
часто: висипання, свербіж, гіперчутливість опроміненої шкіри (реактивація побічних ефектів променевої терапії);
нечасто: гіперпігментація шкіри та нігтів, кропив’янка, запалення підшкірної клітковини (це явище може мати тяжкий перебіг), некроз тканин;
дуже рідко: акральна еритема;
частота невідома: місцева реакція.
З боку сечовидільної системи:
дуже часто: забарвлення сечі у червоний колір протягом 1–2 днів після введення препарату.
Загальні розлади:
дуже часто: лихоманка, головний біль, озноб.
Опис деяких побічних реакцій
З боку системи кровотворення
Найбільш тяжкою побічною реакцією, яка супроводжує лікування ідарубіцином, є виражена мієлосупресія. Водночас цей стан є необхідним для ерадикації лейкемічних клітин (див. розділ «Особливості застосування»).
Кардіотоксичність
Застійна серцева недостатність, що загрожує життю, є найтяжчою формою кардіоміопатії, спричиненої дією антрациклінів, яка ілюструє кумулятивну дозолімітуючу токсичність препарату (див. розділ «Особливості застосування»).
Вплив на шлунково-кишковий тракт
Стоматит та у тяжких випадках утворення виразок слизових оболонок, дегідратація внаслідок тяжкого блювання та діареї; ризик перфорації товстої кишки.
Реакції у місці введення препарату
Флебіт/тромбофлебіт та профілактичні заходи описано у розділі «Особливості застосування». Ненавмисне введення препарату поза межі судин може призвести до виникнення болю, тяжкого запалення підшкірної клітковини та некрозу тканин.
Інші небажані реакції: гіперурикемія.
Профілактика симптомів за допомогою гідратації пацієнта, підлужування сечі та профілактики за допомогою алопуринолу може мінімізувати потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.
Педіатрична популяція
Побічні реакції схожі у дорослих і дітей, за винятком більшої чутливості дітей до токсичного впливу антрациклінів на діяльність серця.
Звітування про підозрювані побічні реакції
Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу здійснювати безперервний моніторинг співвідношення ризик/користь застосування лікарського засобу. Кваліфікованих працівників у сфері охорони здоров’я просять звітувати про будь-які підозрювані небажані реакції.
Термін придатності
3 роки.
Умови зберігання
Не потребує спеціальних умов зберігання.
Розчин препарату хімічно стабільний протягом не більше 48 годин за умови зберігання при температурі 2–8 °С і 24 годин при кімнатній температурі (20–25 °С); однак, згідно з правилами, встановленими у фармацевтичній практиці, розчин не слід зберігати більше 24 годин при температурі 2–8 °С.
Препарат не містить жодних антибактеріальних консервантів. Таким чином, якщо неможливо гарантувати асептичність умов приготування розчину, препарат слід готувати безпосередньо перед введенням та утилізувати невикористані залишки.
Несумісність
Слід уникати тривалих контактів з будь-якими розчинами, що мають лужний рН, оскільки це призводить до розпаду лікарського препарату. Заведос® не слід змішувати з гепарином, оскільки це може призвести до утворення преципітату. Також Заведос® не рекомендовано змішувати з іншими препаратами.
Упаковка
По 5 мг ліофілізату у флаконі; по 1 флакону у картонній коробці.
Категорія відпуску
За рецептом.
