Склад:
діюча речовина: 1 флакон містить цефуроксиму натрію (еквівалентно цефуроксиму) 750 мг або 1,5 г.
Лікарська форма. Порошок для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: білий або майже білий кристалічний порошок.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Цефалоспорини другої генерації.
Код АТХ J01D С02.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Цефуроксим – це бактерицидний цефалоспориновий антибіотик, що має високу активність відносно широкого спектра грампозитивних і грамнегативних бактерій, включаючи штами, що продукують β-лактамази. Цефуроксим стійкий до дії β-лактамаз і тому, відповідно, проявляє активність відносно багатьох ампіцилін- або амоксицилінрезистентних штамів. Основний механізм бактерицидної дії – порушення синтезу стінки бактеріальної клітини.
Набута резистентність до антибіотика відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом, а для окремих штамів може відрізнятися суттєво. Бажано у разі наявності звернутися до місцевих даних з чутливості до антибіотика, особливо при лікуванні тяжких інфекцій.
Препарат високоактивний проти Staphylococcus aureus (метицилінчутливі штами) та коагулазонегативних стафілококів (метицилінчутливі штами), Haemophilus influenza, Klebsiella spp., Enterobacter spp., Streptococcus pyogenes, Escherichia coli, Streptococcus mitis (viridians group), Clostridium spp., Proteus mitabilis, Proteus, rettgeri, Salmonella typhi, Salmonella typhimurium та інших штамів Salmonella, Shigella spp., Neisseria spp. (включаючи штами N. Gonorrhea, що продукують бета-лактамазу), Bordetella pertussis. Препарат проявляє помірну чутливість проти Proteus vulgaris, Morganella morganii (Proteus morganii) та Bacterides fragilis.
Мікроорганізми, не чутливі до цефуроксиму: Clostridium difficile, Pseudomonas spp., Campylobacter spp., Acinetobacter calcoaceticus, Legionella spp., метицилінрезистентні штами Staphylococcus aureus та коагулазонегативних стафілококів.
Деякі штами таких видів також виявилися не чутливими до Євроксиму: Streptococcus faecalis, Morganella morganii, Proteus vulgaris, Enterobacter spp., Citrobacter spp., Serratia spp. та Bacteroides fragilis.
In vitro Євроксим у комбінації з аміноглікозидними антибіотиками має щонайменше адитивну дію, інколи з ознаками синергізму.
Фармакокінетика.
Максимальна концентрація цефуроксиму в сироватці крові спостерігається через 30-45 хвилин після внутрішньом’язового введення. Період напіввиведення цефуроксиму при внутрішньовенному та внутрішньом’язовому введенні становить приблизно 70 хвилин. Одночасне введення пробенециду сповільнює виведення цефуроксиму та спричиняє підвищення його концентрації в сироватці крові.
Зв’язування з білками сироватки крові коливається від 33 % до 50 %.
Протягом 24 годин від моменту введення препарат практично повністю (85-90 %) виділяється у незміненому стані з сечею, більша частина препарату виводиться у перші 6 годин.
Цефуроксим не метаболізується і виводиться шляхом гломерулярної фільтрації та тубулярної секреції.
Рівень цефуроксиму в сироватці крові зменшується у разі проведення діалізу.
Концентрація цефуроксиму, що перевищує МІК (мінімальну інгібуючу концентрацію) для більшості розповсюджених патогенних мікроорганізмів, досягається у кістковій тканині, синовіальній та внутрішньоочній рідинах. Цефуроксим проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр при запаленні мозкових оболонок.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування інфекцій, спричинених чутливими до цефуроксиму мікроорганізмами, або лікування інфекцій до визначення збудника інфекційного захворювання.
Інфекційні захворювання дихальних шляхів: гострі та хронічні бронхіти, інфіковані бронхоектази, бактеріальна пневмонія, абсцес легенів, післяопераційні інфекції органів грудної клітки;
інфекційні захворювання горла, носа: синусити, тонзиліти, фарингіти;
інфекційні захворювання сечовивідних шляхів: гострі та хронічні пієлонефрити, цистити, асимптоматичні бактеріурії;
інфекційні захворювання м’яких тканин: целюліти, еризепілоїд, ранові інфекції;
інфекційні захворювання кісток і суглобів: остеомієліти, септичні артрити;
інфекції в акушерстві та гінекології: інфекційно-запальні захворювання тазових органів;
гонорея, особливо у випадках, коли протипоказаний пеніцилін;
інші інфекційні захворювання, включаючи септицемії та менінгіти.
Профілактика виникнення інфекційних ускладнень після операцій на грудній клітині та у черевній порожнині, на тазових органах, при васкулярних, серцево-судинних та ортопедичних операціях.
У більшості випадків монотерапія Євроксимом є ефективною, але при необхідності препарат можна застосовувати в комбінації з аміноглікозидними антибіотиками або з метронідазолом (перорально, у супозиторіях або ін’єкційно).
У разі наявної або очікуваної змішаної аеробної та анаеробної інфекції (наприклад перитоніту, аспіраційної пневмонії, абсцесу легенів, органів таза та мозку) та високої вірогідності такої інфекції (наприклад, при операціях на товстому кишечнику та у гінекологічній хірургії) прийнятним є застосування Євроксиму у комбінації з метронідазолом.
При лікуванні пневмонії та загострення хронічного бронхіту Євроксим можна призначати перед пероральним застосуванням цефуроксиму, коли це необхідно.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до цефуроксиму.
Підвищена чутливість до цефалоспоринових антибіотиків.
Наявність в анамнезі тяжкої гіперчутливості (наприклад, анафілактичні реакції) до інших бета-лактамних антибіотиків (пеніциліни, монобактами та карбапенеми).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Як і інші антибіотики, Євроксим може впливати на флору кишечника, що призведе до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів.
При лікуванні Євроксимом рівень глюкози в крові та плазмі рекомендується визначати за допомогою глюкозооксидазної або гексозокіназної методики.
Євроксим не впливає на результати ензимних методів визначення глюкозурії.
Євроксим незначною мірою може впливати на результати використання методик, що базуються на відновленні міді (Бенедикта, Фелінга, Клінітест), але це не призводить до псевдопозитивних результатів, як і у разі застосування деяких інших цефалоспоринів.
Цефуроксим не впливає на результат дослідження рівня креатиніну лужним пікратом.
Особливості застосування.
Як і при застосуванні інших бета-лактамних антибіотиків, повідомлялося про тяжкі та інколи летальні реакції гіперчутливості. У разі виникнення тяжких реакцій гіперчутливості лікування цефуроксимом слід негайно припинити та вжити відповідних невідкладних заходів.
Перед початком лікування слід визначити у пацієнта наявність в анамнезі тяжких реакцій гіперчутливості до цефуроксиму, цефалоспоринових антибіотиків або інших бета-лактамних антибіотиків. З обережністю препарат призначати пацієнтам, у яких були реакції гіперчутливості на інші бета-лактамні антибіотики.
Цефалоспоринові антибіотики у високих дозах слід з обережністю призначати хворим, які отримують лікування сильнодіючими діуретиками, такими як фуросемід, або аміноглікозидними антибіотиками, оскільки повідомлялося про випадки небажаного впливу на функцію нирок при такому поєднанні ліків. Функцію нирок необхідно моніторувати у цих хворих так само, як і у хворих літнього віку, а також у пацієнтів з нирковою недостатністю (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).
Як і при інших схемах лікування менінгіту, у кількох хворих дітей, які лікувалися цефуроксимом, були зареєстровані випадки втрати слуху від середнього до тяжкого ступеня.
Як і при лікуванні іншими антибіотиками, через 18-36 годин після ін’єкції цефуроксиму у спинномозковій рідині виявлялася культура Haemophilus influenzae. Проте клінічне значення цього явища невідоме.
Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування цефуроксиму може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів (таких як Candida, Enterococci, Clostridium difficile), що може потребувати припинення лікування.
При застосуванні антибіотиків повідомлялося про випадки псевдомембранозного коліту різного ступеня тяжкості: від легкого до такого, що загрожує життю. Тому важливо зважити на встановлення цього діагнозу у пацієнтів, у яких виникла діарея під час або після застосування антибіотика. У разі тривалої та значної діареї або якщо у пацієнта виникають абдомінальні спазми, лікування слід негайно припинити та провести подальше обстеження пацієнта.
При застосуванні Євроксиму в режимі послідовної терапії час переходу на пероральне застосування цефуроксиму визначається тяжкістю інфекції, клінічним станом пацієнта та чутливістю мікроорганізму. При відсутності клінічного покращання протягом 72 годин слід продовжити парентеральне введення препарату. Перед застосуванням Євроксиму слід ознайомитися з інструкцією для медичного застосування цього препарату.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Даних щодо ембріотоксичної та тератогенної дії цефуроксиму не було одержано, проте, як і при застосуванні інших ліків, його слід з обережністю призначати у перші місяці вагітності.
Цефуроксим проникає у грудне молоко, тому слід припинити годування груддю на час застосування препарату.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Повідомлень про вплив препарату Євроксим на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами немає.
Спосіб застосування та дози.
Чутливість до Євроксиму відрізняється у різних регіонах та може змінюватися з часом. У разі необхідності слід звернутися до місцевих даних щодо чутливості до антибіотика.
Ін’єкції Євроксиму призначені лише для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення.
Внутрішньом’язово однією ін’єкцією в одне місце слід вводити не більше 750 мг Євроксиму.
Загальні рекомендації.
Дорослі
При багатьох інфекціях достатньо 750 мг 3 рази на добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно. При більш тяжких інфекціях дозу збільшувати до 1,5 г 3 рази на добу внутрішньовенно. У разі необхідності частоту введення можна збільшити до 4 разів на добу (інтервал введення – 6 годин), загальна доза на добу збільшиться до 3-6 г. При необхідності деякі інфекції можна лікувати за такою схемою: 750 мг або 1,5 г двічі на добу (внутрішньовенно або внутрішньом’язово).
Діти (в тому числі немовлята)
30-100 мг/кг на добу, розподілені на 3-4 ін’єкції. Для більшості інфекцій оптимальною дозою є 60 мг/кг на добу.
Новонароджені
30-100 мг/кг на добу, розподілені на 2-3 ін’єкції. Необхідно враховувати, що період напіввиведення цефуроксиму у перші тижні життя може бути в 3-5 разів більшим, ніж у дорослих.
Гонорея. 1,5 г шляхом однієї ін’єкції або по 750 мг двома ін’єкціями внутрішньом’язово в обидві сідниці.
Менінгіт. Євроксим застосовувати як засіб монотерапії при бактеріальному менінгіті, якщо він спричинений чутливими штамами.
Дорослі: 3 г внутрішньовенно кожні 8 годин.
Діти (в тому числі немовлята): 200-240 мг/кг на добу внутрішньовенно, розподілені на 3 або 4 дози. Таке дозування може бути зменшеним до 100 мг/кг на добу внутрішньовенно після 3 днів застосування або при клінічному покращанні.
Новонароджені: початкова доза повинна становити 100 мг/кг на добу внутрішньовенно. Можливе зменшення дози до 50 мг/кг на добу у разі клінічного покращання.
Профілактика.
Звичайна доза – 1,5 г внутрішньовенно у стадії індукції анестезії при абдомінальних, тазових та ортопедичних операціях. Цю дозу можна доповнити додатковим внутрішньом’язовим введенням 750 мг через 8 і 16 годин.
При операціях на серці, легенях, стравоході та судинах звичайна доза становить 1,5 г внутрішньовенно, яку вводити на стадії індукції анестезії і потім доповнювати внутрішньом’язовим введенням 750 мг 3 рази на добу протягом наступних 24-48 годин.
При повній заміні суглоба 1,5 г порошку цефуроксиму змішувати з одним пакетом метилметакрилатного цементу-полімеру перед додаванням рідкого мономеру.
Послідовна терапія.
Пневмонія: 1,5 г Євроксиму 2-3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48-72 годин, потім перейти на пероральний прийом 500 мг цефуроксиму 2 рази на добу протягом 7-10 днів.
Загострення хронічного бронхіту: 750 мг Євроксиму 2-3 рази на добу (внутрішньом’язово або внутрішньовенно) протягом 48-72 годин, потім перейти на пероральний прийом 500 мг цефуроксиму 2 рази на добу протягом 7 днів.
Тривалість як парентеральної, так і пероральної терапії визначається тяжкістю інфекції та клінічним станом пацієнта.
Порушення функції нирок.
Цефуроксим виводиться нирками. Тому, як і при застосуванні інших подібних антибіотиків, пацієнтам із порушеною функцією нирок рекомендується зменшувати дозу Євроксиму для компенсації більш повільної екскреції препарату. Немає необхідності зменшувати стандартну дозу (750 мг – 1,5 г 3 рази на добу), якщо рівень кліренсу креатиніну більше 20 мл/хв. Дорослим із вираженим порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 10-20 мл/хв) рекомендується доза 750 мг 2 рази на добу, у більш тяжких випадках (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) – 750 мг 1 раз на добу.
При гемодіалізі потрібно вводити 750 мг внутрішньовенно або внутрішньом’язово наприкінці кожного сеансу діалізу. Додатково до парентерального введення цефуроксим можна додавати до перитонеальної діалізної рідини (зазвичай 250 мг на кожні 2 літри діалізної рідини). Для пацієнтів, які перебувають на програмному гемодіалізі або високопоточній гемофільтрації у відділеннях інтенсивної терапії, рекомендована доза становить 750 мг двічі на добу. Пацієнтам, які перебувають на низькопоточній гемофільтрації, потрібно дотримуватись схеми дозування як для лікування при порушеній функції нирок.
Особливості введення препарату.
Для внутрішньом’язового введення слід додати 3 мл води для ін’єкцій до 750 мг Євроксиму. Обережно струсити до утворення непрозорої суспензії.
Для внутрішньовенного введення розчинити 750 мг Євроксиму у не менш ніж 6 мл води для ін’єкцій, 1,5 г – у 15 мл. Для інфузій, що тривають не більше 30 хвилин, 1,5 г цефуроксиму можна розчиняти у 50-100 мл води для ін’єкцій. Одержані розчини можуть бути введені безпосередньо у вену або у трубку крапельниці при інфузійній терапії.
Під час зберігання вже розведених розчинів можуть відбуватися зміни насиченості кольору.
Діти.
Застосовувати дітям з перших днів життя.
Передозування.
Передозування цефалоспоринових антибіотиків може призвести до розвитку симптомів подразнення головного мозку, внаслідок чого можуть виникнути судоми. Рівень цефуроксиму можна зменшити шляхом проведення гемодіалізу або перитонеального діалізу.
Побічні реакції.
Побічні реакції переважно поодинокі (менше 1/10000) і загалом легкі та оборотні за своїм характером. Частота виникнення, наведена нижче, є приблизною, оскільки для більшості реакцій немає достатніх даних для такого підрахунку. Крім того, частота випадків побічних реакцій варіює залежно від показання.
Критерії оцінки частоти виникнення побічних ефектів: дуже часто ³ 1/10; часто ³ 1/100 та < 1/10; нечасто ³ 1/1000 та < 1/100; рідко ³ 1/10000 та < 1/1000; дуже рідко < 1/10000.
Інфекції та інвазії.
Рідко – надмірний ріст нечутливих мікроорганізмів, наприклад Candida.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Часто – нейтропенія, еозинофілія.
Нечасто – лейкопенія, зниження рівня гемоглобіну, позитивний тест Кумбса.
Рідко – тромбоцитопенія.
Дуже рідко – гемолітична анемія.
Цефалоспорини мають властивість абсорбуватися на поверхні мембрани червоних кров’яних клітин і взаємодіяти з антитілами, спричиняючи позитивний тест Кумбса, що може впливати на визначення групи крові та дуже рідко – гемолітичної анемії.
З боку імунної системи.
Реакції гіперчутливості:
нечасто – шкірний висип, кропив’янка та свербіж;
рідко – медикаментозна гарячка;
дуже рідко – інтерстиціальний нефрит, анафілаксія, шкірний васкуліт.
Шлунково-кишкові розлади.
Нечасто – дискомфорт у травному тракті.
Дуже рідко – псевдомембранозний коліт (див. розділ «Особливості застосування»).
Гепатобіліарні реакції.
Часто – транзиторне підвищення рівня печінкових ферментів.
Нечасто – транзиторне підвищення рівня білірубіну.
Транзиторне підвищення рівня печінкових ензимів або білірубіну виникало головним чином у пацієнтів з існуючою патологією печінки, але даних про шкідливий вплив на печінку немає.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Дуже рідко – поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона та токсичний епідермальний некроліз.
З боку сечовидільної системи.
Дуже рідко – збільшення рівня креатиніну сироватки крові, азоту сечовини крові та зменшення рівня кліренсу креатиніну.
Загальні розлади та реакції у місці введення.
Часто – реакції у місці введення, що можуть включати біль і тромбофлебіт.
Імовірність виникнення болю у місці внутрішньом’язового введення більша при застосуванні вищих доз, однак це навряд чи буде причиною припинення лікування.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 оС. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Несумісність.
Євроксим не слід змішувати в одному шприці з аміноглікозидними антибіотиками.
рН 2,74 % розчину бікарбонату натрію для ін’єкцій істотно впливає на колір розчину, тому цей розчин не рекомендується для розведення Євроксиму. Однак у разі необхідності, якщо хворий отримує розчин бікарбонату натрію внутрішньовенно шляхом інфузії, Євроксим можна ввести безпосередньо в трубку крапельниці.
1,5 г Євроксиму, розчиненого у 15 мл води для ін’єкцій, можна використовувати разом з ін’єкцією метронідазолу (500 мг/100 мл), обидва препарати зберігають свою активність протягом 24 годин при температурі нижче 25 °С.
1,5 г Євроксиму сумісні з 1 г азлоциліну (в 15 мл розчинника) або з 5 г (в 50 мл розчинника) протягом 24 годин при температурі 4 °С та 6 годин при температурі до 25 °С.
Євроксим (5 мг/мл) можна зберігати протягом 24 годин при температурі 25 °С у 5 % або 10 % розчині ксилітолу для ін’єкцій.
Євроксим сумісний з розчинами, що містять до 1 % лідокаїну гідрохлориду.
Євроксим сумісний з більшістю загальновживаних розчинів для внутрішньовенних ін’єкцій. Він зберігає свої властивості протягом 24 годин при кімнатній температурі в таких розчинах: 0,9 % розчин хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози для ін’єкцій; 0,18 % розчин хлориду натрію з 4 % розчином глюкози для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,9 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,45 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 5 % розчин глюкози з 0,225 % розчином хлориду натрію для ін’єкцій; 10 % розчин глюкози для ін’єкцій; 10 % розчин інвертованої глюкози у воді для ін’єкцій; розчин Рінгера; розчин Рінгера-лактату; М/6 розчин натрію лактату; розчин Хартмана.
Стабільність Євроксиму в 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій з 5 % розчином глюкози не змінюється при наявності гідрокортизону натрію фосфату.
Євроксим також сумісний протягом 24 годин при кімнатній температурі при розведенні у розчині для інфузій:
- з гепарином (10 або 50 одиниць/мл) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій;
- з розчином хлориду калію (10 або 40 мекв/л) у 0,9 % розчині хлориду натрію для ін’єкцій.
Упаковка. Порошок у флаконах з прозорого скла. По 1 або по 10 флаконів в коробці з картону.
Категорія відпуску. За рецептом.
