фармакодинамічні властивості.
Механізм дії
Верапаміл належить до групи антагоністів кальцію. Ці речовини надають інгібуючу дію на приплив кальцію в м’язах клітинних мембран.
Він також діє як антагоніст кальцію на гладкі м’язи, особливо судин та ШКТ. Дія на гладкі м’язи судин проявляється в вазодилатації.
Верапаміл виявляє виражений ефект на міокард. Вплив на AV–вузол виражається в подовженні часу провідності.
В організмі людини верапамыл викликає розширення кровоносних судин в результаті зниження загального периферичного опору, відповідно, АТ знижаеться.
Фармакокінетичні властивості
Після прийому всередину всмоктується більше 90% дози, біодоступність становить 20-35% внаслідок метаболізму при «першому проходженні» через печінк. Tmах — 1-2 год (таблетки), 5-7 ч (таблетки пролонгованої дії) та 7-9 ч (капсули пролонгованої дії). Зв’язується з білками плазми крові на 90%. Метаболізується в печінці з утворенням норверапамілу, який володіє 20% гіпотензивної активності верапамілу. Т½ при прийомі внутрішньо однократної дози — 2,8-7,4 год, при повторних дозах — 4,5-12 год. При в / в введенні Т½ двофазний: ранній — ≈4 хв, кінцевий — 2-5 ч. При прийомі всередину початок дії відзначається через 1-2 год. При в/в введення антиаритмічна дія настає протягом 1-5 хв (зазвичай <2 хв), гемодинамічні ефекти — протягом 3-5 хв. Тривалість дії — 8-10 год (таблетки) або 24 год (капсули та таблетки пролонгованої дії), при в/в введенні — 2 год, гемодинамічні — 10-20 хв. Виводиться в основному нирками та з калом (≈16%). Верапаміл проникає в грудне молоко, проходить через плаценту та визначається в крові пупкової вени під час пологів. Швидке в/в введення викликає гіпотензію у матері, що приводить до дистресу плода. При тривалому прийомі знижується кліренс та збільшується біодоступність. На тлі тяжкого порушення функції печінки плазмовий кліренс зменшується на 70% та Т½ збільшується до 14-16 год.
таблетки:
— суправентрикулярна пароксизмальна тахікардія;
— тріпотіння/мерехтіння передсердь з швидким AV-проведенням (крім синдрому WPW);
— стабільна стенокардія напруги;
— стенокардія спокою;
— вазоспастична стенокардія;
— постинфарктная стенокардія у пацієнтів без серцевої недостатності при наявності протипоказань до призначення блокаторів β-адренорецепторів;
— АГ.
Р-н для ін’єкцій:
— пароксизмальна суправентрикулярна тахікардія;
— фібриляція передсердь (крім синдрому WPW);
— нестабільна стенокардія у пацієнтів при наявності протипоказань до призначення нітратів і / або блокаторів β-адренорецепторів (в тому числі вазоспастична стенокардія);
— АГ;
— гіпертонічний криз.
У дітей застосовують при пароксизмальній суправентрикулярної тахікардії.
таблетки.
Дорослі та підлітки з масою тіла >50 кг
ІХС, суправентрикулярна пароксизмальна тахікардія, фібриляція передсердь: добова доза — 120-480 мг (на 3-4 прийоми).
АГ: добова доза — 120-360 мг (на 3 прийоми).
Діти (виключно при аритмії)
у віці <6 років: добова доза — 80-120 мг (на 2-3 прийоми).
у віці 6-14 років: добова доза — 80-360 мг (на 2-4 прийоми).
Препарату відміняють поступовою.
Р-н для ін’єкцій вводять в/в повільно на протязі ≥2 хв (під контролем ЕКГ та АТ).
Дорослим та підліткам з масою тіла >50 кг: стартова доза — 2 мл; при необхідності через 5-10 хв вводять ще 2 мл.
Можливо подальше в/в крапельне введення протягом 1 год 2-4 мл препарату, розведеного у 0,9% р-ні NaCl або 5% р-ні декстрози (з рН <6,5).
При в/в введенні середня добова доза: ≤100 мг верапамілу гідрохлориду.
Діти. При тахікардії, пов’язаній з серцевою недостатністю, перед в/в введенням необхідно проведення дигіталізації.
Доза р-ну для ін’єкцій, у дітей:
— новонароджені — 0,3-0,4 мл;
— грудної вік — 0,3-0,8 мл;
— 1–5 років — 0,8-1,2 мл;
— 6-14 років — 1-2 мл.
Дітям 1-го року життя, р-н для ін’єкцій, вводять тільки за життєвими показаннями при відсутності інших варіантів терапії.
- підвищена чутливість до речовин у скаладі;
- серцево-судинний шок;
- важкі порушення провідності (такі як SA та AV блокада II та III ступеня, за винятком пацієнтів з кардіостимуляторами);
- синдром синусового вузла (за винятком пацієнтів з кардіостимулятором);
- серцева недостатність зі зменшеною фракцією викиду <35% та/або тиском закриття більше 20 мм рт.
- фібриляція передсердь/тріпотіння. У цих пацієнтів терапія верапамілом пов’язана з підвищеним ризиком розвитку шлуночкової тахікардії, включаючи фібриляцію шлуночків;
- спільне застосування з івабрадином.
шлунково–кишкові розлади (нудота, запор та здуття). Серйозні поширені побічні явища: аритмія та порушення регуляції кров’яного тиску, а також погіршення існуючої серцевої недостатності. Алергічні реакції з почервонінням, свербінням або кропив’янкою, а також підвищеною втомливістю, головним болем, набряком щиколотки та запамороченням.
гострий інфаркт міокарда При гострому інфаркті міокарда з ускладненнями (брадикардія, гіпотензія, серцева недостатність) верапаміл слід застосовувати обережно.
Порушення провідності/блокада/брадикардія/асистолія Верапаміл впливає на AV та синусові вузли і затримує AV-провідність. Його слід використовувати з обережністю як AV блокаді II.
Антиаритмічні засоби, блокатори β-адренорецепторів та інгаляційні анестетики Антиаритмічні препарати (наприклад, флекаїнід, дизопирамид), β-адренергічні блокатори (наприклад, метопролол, пропранолол) та інгаляційні анестетики можуть викликати серцево-судинні ефекти при застосуванні з верапамілом (AV блокаду, зниження ЧСС, серцеву недостатність, зниження АТ).
Дігоксин При одночасному застосуванні дози дигоксину слід зменшити.
Серцева недостатність Пацієнти з серцевою недостатністю з фракцією викиду понад 35% повинні бути компенсовані до початку терапії.
Захворювання з порушенням нервово-м’язової передачі Верапаміл слід застосовувати з обережністю при наявності станів з порушенням нервово-м’язової передачі (міастенія, синдром Ламберта-Етона, поширена м’язова дистрофія Дюшенна).
Гіпотонія Гіпотензія (систолічне АТ менше 90 мм рт.ст.) вимагає особливо ретельного моніторингу.
противірусні препарати для лікування ВІЛ Внаслідок інгібуючого потенціалу деяких противірусних препаратів, таких як ритонавір, плазмові концентрації верапамілу можуть збільшуватися. Тому їх слід застосовувати з обережністю і при необхідності зменшувати дозу верапамілу.
Крім того, верапаміл гідрохлорид може підвищувати плазмові рівні цих препаратів.
Літій Як повідомлялося, одночасна терапія з верапамілом і літієм підвищує чутливість до ефектів літію (нейротоксичність).
Міорелаксанти Як клінічні, так і дані на тваринах свідчать про те, що верапаміл може потенціювати вплив м’язових релаксантів. Тому може бути необхідно зменшити дозу верапамілу та/або дозу м’язового релаксанту при одночасному введенні.
АСК Підвищена тенденція до кровотечі.
Етанол (спирт) Затримка деградації етанолу та підвищення рівня етанолу в плазмі крові, тим самим підвищуючи дію алкоголю верапамілом.
Інгібітори редуктази HMG-CoA (статини) У пацієнтів, які приймають верапаміл, слід починати лікування інгібітором редуктази HMG-CoA (наприклад, симвастатин, аторвастатин або ловастатин) та титрувати його до найменшої можливої дозою.
Флювастатин, правастатин і розувастатин не метаболізуються ізоферментом 3А4 цитохрому Р450. Взаємодія з верапамілом менш вірогідна.
Антигіпертензивні засоби, діуретики, вазодилататори Підсилення антигіпертензивного ефекту з ризиком надмірної гіпотензії.
Антиаритмічні засоби (наприклад, флекаїнід, дизопирамид), блокатори бета-рецепторів (наприклад, метопролол, пропранолол), інгаляційні анестетики Взаємне посилення серцево-судинних ефектів.
Супутнє в/в введення блокаторів β-адренорецепторів не слід застосовувати пацієнтам, які отримують в/в введення верапамілу гідрохлориду (виняток: інтенсивна терапія). Супутнє застосування в/в введення верапамілу та антиадренергічних засобів може призвести до надмірного зниження АТ.
Супутнє застосування івабрадину протипоказано через додаткове зниження серцевого ритму.
Очікується, що одночасне застосування верапамілу з дабігатраном призведе до вищих рівнів дабігатрану в крові.
Рекомендується ретельний клінічний моніторинг, коли верапаміл поєднується з дабігатраном етексилатом, особливо у випадку кровотечі, особливо у пацієнтів з легким та помірним ураженням нирок.
симптоми інтоксикації після отруєння верапамілом залежать від введеної кількості, часу проведення заходів з детоксикації та скоротливої функції міокарда (вікова залежність).
При важкому отруєнні верапамілом спостерігаються наступні симптоми: тяжка гіпотензія, серцева недостатність, брадикардіальна або тахікардійна аритмія, що може призвести до серцево-судинного шоку та зупинки серця. Помутніння свідомості аж до коми, гіперглікемія, гіпокаліємія, метаболічний ацидоз, гіпоксія, кардіогенний шок з набряком легенів, порушення функції нирок і судоми. Повідомлялося про випадки смерті.
Лікувальні заходи в разі передозування Промивання шлунка рекомендується після пероральної інтоксикації верапамілом, За необхідності здійснюють непрямий масаж серця, штучне дихання, дефібриляцію, кардиостимуляцию. Гемодіаліз не проводять. Потрібно проведення гемофільтрації та плазмаферезу.
Специфічний антидот — кальцій. Вводять в/в 10-20 мл 10% р-ну глюконату кальцію. При потребі — повторюють або додатково здійснюють крапельну інфузію.
У разі AV-блокади (II і III ступінь), синусової брадикардії, зупинки серця — атропін, ізопреналін, орципреналін або електрокардіостимуляція.
Усунення гіпотензії — допамін (в дозі до 25 мкг/кг/хв), добутамін (в дозі до 15 мкг/кг/хв) або норєпінефрін; на ранніх етапах — введення р–ну Рінгера або 0,9% NaCl. Необхідна концентрація Ca2+ в плазмі крові: верхня межа норми або дещо вищою за норму.