Склад
діюча речовина: пантопразол;
1 флакон містить 40 мг пантопразолу (у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату).
Лікарська форма
Порошок для розчину для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична група
Інгібітори протонного насоса. Код АТХ А02В С02.
Показання
- - Рефлюкс-езофагіт.
- - Виразка дванадцятипалої кишки.
- - Виразка шлунка.
- - Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.
Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату, заміщених бензимідазолів.
Пантопразол, як і інші препарати – інгібітори протонного насоса (ІПН), не слід застосовувати одночасно з атазанавіром.
Спосіб застосування та дози
Препарат застосовують дорослим за призначенням та під безпосереднім наглядом лікаря.
Внутрішньовенне введення препарату рекомендується лише у випадку, коли його застосування перорально неможливе. Є дані щодо тривалості внутрішньовенного лікування до 7 днів. Тому при клінічній можливості здійснюється перехід від внутрішньовенного введення препарату Пангастро до перорального.
Рекомендовані дози.
Виразка шлунку, виразка дванадцятипалої кишки та рефлюкс-езофагіт середнього та тяжкого ступеня
1 флакон (40 мг пантопразолу) на добу внутрішньовенно.
Пептичні виразки, ускладнені шлунково-кишковими кровотечами, з метою профілактики повторної кровотечі – Пангастро 80 мг внутрішньовенно болюсно, потім у вигляді краплинної інфузії 8 мг/год протягом 3-х днів.
Тривале лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів гіперсекреції
Початкова добова доза препарату становить 80 мг. За необхідності дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників секреції кислоти в шлунку. Якщо дози перевищують 80 мг на добу, їх необхідно розділити на два введення. Можливе тимчасове збільшення дози пантопразолу до 160 мг, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, який необхідний для адекватного контролю секреції кислоти.
У разі необхідності швидкого зменшення кислотності більшості пацієнтів досить початкової дози 2 х 80 мг для досягнення бажаного рівня (< 10 мЕкв/год) протягом 1 години. При клінічній можливості здійснюється перехід від внутрішньовенного введення до перорального.
Печінкова недостатність
Пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю не слід перевищувати добову дозу 20 мг пантопразолу.
Ниркова недостатність
Пацієнти з порушеннями функцій нирок не потребують коригування дози.
Пацієнти літнього віку
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
Підготовка до застосування
Готовий до застосування розчин отримують шляхом розведення порошку у флаконі 10 мл розчину для ін’єкцій хлориду натрію 0,9 %. Отриманий розчин можна вводити відразу або ж після змішування зі 100 мл розчину для ін’єкцій хлориду натрію 0,9 % або розчину для ін’єкцій глюкози 5 %.
Після приготування розчин потрібно використати протягом 12 годин. З мікробіологічної точки зору розведений препарат необхідно використати негайно.
Пангастро не можна готувати або змішувати з іншими розчинниками, окрім зазначених вище.
Даний препарат призначений для внутрішньовенного введення протягом 2-15 хвилин.
Флакон призначений тільки для одноразового використання. Перед застосуванням необхідно візуально перевірити флакони з препаратом (зокрема на зміну кольору, наявність осаду).
Діти.
Пангастро, порошок для розчину для ін’єкцій, не рекомендується застосовувати дітям (віком до 18 років), оскільки дані щодо безпеки і ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.
Побічні реакції
Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часті (≥ 1/10), часті (≥ 1/100 і < 1/10), нечасті (≥ 1/1 000 і < 1/100), поодинокі (≥ 1/10 000 і < 1/1 000), рідкісні (< 1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).
Приблизно у 5% пацієнтів можуть виникнути побічні ефекти на лікарський засіб. Найчастіше повідомляється про розвиток таких побічних реакцій на лікарський засіб як тромбофлебіт в місці ін’єкції. Діарея та головний біль виникли приблизно в 1% пацієнтів.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Поодинокі: агранулоцитоз.
Рідкісні: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.
З боку травного тракту.
Часті: біль в епігастральній ділянці.
Нечасті: діарея, нудота, блювання, здуття живота і метеоризм, запор, сухість у роті, біль та дискомфорт в животі.
З боку печінки.
Нечасті: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).
Поодинокі: підвищення білірубіну.
Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.
З боку імунної системи.
Поодинокі: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, включаючи анафілактичний шок).
З боку шкіри і підшкірних тканин.
Нечасті: свербіж, шкірні висипання, екзантема.
Поодинокі: кропив’янка, ангіоедема.
Невідомо: мультиформна еритема, синдром Лайєлла, синдром Стівенса-Джонсона, фоточутливість, системний червоний вовчак.
З боку кістково-м’язової системи.
Нечасті: перелом кісток стегна, зап’ястка або хребта.
Поодинокі: артралгія, міалгія.
Невідомо: м’язовий спазм як наслідок порушення балансу електролітів.
З боку нервової системи.
Нечасті: головний біль, запаморочення.
Поодинокі: розлади смаку.
Невідомо: парестезія.
Психічні розлади.
Нечасті: розлади сну.
Поодинокі: депресія (в тому числі загострення).
Рідкісні: дезорієнтація (в тому числі загострення).
Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).
Порушення з боку зору.
Поодинокі: порушення зору/нечіткість зору.
З боку нирок і сечовидільної системи.
Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).
Загальні порушення та порушення у місці введення.
Часті: тромбофлебіт в місці ін’єкції.
Нечасті: астенія, втома та загальне недомагання.
Поодинокі: підвищення температури тіла, периферичні набряки.
Порушення обміну речовин.
Поодинокі: гіперліпідемія і зростання рівня ліпідів (тригліцеридів, холестерину), коливання маси тіла.
Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпокальціємія, одночасно з гіпомагніємією, гіпокаліємія.
З боку репродуктивної системи і молочних залоз.
Поодинокі: гінекомастія.
Передозування
Симптоми передозування у людини не описані.
Дози до 240 мг, введені внутрішньовенно протягом 2 хвилин, добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками, він майже не виводиться при проведенні гемодіалізу.
У випадку передозування, при наявності клінічних ознак інтоксикації, слід вжити звичайних терапевтичних заходів, передбачених на випадок інтоксикації. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність. Досвід застосування препарату вагітним жінкам обмежений. Доступні дані щодо вагітних жінок (близько 300-1000 прикладів) не показують мальформативної або фетальної / неонатальної токсичності пантопразолу. У ході досліджень репродуктивної функції на тваринах спостерігалася репродуктивна токсичність. Пангастро не слід застосовувати при вагітності, окрім випадків нагальної необхідності.
Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу з грудним молоком. Є дані щодо екскреції пантопразолу з грудним молоком людини. Не можна виключати ризик для новонароджених / немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Пангастро повинно прийматися з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Пангастро для жінки.
Фертильність. У ході досліджень на тваринах не спостерігалося випадків негативного впливу пантопразолу на фертильність.
Особливості застосування
Злоякісні новоутворення шлунка
Симптоматична відповідь на використання пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунку і ускладнювати встановлення діагнозу.
У випадку виникнення загрозливих симптомів (наприклад стрімке небажане зниження маси тіла, часте блювання, дисфагія, блювання з кров'ю, анемія, мелена) та коли є підозрювана або підтверджена виразка шлунку, необхідно виключити можливість злоякісних новоутворень.
Якщо, незважаючи на адекватне лікування, симптоми зберігаються, необхідно виконати додаткові обстеження.
Печінкова недостатність.
У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю необхідно під час терапії контролювати активність печінкових ферментів. У разі підвищення їх активності лікування слід припинити.
Сумісний прийом з атазанавіром
Не рекомендується сумісний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса. Якщо ж застосування комбінації атазанавіру з інгібітором протонного насоса неможливо уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (зокрема вірусного навантаження), особливо для комбінацій з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг зі 100 мг ритонавіру. Не перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг.
Бактеріальні інфекції травного тракту.
Як і інші інгібітори протонного насоса (ІПН), пантопразол може спричинити зростання чисельності бактерій нормальної флори верхнього відділу травного тракту. Лікування препаратом може дещо підвищувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter або C. difficile.
Гіпомагніємія
Гіпомагніємія в тяжкій формі відмічалася в пацієнтів, які отримували такі ІПН як пантопразол протягом мінімум трьох місяців, а в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути серйозні прояви гіпомагніємії, наприклад, втома, судоми, делірій, конвульсії, запаморочення та шлуночкова аритмія, однак вони можуть розпочатися непомітно та можуть бути не взяті до уваги. У більшості уражених пацієнтів стан покращувався після замісної терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПН.
Для пацієнтів, в яких очікується тривале лікування, або які приймають ІПН в комбінації з дигоксином чи препаратами, що можуть викликати гіпомагніємію (наприклад, діуретики), лікарям слід врахувати потребу в вимірюванні рівнів магнію перед початком лікування ІПН та періодично в ході лікування.
Переломи кісток
Інгібітори протонної помпи, особливо в великих дозах та протягом тривалих періодів часу (>1 року), можуть несуттєво підвищити ризик перелому кісток стегна, зап’ястя та хребта, зокрема, в літніх пацієнтів або в пацієнтів з іншими відомими факторами ризику. Обсерваційні дослідження демонструють, що інгібітори протонної помпи можуть підвищити загальний ризик перелому на 10-40%. Деякі з них пов’язані з іншими факторами ризику. Пацієнти, в яких відмічається ризик розвитку остеопорозу, мають отримувати лікування відповідно до поточних клінічних рекомендацій, а також приймати вітамін D та кальцій.
Підгострий шкірний червоний вовчак (ПШЧВ)
Інгібітори протонної помпи пов'язують з дуже рідкісними випадками ПШЧВ. Якщо виникають ураження, особливо у ділянках, що підпадають під пряму дію сонячних променів, і якщо вони супроводжуються болем у суглобах, пацієнт повинен термінового звернутися до лікаря по медичну допомогу, а лікар повинен розглянути необхідність відміни препарату. Випадки виникнення ПШЧВ після попереднього лікування інгібітором протонної помпи можуть збільшувати ризик виникнення ПШЧВ під час лікування іншими інгібіторами протонної помпи.
Вплив на лабораторні аналізи
Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на проведення досліджень нейроендокринних пухлин. З метою уникнення такого впливу необхідно припинити терапію пантопразолом мінімум за 5 днів до визначення CgA. Якщо рівні CgA і гастрину не повернулися до нормального діапазону після первинних визначень, визначення необхідно повторити через 14 днів після припинення терапії інгібіторами протонної помпи.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами
При лікуванні цим препаратом можливі такі небажані реакції, як порушення зору та запаморочення. За наявності таких реакцій пацієнтам не можна керувати автомобілем чи працювати з механічним обладнанням.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Вплив пантопразолу на всмоктування інших лікарських препаратів
Через виразне та тривале гальмування секреції соляної кислоти пантопразол може послаблювати всмоктування препаратів, біологічна доступність яких залежить від рН шлунку, зокрема азольних протигрибкових засобів (кетоконазол, ітраконазол, посаконазол) та таких препаратів, як ерлотиніб.
Засоби проти ВІЛ (атазанавір)
Сумісний прийом атазанавіру або інших ліків від ВІЛ, всмоктування яких залежить від рН шлункового соку, з інгібіторами протонного насоса може спричинити зниження біологічної доступності ліків проти ВІЛ і, відповідно, знизити їх терапевтичну ефективність. Тому не рекомендується сумісний прийом атазанавіру з інгібіторами протонного насоса.
Якщо сумісне застосування інгібіторів ВІЛ протеази і інгібіторів протонної помпи (ІПП) визнано таким, якого уникнути неможливо, рекомендується проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не повинна перевищуватися денна доза пантопразолу 20 мг. Можлива необхідність коригування дози інгібіторів ВІЛ протеази.
Кумаринові антикоагулянти (фенпрокоумон або варфарин)
Хоча під час клінічних фармакокінетичних досліджень при сумісному прийомі з фенпрокоумоном або варфарином реакції взаємодії не спостерігалися, у період постмаркетингового спостереження при сумісному застосуванні повідомлялося про декілька окремих випадків відхилень міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Підвищення показників міжнародного нормалізованого відношення і протромбінового часу може призвести до аномальної кровотечі і навіть летального наслідку. Тому для пацієнтів, які отримують кумаринові антикоагулянти (зокрема фенпрокоумон або варфарин), рекомендується моніторинг протромбінового часу (МНВ) на початку, після закінчення та при епізодичному застосуванні пантопразолу.
Інші дослідження лікарських взаємодій
У печінці відбувається екстенсивний метаболізм пантопразолу за участю ферментативної системи цитохрому Р450. Основний метаболічний шлях – це деметилювання CYP2C19 і серед інших метаболічних шляхів – окиснення CYP3A4.
Дослідження взаємодій з іншими лікарськими препаратами, що мають аналогічні метаболічні шляхи, зокрема карбамазепіном, діазепамом, глібенкламідом, ніфедипіном і пероральними контрацептивами з левоноргестрелом та етинілестрадіолом, не виявили клінічно важливих взаємодій.
Результати низки досліджень лікарських взаємодій свідчать, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин за участю ферментів CYP1A2 (кофеїн, теофілін), CYP2C9 (піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (метопролол), CYP2E1 (етанол) та не впливає на асоційоване з p-глікопротеїном всмоктування дигоксину.
Не можна виключати можливість взаємодії патопразолу з іншими лікарськими засобами або сполуками, які метаболізуються ферментами тієї самої системи.
Взаємодії при сумісному застосуванні з антацидами не виявлено.
Також проводилися дослідження лікарських взаємодій при одночасному застосуванні пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцином, метронідазолом, амоксициліном). Клінічно важливих взаємодій виявлено не було.
Метотрексат
Супутнє використання метотрексату в великих дозах (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи підвищувало рівні метотрексату в деяких пацієнтів. Таким чином, при використанні великих доз метотрексату, наприклад, для лікування раку та псоріазу, може знадобитися тимчасове припинення прийому пантопразолу.
Лікарські засоби, які інгібують або індукують CYP2С19
Інгібітори CYP2С19, такі як флувоксамін, можуть підвищувати системну дію пантопразолу. Пацієнтам, які отримують довготривалу терапію високими дозами пантопразолу або пацієнтам із печінковою недостатністю може призначатися зниження дози.
Індуктори ферментів, що впливають на CYP2С19 і CYP3A4, наприклад, рифампіцин і звіробій звичайний (Нуpericum perforatum) можуть знижувати у плазмі крові концентрацію ІПП, що метаболізуються ферментами тієї самої системи.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Пантопразол є заміщеним бензимідазолом, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку через специфічну блокаду протонних насосів парієтальних клітин.
Пантопразол у кислому середовищі парієтальних клітин перетворюється на активну форму й інгібує H+, K+-ATФазу, що блокує кінцеву стадію виробництва соляної кислоти шлунком. Інгібування є дозозалежним і впливає як на базальну, так і на стимульовану секрецію кислоти. У більшості пацієнтів симптоми зникають за 2 тижні. Як і інші інгібітори протонного насоса та інгібітори Н2-рецепторів, пантопразол знижує кислотність шлунку і, відповідно, збільшує рівень гастрину пропорційно зниженню кислотності. Зростання гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально відносно клітинних рецепторів, йому притаманна властивість інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Пероральні та внутрішньовенні лікарські форми забезпечують однаковий терапевтичний ефект.
Під впливом пантопразолу зростають рівні гастрину натще. При короткостроковому застосуванні верхня межа норми у більшості випадків не перевищується. При тривалому лікуванні рівні гастрину в основному зростають у 2 рази. Однак у поодиноких випадках можливе надмірне зростання цих рівнів. Як наслідок, у невеликої частини пацієнтів при тривалому лікуванні спостерігається незначне або помірне зростання кількості специфічних ендокринних клітин шлунку (як при аденоматоїдній гіперплазії). Однак, як показали проведені дослідження, у людей не відбувається формування карциноїдних прекурсорів (атипічної гіперплазії) та гастральних карциноїдних пухлин, як це спостерігалося в ході експериментів на тваринах.
Згідно з результатами досліджень на тваринах, при тривалості лікування пантопразолом понад 1 рік не виключений вплив на ендокринні параметри щитовидної залози.
Під час терапії антисекреторними лікарськими засобами у відповідь на зниження секреції кислоти підвищується рівень гастрину у сироватці крові. Також підвищується рівень CgA внаслідок зниження шлункової кислотності. Підвищені рівні CgA можуть впливати на проведення досліджень нейроендокринних пухлин.
Згідно з наявними літературними даними рекомендується припинити терапію інгібіторами протонної помпи за 5 днів – 2 тижні до визначення CgA. Це дозволить повернути рівень CgA із підвищеного внаслідок застосування терапії інгібіторів протонної помпи до нормального.
Фармакокінетика. У діапазоні доз від 10 до 80 мг кінетика пантопразолу в плазмі лінійна як при пероральному, так і при внутрішньовенному введенні.
Розподіл
Зв’язування пантопразолу з білками плазми становить близько 98 %. Об’єм розподілу – приблизно 0,15 л/кг.
Виведення
Речовина майже повністю метаболізується в печінці. Основний метаболічний шлях – деметилювання CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією. Серед інших метаболічних шляхів – окиснення CYP3A4. Період напіввиведення – приблизно 1 година, кліренс – приблизно 0,1 л/год/кг. Зареєстровано декілька випадків затриманого виведення. Через специфічне зв’язування пантопразолу з протонними насосами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю терапевтичної дії (інгібуванням секреції соляної кислоти).
Більшість метаболітів пантопразолу (близько 80 %) виводиться нирками, решта – з фекаліями. Основним метаболітом як в сироватці, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (приблизно 1,5 години) не набагато більший, ніж у пантопразолу.
Характеристики для окремих груп пацієнтів. Близько 3 % європейців мають низьку функціональну активність ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, ймовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому однієї дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація в плазмі – час» була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж у осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація в плазмі зросла приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.
Пацієнтам із порушеннями функції нирок (включаючи пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі) зменшення дози пантопразолу не потрібне. Так само, як і у здорових осіб, період напіввиведення пантопразолу у цих пацієнтів короткий. Зовсім невелика кількість пантопразолу діалізується. Незважаючи на те, що період напівжиття головного метаболіту дещо збільшується (2-3 години), він швидко виводиться, тому не накопичується.
Хоча у хворих на цироз печінки (клас А та В за класифікацією Чайлд-П’ю (Child)) період напіввиведення діючої речовини збільшується до 7-9 годин і, відповідно до цього, збільшується площа під кривою (AUC), максимальна концентрація пантопразолу в плазмі збільшується лише у 1,5 рази з такою у здорових добровольців.
Невелике збільшення AUC і Cmax у пацієнтів літнього віку порівняно з пацієнтами молодшого віку не є клінічно значущим.
Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC та Cmax у дітей віком від 5 до 16 років знаходилися в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відмічено значимого зв’язку між кліренсом пантопразолу й віком або масою тіла пацієнта. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним під час досліджень за участю дорослих.
Основні фізико-хімічні властивості
порошок від білого до жовтуватого кольору.
Несумісність
Не змішувати з іншими лікарськими засобами окрім тих, що зазначені в розділі «Спосіб застосування та дози».
Термін придатності
24 місяці.
Термін застосування готового розчину 12 годин.
Умови зберігання
Зберігати при температурі не вище 25 ºС. Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка
Порошок для ін’єкцій у флаконі. По 1, 5, 10 флаконів у картонній коробці.
Категорія відпуску
За рецептом.
Виробник
Лек Фармацевтична компанія д.д., Словенія /
Lek Pharmaceuticals d.d., Slovenia
Місцезнаходження
Веровшкова 57, Любляна 1526, Словенія/
Verovskova 57, 1526 Ljubljana, Slovenia.
