Название
Мелипрамин таблетки, п/плен. обол., по 25 мг
Категория назначения
Состав
діюча речовина: іміпрамін; 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 25 мг іміпраміну гідрохлориду; допоміжні речовини: магнію стеарат, кросповідон, тальк, повідон, лактози моногідрат, гіпромелоза, заліза оксиди (Е 172), диметикон.
Фармакотерапевтическая группа
Антидепресанти. Неселективні інгібітори зворотного захоплення моноамінів. Код АТС N06A A02.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Механізм терапевтичної дії іміпраміну повністю не з’ясований. Іміпрамін, похідне дибензоазепіну, є трициклічним антидепресантом. Пригнічує зворотне захоплення у синапсах норадреналіну і серотоніну, нейронів, що вивільняються при стимуляції, полегшуючи тим самим норадренергічну і серотонінергічну передачу. Іміпрамін чинить інгібуючу дію також відносно мускаринових і H1-гістамінових рецепторів, забезпечуючи антихолінергічний і помірний седативний ефект. Антидепресивна дія препарату проявляється поступово: оптимальний терапевтичний ефект, як правило, досягається через 2-4 (іноді 6-8) тижнів терапії. Фармакокінетика. При пероральному прийомі добре всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Препарат зазнає інтенсивного метаболізму першого проходження у печінці: його основний фармакологічно активний метаболіт, дезипрамін (дезметил-іміпрамін) утворюється шляхом диметилювання. Концентрації іміпраміну і дезипраміну у плазмі крові дуже коливаються. Через 10 днів лікування із застосуванням іміпраміну в дозі 50 мг 3 рази на добу рівноважна концентрація іміпраміну у плазмі крові коливалася від 33 до 85 нг/мл, а концентрація дезипраміну – від 43 до 109 нг/мл. Унаслідок зниженого метаболізму концентрація препарату у плазмі крові зазвичай вища у пацієнтів літнього віку, ніж у молодих. Уявний об’єм розподілу іміпраміну – 10-20 л/кг. Обидві активні сполуки значною мірою зв’язуються з білками плазми (іміпрамін: 60-96%, дезипрамін: 73-92 %). Іміпрамін виводиться з сечею (майже 80 %) і калом (приблизно 20 %) переважно у вигляді неактивних метаболітів. Виведення з сечею і калом незміненого іміпраміну та його активного метаболіту, дезипраміну становить 5-6 % від прийнятої дози. Після застосування разової дози період напіввиведення іміпраміну становить приблизно 19 годин і варіює між 9 і 28 годинами, і може значно збільшуватися в осіб літнього віку та при передозуванні. Іміпрамін проникає через плацентарний бар’єр і у грудне молоко.
Показания
Депресія будь-якого типу (з тривогою або без): велика депресія, депресивна фаза біполярних розладів, атипова депресія, депресивні стани та дистимія. Панічні розлади. Нічний енурез (у дітей віком від 6 років; як тимчасова допоміжна терапія за умови виключення органічної причини порушень).
Противопоказания
Гіперчутливість до діючої чи будь-якої допоміжної речовини, або до інших трициклічних антидепресантів бензодіазепінової групи. Терапія інгібіторами моноаміноксидази (МАО). Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Порушення провідності. Аритмія серця. Маніакальний стан. Тяжка ниркова і/або печінкова недостатність. Затримка сечі. Закритокутова глаукома (вузькокутова глаукома).
Применение
Добова доза і режим дозування повинні бути встановлені в індивідуальному порядку з урахуванням характеру і ступеня тяжкості захворювання. Як і при терапії іншими антидепресантами, для досягнення бажаного терапевтичного ефекту потрібно від 2-х до 4-х тижнів (у деяких випадках – 6-8 тижнів). Прийом препарату слід розпочинати з малих доз, поступово підвищуючи їх до досягнення мінімальної ефективної і підтримуючої дози. Для осіб літнього віку та дітей титрування дози слід проводити з особливою обережністю. Депресія Пацієнти віком 18-60 років, що перебувають на амбулаторному лікуванні Звичайна початкова доза для таких пацієнтів становить 25 мг 1-3 рази на добу з поступовим підвищенням її до 150-200 мг/добу до кінця першого тижня лікування. Звичайна підтримуюча доза становить 50-100 мг/добу. Пацієнти віком 18-60 років, що перебувають на стаціонарному лікуванні У стаціонарних хворих (в особливо тяжких випадках) початкова доза становить 75 мг/добу з поступовим підвищенням її на 25 мг за добу до 200 мг/добу або (у виняткових випадках) до 300 мг/добу. Пацієнти віком від 60 років У цих пацієнтів лікування слід розпочинати з найменшої дози. У подальшому початкову дозу слід поступово підвищувати, доводячи її у більшості випадків до 50-75 мг/добу. Бажано досягти оптимальної дози протягом 10 днів і підтримувати її до кінця терапії. Панічні розлади У пацієнтів з цим типом розладів лікування слід розпочинати з найменшої дози. Тимчасове посилення тривожності на початку терапії антидепресантами може усуватися або лікуватися бензодіазепінами, дозу яких поступово слід знижувати до нуля паралельно зі зменшенням тривожних проявів. Дозу Меліпраміну® у більшості випадків слід поступово підвищувати до 75-100 мг/добу (у виняткових випадках – до 200 мг/добу). Мінімальна тривалість лікування становить 6 місяців. Наприкінці курсу терапії дозу Меліпраміну® рекомендується знижувати поступово. Діти Препарат можна застосовувати лише дітям віком від 6 років і винятково як тимчасову допоміжну терапію з приводу нічного діурезу за умови виключення органічної причини даного порушення. Рекомендовані дози: 6-8 років (маса тіла 20-25 кг): 25 мг/добу; 9-12 років (маса тіла 25-35 кг): 25-50 мг/добу; віком від 12 років (маса тіла більше 35 кг): 50-75 мг/добу. Застосування доз вище рекомендованих може бути виправдано лише у тих випадках, коли після 1-го тижня терапії більш низькою дозою препарату задовільної реакції на лікування досягти не вдалося. Для дітей добова доза препарату ні в якому разі не повинна перевищувати 2,5 мг/кг маси тіла. Рекомендується застосовувати мінімальну дозу вказаного діапазону. Добову дозу препарату бажано приймати одноразово, після їди, перед сном. Якщо нічний енурез спостерігається на початку ночі, добову дозу препарату рекомендується приймати за два прийоми – пополудні і перед сном. Тривалість лікування у дітей не повинна перевищувати 3 місяці. Залежно від досягнутого терапевтичного ефекту підтримуюча доза може бути знижена. Відміну препарату слід проводити шляхом поступового зниження дози.
Передозировка
Ознаки і симптоми З боку центральної нервової системи: вертиго, сонливість, ступор, кома, атаксія, занепокоєння, ажитація, посилення рефлексів, м'язова ригідність, атетоїдні і хореїформні рухи, судоми. З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, тахікардія, аритмія, порушення провідності, шок, серцева недостатність; дуже рідко – зупинка серця. Інші симптоми: пригнічення дихання, ціаноз, блювання, пропасниця, підвищена пітливість, мідріаз, олігурія або анурія. Лікування При підозрі на передозування іміпраміну хворі підлягають госпіталізації і повинні знаходитися під ретельним наглядом лікаря протягом принаймні 72 годин.
Взаимодействие
Інгібітори МАО. Слід уникати комбінації даного препарату з інгібіторами моноаміноксидази (МАО), оскільки внаслідок їх синергічної дії центральні і периферичні норадренергічні ефекти, які вони спричиняють, можуть підвищуватися до токсичного рівня (гіпертонічний криз, гіперпірексія, міоклонія, ажитація, судоми, делірій, кома). З міркувань безпеки терапію іміпраміном не слід розпочинати раніше ніж через 3 тижні після припинення прийому інгібіторів МАО (винятком є моклобемід, інгібітор МАО зворотної дії, після припинення терапії яким досить 24-годинного інтервалу). Тритижневої перерви слід дотримуватися після переходу з терапії іміпраміном на інгібітори МАО. Новий курс лікування як інгібітором МАО, так і Меліпраміном® слід розпочинати з малих доз, які слід поступово збільшувати при пильному контролі клінічних ефектів. Інгібітори печінкових ферментів. Прийом інгібіторів цитохрому P450-2D6 у поєднанні з іміпраміном може призвести до зниження метаболізму останнього і, відповідно, до підвищення його концентрації у плазмі крові. До інгібіторів цієї категорії відносяться також лікарські засоби, які не є субстратом P450-2D6 (циметидин, метилфенідат), але метаболізуються цим ферментом (багато інших антидепресантів, фенотіазини, протиаритмічні препарати класу 1С [пропафенон, флекаїнід]). Ефект P450-2D6, що інгібує активність хоча і різний за вираженістю, мають усі СІЗЗС-антидепресанти (селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну; Selective Serotonin Reuptake Inhibitor – SSRI). Тому слід дотримуватися обережності при поєднанні іміпраміну з цими препаратами, а також при переході з СІЗЗС на іміпрамін (і навпаки), особливо у разі флуоксетину (через великий період напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію у плазмі крові антипсихотичних засобів (конкуренція на рівні печінкових ферментів). Пероральні контрацептиви, естрогени. У жінок, які приймають пероральні контрацептивні засоби або препарати естрогену сумісно з трициклічними антидепресантами, були описані випадки ослаблення терапевтичного ефекту та прояви токсичної дії останніх. Тому комбінований прийом цих препаратів вимагає обережності. У разі виникнення токсичних ефектів дозу препаратів слід зменшити. Індуктори печінкових ферментів (алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні засоби) посилюють метаболізм, знижуючи його рівень у плазмі і зменшуючи антидепресивний ефект. Антихолінергічні засоби (наприклад, фенотіазини, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін, біперидин), які застосовуються у комбінації з іміпраміном, посилюють його антимускаринові ефекти та побічну дію (наприклад, паралітична непрохідність кишечнику). Поєднання цих препаратів вимагає пильного контролю і ретельного підбору дози. Депресанти центральної нервової системи (ЦНС). Прийом іміпраміну у комбінації з депресантами центральної нервової системи (наприклад, опіатами, бензодіазепінами, барбітуратами, анестезуючими засобами загальної дії) та алкоголем помітно посилює дію і побічні ефекти цих препаратів. Нейролептики можуть підвищувати концентрацію у плазмі і, відповідно, посилювати як терапевтичний, так і побічні ефекти трициклічних антидепресантів. Може знадобитися зменшення дози. Прийом у комбінації з тіоридазином може спричиняти тяжку аритмію. Препарати тиреоїдних гормонів можуть посилювати антидепресивний ефект іміпраміну, а також його побічні ефекти з боку серця, тому комбіноване застосування цих лікарських засобів потребує особливої обережності. Препарати, що блокують адренергічні нейрони. Іміпрамін може ослаблювати антигіпертензивні ефекти блокаторів адренергічних нейронів (гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та метилдопи), які застосовують одночасно. Тому пацієнтам, які потребують супутньої терапії з приводу артеріальної гіпертензії, слід призначати антигіпертензивні препарати інших типів (наприклад, діуретики, вазодилататори або β-блокатори). Симпатоміметики. Іміпрамін посилює серцево-судинні ефекти симпатоміметиків (насамперед адреналіну, норадреналіну, ізопреналіну, ефедрину, фенілефрину). Фенітоїн. Іміпрамін ослаблює протисудомну дію фенітоїну. Хінідин. Щоб уникнути розвитку порушень провідності та аритмії, не слід застосовувати трициклічні антидепресанти у поєднанні з протиаритмічними засобами хінідинового типу. Пероральні антикоагулянти. Трициклічні антидепресанти пригнічують метаболізм пероральних коагулянтів і збільшують період їх напіввиведення. Це підвищує ризик крововиливів, тому при паралельному застосуванні цих препаратів потрібний пильний медичний нагляд за пацієнтами і контроль рівня протромбіну у плазмі крові. Протидіабетичні засоби. При терапії іміпраміном можлива зміна рівня цукру в крові, тому рекомендується контролювати цей показник на початку, наприкінці курсу лікування, а також при зміні дози.
Побочные действия
Небажані ефекти препарату, зазначені нижче, не обов'язково відзначаються у кожного пацієнта. Деякі побічні дії мають дозозалежний характер і зникають при зниженні дози або проходять самостійно у ході лікування. Деякі побічні ефекти важко відрізнити від симптомів депресії (наприклад, стомлюваність, порушення сну, ажитація, занепокоєння, сухість у роті). У разі виникнення серйозних неврологічних або психічних небажаних реакцій прийом іміпраміну слід припинити. Пацієнти літнього віку особливо чутливі до антихолінергічних, неврологічних, психічних або серцево-судинних ефектів даного препарату. Здатність до виведення лікарських засобів у пацієнтів цієї вікової категорії може бути знижена, що загрожує підвищенням концентрації препарату у плазмі крові. Небажані ефекти з однаковою частотою перелічені у порядку зниження ступеня тяжкості. Відхилення від норми, виявлені у лабораторних дослідженнях Підвищення рівня трансаміназ. З боку серцевої системи. Синусова тахікардія і клінічно незначущі зміни ЕКГ (зубця T та сегмента ST) у пацієнтів з нормальним станом серцевої функції; ритмії, порушення провідності (розширення комплексу QRS і інтервалу PR, блокада ніжок пучка Гіса), прискорене серцебиття; серцева декомпенсація, інфаркт міокарда. З боку судинної системи Ортостатична гіпотензія, припливи; підвищення артеріального тиску, периферичні вазоспастичні реакції, інсульт. Порушення з боку крові і лімфатичної системи. Агранулоцитоз, лейкопенія, тромбоцитопенія, пурпура, еозинофілія. З боку нервової системи Тремор; парестезія, головний біль, запаморочення; епілептичні напади; екстрапірамідні симптоми, атаксія, міоклонія, розлади мовлення, зміни ЕЕГ, порушення координації, безсоння, нічні марення. З боку органів зору Порушення акомодації, нечіткість зору; глаукома, мідріаз. З боку органів слуху і рівноваги Шум у вухах. З боку травної системи Запор, сухість у роті; блювання, нудота; паралітична непрохідність кишечнику, стоматит, потемніння язика, дискомфорт в епігастрії, діарея, біль у животі. З боку сечовидільної системи Порушення сечовипускання, затримка сечі. З боку шкіри і підшкірних тканин Підвищена пітливість; алергічні шкірні реакції (висипання, кропив'янка); набряк (місцевий або генералізований), світлочутливість, свербіж, петехії, випадання волосся. З боку ендокринної системи Збільшення молочних залоз, галакторея, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (syndrome of inappropriate antidiuretic hormone secretion), підвищення або зниження рівня цукру в крові. Порушення харчування та обміну речовин Збільшення маси тіла; втрата апетиту, потемніння язика, зміни смаку; зменшення маси тіла. Системні порушення та реакції у місці введення Гіперпірексія, слабкість. З боку імунної системи Системні анафілактичні реакції, у тому числі артеріальна гіпотензія, алергічний альвеоліт (пневмоніт) з еозинофілією або без неї. З боку гепатобіліарної системи Гепатит без жовтяниці, жовтяниця. Психічні порушення Деліріозна сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів старечого віку з хворобою Паркінсона), дезорієнтація і галюцинації, коливання між депресією і гіпоманією або манією, ажитація, занепокоєння, підвищена тривожність, стомлюваність, сонливість, розлади сну, порушення лібідо і потенції; активація психотичних симптомів; агресивність, ілюзії. Під час терапії іміпраміном або невдовзі після її припинення були описані випадки суїцидальної спрямованості мислення і суїцидальної поведінки (див. розділ «Особливості застосування»). Раптове припинення прийому препарату після тривалого застосування може спричинити розвиток таких симптомів: нудота, головний біль, слабкість. Епідеміологічні дослідження, проведені у пацієнтів 50 років і старше показують підвищений ризик перелому кісток у пацієнтів, які отримують інгібітори зворотного захоплення серотоніну та трициклічні антидепресанти.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю Вагітність Оскільки у деяких випадках була визнана можливість зв'язку між прийомом трициклічних антидепресантів і виникненням вад розвитку у плода, прийом цих препаратів під час вагітності протипоказаний. Період годування груддю Іміпрамін проникає у грудне молоко, тому застосування цього лікарського засобу у період годування груддю протипоказане. Діти Препарат можна застосовувати дітям віком від 6 років і виключно для лікування в якості тимчасової допоміжної терапії нічного енурезу за умови виключення органічної причини даного порушення.
Условия хранения
Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці, у недоступному для дітей місці.
