Склад:
діючі речовини: cefoperazone, sulbactam;
1 флакон містить: цефоперазону натрію еквівалентно цефоперазону 500 мг, сульбактаму натрію еквівалентно сульбактаму 500 мг або
1 флакон містить: цефоперазону натрію еквівалентно цефоперазону 1000 мг, сульбактаму натрію еквівалентно сульбактаму 1000 мг.
Лікарська форма. Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого або майже білого кольору.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування.
Бета-лактамні антибіотики. Цефалоспорини ІІІ покоління.
Код ATХ J01D D62.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Цефоперазон натрію являє собою напівсинтетичний цефалоспориновий антибіотик ІІІ покоління широкого спектра дії, що застосовується тільки парентерально. Сульбактам натрію є похідним базового пеніцилінового ядра. Цефоперазон діє шляхом пригнічення біосинтезу мукопептиду стінки бактеріальної клітини. Сульбактам діє як інгібітор бета-лактамаз, відновлюючи тим самим активність цефоперазону щодо штамів, які виробляють бета-лактамазу.
Фармакокінетика.
Середня концентрація у сироватці крові, отримана через 30 хв після внутрішньовенного введення 1 г цефоперазону, становить 114 мкг/мл. Середня концентрація у сироватці крові, отримана через 15 хв після внутрішньовенного введення 500 мг і 1000 мг сульбактаму, становить 21-40 мкг/мл і 48-88 мкг/мл відповідно. Середні значення максимальних концентрацій цефоперазону та сульбактаму після введення 2 г цефоперазону/сульбактаму (1 г цефоперазону, 1 г сульбактаму) внутрішньовенно протягом 5 хв становлять відповідно 130,2 мкг/мл і 236,8 мкг/мл. Це свідчить про більший об’єм розподілу сульбактаму (Vα=18-27,6 л) порівняно з розподілом цефоперазону (Vα = 10,2 - 11,3 л).
Зв’язування з білками плазми крові цефоперазону становить 82-93 %, сульбактаму – 38 %.
Значної кількості метаболітів цефоперазону в сечі не виявлено. Середні періоди напіввиведення в сироватці крові цефоперазону і сульбактаму становлять приблизно 2 години і 1 годину. Цефоперазон виводиться головним чином з жовчю. Близько 75-85 % сульбактаму виводиться з сечею протягом перших 8 годин після введення.
Фармакокінетика у пацієнтів з нирковою недостатністю суттєво не змінюється порівняно зі звичайними пацієнтами.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення у сироватці крові подовжений, а час виведення з сечею збільшений.
Клінічні характеристики.
Показання.
– Інфекції дихальних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
– холецистит, холангіт, перитоніт та інші інфекції черевної порожнини;
– інфекції сечовивідних шляхів (верхніх і нижніх відділів);
– септицемія;
– менінгіт;
– інфекції шкіри і м¢яких тканин;
– інфекції кісток і суглобів;
– запальні захворювання органів малого таза, ендометрит, гонорея та інші інфекції статевих органів.
Протипоказання.
Протипоказаний пацієнтам з відомою алергією на пеніцилін, сульбактам, цефоперазон або будь-який цефалоспорин.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Комбінована терапія. Зважаючи на широкий спектр антибактеріальної активності сульбактаму/цефоперазону, більшість інфекцій можна адекватно лікувати цим антибіотиком як монотерапією. Однак за певних показань сульбактам/цефоперазон можна застосовувати разом з іншими антибіотиками. Якщо при цьому застосовувати аміноглікозиди, необхідно контролювати функції нирок протягом усього курсу терапії (також див. розділ «Несумісність»).
Алкоголь. При вживанні алкоголю під час курсу лікування та протягом 5 днів після лікування цефоперазоном відзначали такі реакції як почервоніння обличчя, підвищену пітливість, головний біль, тахікардія. Аналогічні реакції спостерігались і при застосуванні інших цефалоспоринів. Пацієнтам слід бути обережними при вживанні алкогольних напоїв при застосуванні препарату. При використанні штучного харчування (перорального або парентерального) розчини, що містять етанол, використовувати не слід.
Взаємодія з речовинами, що використовуються при лабораторних аналізах. Хибно-позитивна реакція на глюкозу в сечі може бути виявлена при застосуванні розчину Бенедикта або Фелінга.
Особливості застосування.
Гіперчутливість. Повідомлялося про розвиток тяжких, а інколи і летальних реакцій гіперчутливості (анафілактичних реакцій) у пацієнтів, які отримували терапію бета-лактамними або цефалоспориновими антибіотиками. Виникнення таких реакцій частіше спостерігається в осіб з реакціями гіперчутливості до багатьох алергенів в анамнезі. При розвитку алергічних реакцій необхідно негайно відмінити препарат та призначити відповідне лікування. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного застосування епінефрину. За показаннями можливе застосування оксигенотерапії, внутрішньовенного введення стероїдних препаратів, забезпечення прохідності дихальних шляхів, включаючи інтубацію.
Застосування при порушеннях функції печінки. Цефоперазон значною мірою виділяється з жовчю. У пацієнтів із захворюваннями печінки та/або обструкцією жовчовивідних шляхів період напіввиведення цефоперазону із сироватки крові, як правило, подовжується, а виведення із сечею посилюється. Навіть при тяжких порушеннях функції печінки в жовчі виявляються терапевтичні концентрації цефоперазону, а період напіввиведення збільшується тільки в 2-4 рази. Коригування дози може бути необхідним у разі тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у разі порушень функції нирок, пов’язаних із будь-яким із таких станів.
У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати концентрацію цефоперазону в сироватці крові та при необхідності коригувати дозування. У таких випадках доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г/добу.
Загальні попередження. Як і при застосуванні інших антибіотиків, лікування цефоперазоном у деяких пацієнтів може призводити до розвитку дефіциту вітаміну К. Механізм цього явища, імовірно, пов’язаний із пригніченням кишкової мікрофлори, що в нормі синтезує даний вітамін. Таким чином, група ризику включає пацієнтів з обмеженим харчуванням, мальабсорбцією (наприклад при муковісцидозі) та пацієнтів, які тривалий час перебувають на парентеральному (внутрішньовенному) харчуванні. У таких пацієнтів, а також у пацієнтів, які отримують антикоагулянти, слід постійно контролювати протромбіновий час (Міжнародне нормалізоване співвідношення) як на початку, так і в кінці застосування препарату. У зазначених випадках при наявності показань слід призначати прийом екзогенного вітаміну К. Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале лікування препаратом може призвести до посиленого росту нечутливої мікрофлори. Протягом лікування слід ретельно спостерігати за станом пацієнтів. Як і при застосуванні інших сильнодіючих системних засобів, доцільно періодично контролювати, чи не виникли під час тривалого лікування прояви порушень функцій систем органів, включаючи порушення функції нирок, печінки та кровотворної системи. Це особливо важливо стосовно новонароджених, зокрема недоношених, а також інших немовлят.
Про виникнення діареї, пов’язаної з Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні майже усіх антибактеріальних засобів, включаючи сульбактам натрію/цефоперазон натрію. Тяжкість проявів може коливатися від помірної діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними засобами пригнічує нормальну флору товстої кишки, що призводить до посиленого росту С. difficile.
С. difficile продукує токсини А і В, що мають значення у розвитку CDAD. Гіпертоксин, який продукують штами С. difficile, спричиняє зростання показників захворюваності та летальності, оскільки ці мікроорганізми можуть бути рефрактерними до антимікробної терапії, що може призводити до необхідності проведення колектомії. CDAD повинна розглядатись в усіх пацієнтів, у яких після застосування антибіотиків виникла діарея. Необхідно ретельно зібрати анамнез хвороби, оскільки про виникнення CDAD повідомлялося через 2 місяці після призначення антибактеріальних засобів.
При виникненні суперінфекції необхідно призначити відповідне лікування.
Застосування при порушеннях функції нирок. У пацієнтів з порушеннями функції нирок різного ступеня при застосуванні препарату загальний кліренс сульбактаму тісно корелює з визначеним кліренсом креатиніну. У пацієнтів з нефункціонуючими нирками відзначається суттєве збільшення періоду напіввиведення сульбактаму. Гемодіаліз суттєво впливає на період напіввиведення, загальний кліренс та об’єм розподілу сульбактаму. Жодних змін у фармакокінетиці цефоперазону у хворих із нирковою недостатністю не виявлено. Цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.
Цей лікарський засіб містить натрій: препарат може бути непридатний для застосування для пацієнтів, які перебувають на дієті з контролем вмісту натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. Вивчення впливу препарату на репродуктивну функцію проводили на тваринах у дозах, що в 10 разів значно перевищували дозу для людини. Ці дослідження не виявили доказів погіршення фертильності, а також тератогенного впливу. Сульбактам і цефоперазон проникають крізь плацентарний бар’єр. Однак всебічних та добре контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводилось. Зважаючи на те, що вивчення впливу препарату на репродуктивну функцію у тварин не завжди передбачає реакцію у людини, препарат можна застосовувати у період вагітності лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода, а також у разі крайньої необхідності.
Період годування груддю. У грудне молоко проникає тільки невелика частка введеної дози сульбактаму та цефоперазону. Хоча обидві складові препарату проникають у незначній кількості у грудне молоко, слід з обережністю призначати препарат жінкам, які годують груддю.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Вплив препарату на здатність керувати автомобілем і працювати з технікою малоймовірний.
Спосіб застосування та дози.
Перед застосуванням препарату слід зробити шкірну пробу на переносимість.
Застосування для лікування дорослих. Стандартна доза препарату для дорослих становить від
2 до 4 г на добу (тобто від 1 до 2 г цефоперазону на добу), внутрішньовенно або внутрішньом’язово, в еквівалентно розділених дозах кожні 12 годин.
Співвідношення | Сульбактам/цефоперазон (г) | Доза сульбактаму (г) | Доза цефоперазону (г) |
1:1 | 2-4 | 1-2 | 1-2 |
При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза препарату може бути підвищена до 8 г (тобто доза цефоперазону – 4 г), вводять внутрішньовенно у рівномірно розподілених дозах кожні 12 годин. Рекомендована максимальна добова доза сульбактаму становить 4 г (8 г препарату).
Застосування при порушеннях функції печінки.
Коригування дози може бути необхідним у випадках тяжкої обструкції жовчовивідних шляхів, тяжких захворювань печінки або у випадках порушень функції нирок, що пов’язані з будь-яким із таких станів. У пацієнтів із порушеннями функції печінки та супутнім порушенням функції нирок потрібно контролювати рівень концентрації цефоперазону у сироватці крові та у разі необхідності коригувати дозування. У таких випадках доза цефоперазону не повинна перевищувати 2 г на добу.
Застосування при порушеннях функції нирок.
Режим дозування при застосуванні препарату слід коригувати для пацієнтів зі значним зниженням функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) з метою компенсації зниженого кліренсу сульбактаму. Пацієнтам із кліренсом креатиніну 15-30 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 1 г, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 2 г), а пацієнтам із кліренсом креатиніну менше 15 мл/хв слід призначати сульбактам у максимальній дозі 500 мг, яка вводиться кожні 12 годин (максимальна добова доза сульбактаму – 1 г). При тяжких інфекціях може виникнути необхідність додаткового окремого призначення цефоперазону.
Фармакокінетичний профіль сульбактаму суттєво змінюється при проведенні гемодіалізу.
Термін напіввиведення цефоперазону із сироватки крові при гемодіалізі дещо зменшується. Отже, режим дозування слід встановити відповідно до періоду діалізу.
Застосування для осіб літнього віку (див. розділ «Фармакокінетика»).
Застосування для лікування дітей.
Стандартна доза препарату для дітей становить від 40 до 80 мг/кг/добу (тобто 20-40 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розподілена на 2-4 дози.
Співвідношення | Сульбактам/ цефоперазон (мг/кг/добу) | Доза сульбактаму (мг/кг/добу) | Доза цефоперазону (мг/кг/добу) |
1:1 | 40-80 | 20-40 | 20-40 |
При тяжких або рефрактерних інфекціях добова доза може бути підвищена до 160 мг/кг
(80 мг/кг/добу цефоперазону), рівномірно розділена на 2-4 дози.
Застосування для лікування новонароджених. Новонародженим 1-го тижня життя препарат слід вводити кожні 12 годин. Максимальна добова доза сульбактаму для дітей не повинна перевищувати 80 мг/кг/добу (160 мг/кг/добу препарату). У випадку необхідності застосування дози цефоперазону, що перевищує 80 мг/кг/добу, додаткову дозу цефоперазону слід призначати окремо.
Внутрішньовенне застосування. Для краплинної інфузії вміст одного флакона, що містить препарат, слід розчинити у відповідній кількості 5 % розчину глюкози у воді, 0,9 % розчину натрію хлориду для ін’єкцій або стерильної води для ін’єкцій, а потім перед застосуванням розвести до 20 мл тим самим розчином з подальшим введенням протягом 15-60 хв.
Загальна доза (г) | Еквівалентна доза сульбактам+цефоперазон (г) | Об’єм розчинника | Максимальна кінцева концентрація (мг/мл) |
1 | 0,5+0,5 | 3,4 | 125+125 |
2 | 1+1 | 6,7 | 125+125 |
Препарат є сумісним з водою для ін’єкцій, 5 % розчином глюкози, 0,9 % розчином натрію хлориду, 5 % розчином глюкози в 0,225 % розчині натрію хлориду та 5 % глюкозою у 0,9 % розчині натрію хлориду в концентраціях від 10 мг цефоперазону та 10 мг сульбактаму на 1 мл і до 125 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл.
Лактатний розчин Рінгера є прийнятним розчинником для проведення внутрішньовенної інфузії, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»).
Для внутрішньовенної ін’єкції вміст флакона розводити як описано вище та вводити протягом щонайменше 3 хвилин.
Внутрішньом'язове застосування. 2 % розчин лідокаїну гідрохлориду є прийнятним розчинником для приготування розчину для внутрішньом'язового введення, але не для первинного розведення (див. розділ «Несумісність»). У випадку застосування лідокаїну як розчинника слід зробити шкірну пробу на переносимість та врахувати інформацію з безпеки лідокаїну.
Діти.
Препарат застосовують дітям. Однак всебічних досліджень щодо застосування препарату недоношеним немовлятам або новонародженим не проводилося. Тому перед початком лікування недоношених немовлят або новонароджених слід ретельно оцінити потенційну користь та можливий ризик терапії.
У новонароджених із білірубіновою енцефалопатією цефоперазон не заміщує білірубін у місцях зв’язування з протеїнами плазми крові.
Передозування.
Інформація щодо гострої інтоксикації цефоперазоном натрію та сульбактамом натрію у людини обмежена. Очікується, що передозування препарату може спричиняти прояви, що головним чином є посиленням його побічних ефектів. Слід брати до уваги, що високі концентрації бета-лактамних антибіотиків у спинномозковій рідині можуть спричиняти неврологічні реакції, зокрема судоми. Оскільки цефоперазон та сульбактам виділяються із системи циркуляції шляхом гемодіалізу, ця процедура може посилювати виведення препарату з організму у разі передозування у пацієнтів з порушенням функції нирок.
Побічні реакції.
Препарат загалом добре переноситься. Більшість побічних ефектів легкі або помірні за тяжкістю та добре переносяться протягом лікування.
Інфекції та інвазії: псевдомембранозний коліт, суперінфекція.
З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, гіпопротромбінемія, нейтропенія (пов’язана з тривалим застосуванням, оборотна), тромбоцитопенія, лейкопенія, анемія.
З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактоїдні та анафілактичні реакції (включаючи шок).
З боку нервової системи: головний біль, неспокій. Цефоперазон може суттєво знижувати запас концентрації альбуміну, при лікуванні новонароджених із жовтяницею може підвищити ризик розвитку білірубінової енцефалопатії.
З боку серцево-судинної системи: васкуліт, артеріальна гіпотензія, брадикардія/тахікардія, кардіогенний шок, зупинка серця.
З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, нудота, блювання. Як і при застосуванні інших антибіотиків, найчастішими побічними ефектами були прояви з боку шлунково-кишкового тракту.
З боку гепатобіліарної системи: жовтяниця.
З боку шкіри та підшкірних тканин: макулопапульозні висипання, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, еритема, ексфоліативний дерматит. Як і при застосуванні усіх пеніцилінів і цефалоспоринів, повідомлялося про гіперчутливість. Розвиток зазначених реакцій найімовірніший у пацієнтів з алергією в анамнезі, зокрема на пеніциліни.
З боку нирок та сечовидільної системи: гематурія.
З боку дихальної системи: ларингоспазм, бронхоспазм, диспное, гіперестезія слизової оболонки порожнини рота.
Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату: озноб, гарячка, медикаментозна гарячка, флебіт у місці введення катетера, посмикування м’язів, біль у місці ін’єкції.
Дослідження: подовження протромбінового часу, псевдопозитивні результати при визначенні вмісту глюкози в сечі неферментативними методами, підвищення рівня аланінамінотрансферази, підвищення рівня аспартатамінотрансферази, підвищення рівня лужної фосфатази крові, підвищення рівня білірубіну у крові, позитивний тест Кумбса, зниження рівня гемоглобіну, зниження рівня гематокриту, зменшення кількості нейтрофілів.
Загальний стан та порушення, пов’язані зі способом застосування препарату. Препарат добре переноситься при внутрішньом’язовому введенні. Іноді при введенні препарату таким шляхом може виникнути тимчасовий біль.
Термін придатності. 2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.
Несумісність.
Аміноглікозиди
Розчини цефоперазону та сульбактаму та аміноглікозидів не слід безпосередньо змішувати, оскільки між ними існує фізична несумісність. Якщо комбінована терапія препаратом та аміноглікозидами необхідна, слід застосовувати їх послідовну роздільну краплинну інфузію із застосуванням окремої вторинної внутрішньовенної трубкової системи, при цьому первинну внутрішньовенну трубкову систему необхідно ретельно промити відповідним розчином у перерві між інфузіями зазначених препаратів. Також доцільно, щоб протягом доби інтервали між введеннями препарату та аміноглікозидів були по можливості якнайтривалішими.
Розчин Рінгера лактатний
Первинне розведення розчином Рінгера лактатним не рекомендоване, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін’єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні розчином Рінгера лактатним. Для розчинення слід використовувати стерильну воду для ін’єкцій. При подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильна вода для ін’єкцій (таблицю наведено у розділі «Спосіб застосування і дози») у подальшому розводиться розчином Рінгера лактатним до концентрації сульбактаму 5 мг/мл (використовується розведення 2 мл первинного розчину в 50 мл або 4 мл первинного розчину у 100 мл розчину Рінгера лактатного).
Лідокаїн
Первинне розведення 2 % розчином лідокаїну не рекомендовано, оскільки ця суміш є несумісною. Однак застосування двоетапного процесу розведення, при якому первинним розчинником є вода для ін′єкцій, дозволяє уникнути несумісності при подальшому розведенні
2 % розчином лідокаїну хлориду. Для розчинення слід застосовувати стерильну воду для ін′єкцій. Для досягнення концентрацій цефоперазону 250 мг/мл або вище при подальшому розведенні слід застосовувати двоетапний процес, при якому стерильна вода для ін΄єкцій у подальшому розводиться 2 % розчином лідокаїну для отримання розчину, що містить до 250 мг цефоперазону та 125 мг сульбактаму на 1 мл приблизно в 0,5 % розчині лідокаїну хлориду.
Препарат фізично несумісний з аміфостином, філграстимом, лабеталолом, меперидином, нікардипіном, ондансетроном, перфеназином, петидином, прометазином, сарграмостином, вінорелбіном.
Упаковка.
Порошок у скляних флаконах; по 1, або 5, або по 10 флаконів вкладають у пачку з картону.
Категорія відпуску.
За рецептом.
