Лінкоміцин-Дарниця розчин д/ін. 300 мг/мл 1 мл №10 Дарниця

Склад:

діюча речовина: lincomycin;

1 мл розчину містить лінкоміцину гідрохлориду у перерахуванні на безводний лінкоміцин 300 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина з легким специфічним запахом.

Фармакотерапевтична група.

Антибактеріальні засоби для системного застосування. Лінкозаміди. Код АТХ J01F F02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лінкоміцин — антибіотик групи лінкозамідів, продукт життєдіяльності Streptomyces lincolniensis. Пригнічує білковий синтез бактерій внаслідок оборотного зв’язування з 50S-субодиницею рибосом, порушує утворення пептидних зв’язків.

Залежно від чутливості мікроорганізмів і концентрації антибіотика, лінкоміцин може проявляти як бактеріостатичну, так і бактерицидну дію. Спектр активності in vitro включає ряд збудників:

чутливі мікроорганізми (мінімальна пригнічувальна концентрація (МПК) ≤ 2 мкг/мл):

анаеробні грампозитивні бактерії, які не утворюють спори, у т.ч. Propionibacterium spp., Eubacterim spp., а також Actinomyces spp.;

анаеробні і мікроаерофільні грампозитивні коки, у т.ч. Peptococcus spp., Peptostreptococcus spp. та мікроаерофільні стрептококи;

аеробні грампозитивні мікроорганізми, у т. ч. стафілококи, стрептококи (за винятком S. faecalis) та пневмококи.

Мікроорганізми з помірною чутливістю (МПК становить 2–4 мкг/мл):

анаеробні грамнегативні бактерії, що не утворюють спори, у т.ч. Bacteroides spp., Fusobacterium spp.;

анаеробні грампозитивні бактерії, що утворюють спори, у т.ч. Clostridium spp.

Резистентні мікроорганізми або мікроорганізми з низькою чутливістю (МПК ≥ 8 мкг/мл), у т.ч. Streptococcus faecalis, Neisseria, більшість штамів Haemophilus influenzae, Pseudomonas та інші грамнегативні мікроорганізми.

Хоча бактерії роду Shigella резистентні in vitro до лінкоміцину (МПК приблизно становить 200–400 мкг/мл), лінкоміцин ефективний при цьому захворюванні у зв’язку з тим, що в кишечнику досягається дуже високий рівень лінкоміцину (приблизно 3000–7000 мкг/г випорожнень).

Між кліндаміцином та лінкоміцином продемонстровано перехресну резистенстність. Найчастіше резистентність виникає внаслідок метилування специфічних нуклеозидів у РНК 23S субодиниці рибосоми 5OS, яка може визначати перехресну резистентність до макролітів та стрептограмінів В (фенотип MLSB). Резистентні до макролітів ізоляти цих мікроорганізмів слід перевіряти на індуцибельну резистентність до лінкоміцину/кліндаміцину за допомогою D-тесту або іншого прийнятного методу. На даний час критеріїв інтерпретації результатів тесту на чутливість до антибіотиків для лінкоміцину не існує.

Фармакокінетика.

Всмоктування. Внутрішньом’язове введення одноразової дози 600 мг дає змогу отримати середній максимальний рівень у сироватці крові, що становить 11,6 мкг/мл, через 1 годину, та підтримує терапевтичні рівні протягом 17–20 годин для більшості чутливих грампозитивних мікроорганізмів. Виведення із сечею після застосування цієї дози становить від 1,8% до 24,8% (у середньому 17,3%).

При внутрішньовенній інфузії лінкоміцину по 600 мг тривалістю 2 години вдається досягнути середньої максимальної концентрації у сироватці крові, що становить 15,9 мкг/мл, та підтримує терапевтичні рівні впродовж 14 годин для більшості чутливих грампозитивних мікроорганізмів. Виведення із сечею становить від 4,9% до 30,3% (в середньому 13,8%).

Розподіл. На підставі прямих і непрямих ознак встановлено, що зв’язування з білками крові знижується при підвищенні концентрації у сироватці (насичуване зв’язування з білками плазми).

У крові плода, в перитонеальній і плевральній рідинах можуть досягатися концентрації, що становлять 25–50% від рівня у крові, у материнському молоці цей показник становить 50–100%, у кістковій тканині — близько 40% і в навколишніх м’яких тканинах — 75%.

Разом з тим, лінкоміцин повільно проникає у спинномозкову рідину (1–18% від рівня в крові); при захворюванні менінгітом рівень у лікворі досягає 40% від рівня у крові.

Виведення. Значна частина препарату метаболізується, метаболізм відбувається переважно у печінці. У нормі сироватковий період напіввиведення становить 5,4 ± 1 годину. Однак цей період може подовжуватися при порушеннях функції печінки і/або нирок. У зв’язку з цим слід взяти до уваги необхідність зменшення частоти введення лінкоміцину хворим із порушенням функції печінки або нирок.

Після внутрішньом’язового введення 600 мг екскреція бактеріологічно активного препарату в сечу становить 1,8–24,8% (у середньому — 17,3%), а у випорожнення — 4–14%. Після внутрішньовенного введення 600 мг протягом 2 годин екскреція бактеріологічно активного препарату в сечу становить 4,9–30,3% (у середньому — 13,8%). Решта препарату виділяється у формі бактеріологічно неактивних метаболітів. Гемодіаліз і перитонеальний діаліз не впливають на екскрецію лінкоміцину із крові.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування тяжких інфекцій, спричинених чутливими до лінкоміцину штамами стрептококів, пневмококів та стафілококів. Застосування цього препарату слід обмежити пацієнтами з алергією на пеніцилін або іншими пацієнтами, для лікування яких, на думку лікаря, застосування пеніциліну є недоцільним.

Протипоказання.

Лінкоміцин протипоказаний хворим, у яких раніше відзначалася гіперчутливість до лінкоміцину, кліндаміцину або будь-якого іншого компонента препарату. Менінгіт.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Був виявлений антагонізм між лінкоміцином та еритроміцином in vitro. Ці два препарати не рекомендується призначати разом через можливу клінічну значущість.

Лінкоміцин має властивість блокувати нервово-м’язову передачу, що може посилити дію інших блокаторів нервово-м’язової передачі; лінкоміцин слід призначати з обережністю пацієнтам, які отримують такі препарати.

Особливості застосування.

Через ризик розвитку псевдомембранозного коліту, пов’язаного із застосуванням антибактеріальних засобів, перед прийняттям рішення щодо застосування лінкоміцину лікар має проаналізувати природу інфекції та оцінити можливість застосування менш токсичних альтернативних препаратів (наприклад еритроміцину).

Препарат слід з обережністю застосовувати пацієнтам з гастроінтестинальними захворюваннями, зокрема колітом.

Необхідно провести мікробіологічні дослідження з метою визначення збудників та їхньої чутливості до лінкоміцину.

Необхідні хірургічні процедури слід проводити у поєднанні з антибіотикотерапією.

Було продемонстровано ефективність застосування лінкоміцину для лікування стафілококових інфекцій, резистентних до інших антибіотиків та чутливих до лінкоміцину. Були виявлені штами стафілококів, резистентні до лінкоміцину, тому у поєднанні з терапією Лінкоміцином-Дарниця необхідно проводити бактеріологічні посіви та дослідження чутливості збудників. У випадку застосування макролідів можлива часткова, але не повна, перехресна резистентність. У разі наявності показань препарат можна застосовувати одночасно з іншими антибактеріальними засобами.

Застосування лінкоміцину для лікування незначних бактеріальних інфекцій та вірусних інфекцій не показане.

З метою зниження швидкості виникнення резистентних до лікарського препарату бактерій та збереження ефективності лінкоміцину та інших антибактеріальних препаратів Лінкоміцин-Дарниця слід застосовувати лише для лікування або профілактики інфекцій, які доведено або з дуже високою імовірністю спричинені чутливими бактеріями. У разі наявності інформації про результати бактеріологічних посівів та визначення чутливості, її необхідно враховувати під час вибору або зміни антибактеріальної терапії. При відсутності таких даних на емпіричний вибір терапії можуть вплинути місцеві епідеміологічні дані та місцеві особливості характеристик чутливості.

Лікування антибактеріальними препаратами призводить до порушення нормальної флори товстого кишечнику та може зумовити надмірний ріст клостридій. Дослідження показали, що токсин, продукований Clostridium difficile, є основною причиною виникнення антибіотикоасоційованого коліту. Одразу після встановлення первинного діагнозу псевдомембранозний коліт слід розпочати лікування. У випадках псевдомембранозного коліту легкого ступеня зазвичай достатньо припинити прийом препарату. При ступенях тяжкості від середньої до тяжкої слід проводити лікування із введенням розчинів електролітів, білків та призначення антибактеріальних засобів, ефективних проти Clostridium difficile при коліті.

Clostridium difficile-асоційована діарея (КДАД) була пов’язана з прийомом майже усіх антибактеріальних препаратів, включаючи лінкоміцин, і різнилася за ступенем тяжкості від легкої форми діареї до летального коліту. Лікування антибактеріальними препаратами порушує нормальну флору товстого кишечнику, що призводить до надмірного росту Clostridium difficile.

Оскільки лікування лінкоміцином асоційоване з розвитком тяжкого коліту, який може мати летальний наслідок, його слід зарезервувати для лікування тяжких інфекцій, коли менш токсичні протимікробні засоби не діють. Його не слід застосовувати пацієнтам з небактеріальними інфекціями, якими є більшість інфекцій верхніх дихальних шляхів.

Clostridium difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку КДАД. Штами Clostridium difficile, що продукують гіпертоксин, є причиною підвищення захворюваності та летальності, оскільки ця інфекція може бути рефрактерною до антибактеріальної терапії і потребувати проведення колектомії. У пацієнтів, у яких виникає діарея після прийому антибіотиків, слід розглянути діагноз КДАД. Також детальний збір анамнезу є необхідним, оскільки випадки КДАД були зареєстровані через 2 місяці після призначення антибактеріальних препаратів.

У випадку підозрюваної або підтвердженої КДАД поточне лікування антибактеріальним засобом, що не спрямований проти Clostridium difficile, потрібно припинити. За клінічними показаннями слід розпочати застосування рідин та електролітів, додаткове введення білків, антибактеріальне лікування Clostridium difficile та провести хірургічну оцінку.

Під час застосування лінкоміцину повідомлялося про розвиток серйозних реакцій гіперчутливості, у тому числі анафілаксії та мультиформної еритеми. У випадку розвитку алергічної реакції на лінкоміцин лікування слід припинити.

Незважаючи на те, що лінкоміцин проникає у цереброспінальну рідину (ЦСР), рівень лінкоміцину у ЦСР може бути недостатнім для лікування менінгітів, тому препарат не слід призначати у таких випадках.

Застосування антибіотиків часто супроводжується розвитком діареї, що зазвичай закінчується після припинення антибіотикотерапії. Іноді після початку антибіотикотерапії у пацієнтів можуть спостерігатися водянисті чи кров’янисті випорожнення, що можуть супроводжуватися або не супроводжуватися спазмами у животі та підвищенням температури тіла, та виникати навіть через 2 або більше місяців після прийому останньої дози антибіотика. У такому випадку пацієнтові слід якомога швидше звернутися до лікаря.

Лінкоміцин-Дарниця слід з обережністю застосовувати пацієнтам з анамнезом, обтяженим бронхіальною астмою або вираженими алергіями, хворим на атопію.

Певні інфекції можуть потребувати здійснення розрізу та дренування або виконання інших показаних процедур на додаток до антибактеріальної терапії.

Застосування лінкоміцину може призводити до надмірного росту нечутливих організмів, зокрема дріжджових грибків. У разі виникнення суперінфекцій слід вживати відповідних заходів, показаних відповідно до клінічної ситуації. Якщо лікування лінкоміцином потребують пацієнти з уже існуючими грибковими інфекціями, необхідно одночасно проводити протигрибкову терапію.

У пацієнтів із тяжкими порушеннями функцій нирок період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові може бути подовжений порівняно з пацієнтами, у яких функція нирок не порушена. У пацієнтів із порушеннями функції печінки період напіввиведення із сироватки крові може бути збільшений вдвічі порівняно з пацієнтами з нормальною функцією печінки.

Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції нирок та/або порушеннями функції печінки слід з обережністю підбирати дозу препарату та контролювати рівні лінкоміцину у сироватці крові під час терапії високими дозами препарату.

Під час довготривалого лікування препаратом необхідно періодично виконувати функціональні проби печінки та нирок, а також проводити аналізи крові.

Лінкоміцин не слід вводити внутрішньовенно у вигляді болюсу нерозведеного препарату. Внутрішньовенно препарат можна вводити винятково шляхом крапельної інфузії тривалістю щонайменше 1 годину (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Призначення Лінкоміцину-Дарниця у разі відсутності підтвердженої або підозрюваної з високою імовірністю бактеріальної інфекції навряд чи буде корисним для пацієнта та підвищує ризик виникнення бактерій з резистентністю до лікарського засобу.

Щоб запобігти розвитку асептичного некрозу, внутрішньом’язові введення проводити глибоко в м’яз.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Досліджень тератогенного потенціалу лінкоміцину на тваринах та адекватних досліджень з належним рівнем контролю щодо визначення впливу лінкоміцину на вагітних жінок не проводили. Лінкоміцин не слід застосовувати у період вагітності, окрім випадків, коли лікування вкрай необхідне.

Повідомляли про наявність лінкоміцину у грудному молоці людини у концентраціях від 0,5 до 2,4 мкг/мл. У зв’язку з можливим виникненням серйозних небажаних реакцій на лінкоміцин у немовлят, які перебувають на грудному годуванні, слід прийняти рішення щодо припинення годування груддю або припинення лікування препаратом залежно від користі препарату для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

Особливого впливу на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами відзначено не було, але повідомляли про окремі випадки виникнення запаморочення.

Спосіб застосування та дози.

Перед застосуванням препарату необхідно провести шкірну пробу на чутливість.

Дорослі.

А. Внутрішньом’язові ін’єкції.

Звичайна доза становить:

1. 600 мг внутрішньом’язово кожні 24 години.

2. Більш тяжкі форми інфекцій: по 600 мг внутрішньом’язово кожні 12 годин (або частіше), що визначається тяжкістю інфекції.

Б. Внутрішньовенні ін’єкції.

Звичайна доза становить:

1. Від 600 мг до 1 г кожні 8–12 годин.

2. При більш тяжких інфекціях ці дози можуть бути підвищені.

3. При станах, що становлять загрозу для життя, добова доза для внутрішньовенного введення може становити до 8 г.

Діти (віком від 1 місяця).

А. Внутрішньом’язові ін’єкції.

1) 10 мг/кг/добу у вигляді 1 ін’єкції.

2) Більш тяжкі форми інфекцій — 10 мг/кг кожні 12 годин або частіше.

Б. Внутрішньовенні ін’єкції.

Від 10 до 20 мг/кг/добу, залежно від тяжкості інфекції, може бути введено кількома дозами відповідно до описаних правил розведення і швидкості інфузії.

Дозування для пацієнтів з порушенням функції печінки або нирок.

У пацієнтів із порушенням функції печінки або нирок збільшується період напіввиведення лінкоміцину із сироватки крові, що є підставою для зниження частоти введення лінкоміцину пацієнтам із порушеною функцією печінки чи нирок. Якщо терапія лінкоміцином необхідна для пацієнтів зі значним порушенням функції нирок, відповідна доза повинна становити від 25% до 30% від дози, рекомендованої для пацієнтів з нормальною функцією нирок.

Тривалість лікування визначається індивідуально.

Інфекції, спричинені β-гемолітичним стрептококом.

Лікування має тривати не менше 10 днів.

Розведення і швидкість інфузії.

Доза для введення у формі інфузії розраховується таким чином:

1 г лінкоміцину розводиться не менш, ніж у 100 мл відповідного розчину для розведення (0,9% розчин натрію хлориду), при цьому тривалість інфузії має бути не менше 1 години.

Таблиця 1.

Зазначені дози можна вводити повторно, частота введення визначається у разі необхідності, при цьому добова доза не має перевищувати максимальну рекомендовану дозу лінкоміцину, що становить 8 г.

Примітка. Можуть виникати тяжкі реакції з боку серцево-судинної і дихальної систем, якщо цей препарат вводити у більш високих, ніж рекомендовано, концентраціях і з більшою швидкістю.

Діти.

Лінкоміцин-Дарниця застосовувати дітям віком від 1 місяця у рекомендованих дозах (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Передозування.

У випадку передозування можливе виникнення вторинних гастроінтестинальних розладів, включаючи біль у животі, нудоту, блювання та діарею. Описані тяжкі реакції з боку серцево-легеневої системи після занадто швидкого внутрішньовенного введення нерозведених високих доз. Такі реакції не виникали, якщо препарат був розведений згідно з рекомендаціями.

Лікування передозування можливе за допомогою шлункового лаважу або провокування блювання. Специфічний антидот невідомий.

Гемодіаліз та перитонеальний діаліз неефективні для виведення лінкоміцину з крові.

Побічні реакції.

З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення.

З боку шлунково-кишкового тракту: глосит, стоматит, нудота, печія, блювання, дискомфорт і біль у ділянці живота і персистуюча діарея, коліт (в тому числі псевдомембранозний коліт, Clostridium defficile-асоційований коліт), кандидоз, свербіж у ділянці ануса, зниження апетиту.

З боку кровотворної системи: відзначаються випадки нейтропенії, лейкопенії, агранулоцитозу і тромбоцитопенічної пурпури. Є окремі повідомлення про апластичну анемію і панцитопенію, при яких не можна виключити вплив лінкоміцину як причину побічної реакції.

Алергічні реакції: ангіоневротичний набряк, сироваткова хвороба та анафілактичний шок, деякі з них розвивалися у хворих з гіперчутливістю до пеніциліну. Рідко були зареєстровані також випадки мультиформної еритеми та схожі на синдром Стівенса-Джонсона, пов’язаної з введенням лінкоміцину.

При виникненні гострих тяжких реакцій гіперчутливості можуть знадобитися (при наявності клінічних показань) застосування адреналіну та інших заходів невідкладної медичної допомоги, включаючи проведення оксигенотерапії, внутрішньовенне введення рідин, антигістамінних препаратів, кортикостероїдів, пресорних амінів, а також відновлення прохідності дихальних шляхів.

З боку шкіри і слизових оболонок: свербіж, шкірний висип (везикульозний, макульозний, розеольозний, дрібноточковий, уртикарний, плямистий), кропив’янка, вагініт, рідко –ексфоліативний і везикуло-бульозний дерматит.

З боку печінки: жовтяниця і зміна показників печінкових тестів (особливо підвищення рівня трансаміназ у сироватці крові) також можуть спостерігатися при терапії лінкоміцином.

З боку серцево-судинної системи: повідомляється про епізоди артеріальної гіпотензії після парентерального введення препарату, особливо при надто швидкому введенні. Рідко спостерігалися також епізоди пригнічення серцевої діяльності і функції дихальної системи, тахікардія, запаморочення, астенія, розслаблення скелетної мускулатури аж до кардіопульмонального шоку після надто швидкого внутрішньовенного введення.

З боку сечостатевої системи: порушення функції нирок (азотемія, олігурія, протеїнурія), вагініт.

З боку органів чуття: шум у вухах, вертиго.

Місцеві реакції: при внутрішньом’язових ін’єкціях можливе місцеве подразнення (гіперемія, свербіж), болючість, набряк, утворення затвердіння і стерильного абсцесу. При внутрішньовенному введенні можливе виникнення тромбофлебіту.

Імовірність цих реакцій може бути зведеною до мінімуму при введенні препарату у формі глибоких внутрішньом’язових ін’єкцій при відмові від використання постійних внутрішньовенних катетерів.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Несумісність.

Препарат фармацевтично несумісний з канаміцином, ампіциліном, барбітуратами, теофіліном, кальцію глюконатом, гепарином і магнію сульфатом.

Лінкоміцин несумісний в одному шприці або крапельниці з канаміцином, новобіоцином або фенітоїном.

Упаковка.

По 1 мл або по 2 мл в ампулі; по 5 ампул у контурній чарунковій упаковці; по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».