Еуфілін-Н 200 розчин д/ін. 2 % 5 мл №10 Фармак

діюча речовина: theophylline;

1 мл розчину містить теофіліну безводного в перерахуванні на 100 % речовину 20 мг;

допоміжні речовини: натрію ацетат тригідрат; натрію гідроксид; вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Засоби для системного застосування при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Теофілін. Код АТС R03D A04.

Бронхообструктивний синдром при бронхіальній астмі, бронхіті,  емфіземі легень, порушеннях з боку дихального центру (нічне пароксизмальне апное), «легеневе серце».

Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату, у тому числі до інших похідних ксантину (кофеїн, пентоксифілін, теобромін), набряк легенів, виражена артеріальна гіпер- та гіпотензія, розповсюджений атеросклероз судин, гостра серцева недостатність, інфаркт міокарда, декомпенсована хронічна серцева недостатність, стенокардія, тахіаритмія, епілепсія, підвищена судомна готовність, тяжка печінкова та/або ниркова недостатність, неконтрольований гіпотиреоз, гіпертиреоз, тиреотоксикоз, сепсис, кровотеча в анамнезі, геморагічний інсульт, крововилив у сітківку ока, період вагітності та годування груддю.

Дозу препарату підбирають індивідуально, враховуючи можливість різної швидкості введення.

Якщо пацієнт приймає препарати теофіліну перорально, дозу теофіліну для парентерального введення знижують.

При введенні препарату пацієнт знаходиться в положенні лежачи; лікар контролює артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання та загальний стан хворого.

Розчин готують безпосередньо перед застосуванням – для внутрішньовенного струминного введення разову дозу препарату розводять у 10–20 мл 0,9 % розчину натрію хлориду; для внутрішньовенного краплинного введення разову дозу препарату попередньо розводять у 100 –150 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

Внутрішньовенно струминно вводять повільно (протягом не менше 5 хв), внутрішньовенно краплинно – зі швидкістю 30–50 крапель/хвилину.

При введенні препарату дозу розраховують на теофілін у міліграмах, враховуючи, що 1 мл Еуфіліну-Н 200 містить 20 мг теофіліну.

Дорослим внутрішньовенно струминно вводять у добовій дозі 10 мг/кг маси тіла (в середньому – 600 – 800 мг), розподілених на 3 введення. При кахексії та в осіб з початковою низькою масою тіла добову дозу зменшують до 400 – 500 мг, при цьому під час першого введення вводять не більше 200 – 250 мг. При появі прискоренного серцебиття, запаморочення або нудоти швидкість введення знижують або переходять на введення внутрішньовенно краплинно.

Дітям старше 14 років:  внутрішньовенно краплинно в дозі 2–3 мг/кг маси тіла. Максимальна добова доза для дітей старше 14 років – 3 мг/кг маси тіла.

Максимальні добові дози, які можна застосовувати без контролю концентрації теофіліну в плазмі: діти віком 3–9 років – 24 мг/кг маси тіла, 9–12 років – 20 мг/кг маси тіла, 12–16 років – 18 мг/кг маси тіла, пацієнти старше 16 років – 13 мг/кг маси тіла (або 900 мг).

Вищі дози для дорослих.  Внутрішньовенно: разова – 250 мг, добова – 500 мг.

Вищі дози для дітей. Внутрішньовенно: разова – 3 мг/кг маси тіла.

Тривалість лікування залежить від тяжкості та перебігу захворювання, чутливості до препарату та становить від декількох днів до двох тижнів (але не довше 14 днів).

З боку центральної і периферичної нервової системи: збудження, занепокоєння, порушення сну, головний біль, запаморочення, тремор, дратівливість, судоми, галюцинації, епілептиформні напади.

З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахіаритмія, тахікардія, екстрасистолія, зниження артеріального тиску, гостра лівошлуночкова серцева недостатність, підвищення частоти нападів стенокардії, колапс (при швидкому внутрішньовенному введенні).

З боку сечовидільної системи: підвищення діурезу (внаслідок підвищення клубочкової фільтрації); у літніх пацієнтів – утруднення сечовипускання (внаслідок релаксації детрузора).

Алергічні реакції: шкірний висип, шкірний свербіж; у поодиноких випадках можливий набряк Квінке.

З боку шлунково-кишкового тракту: діарея, атонія кишечнику.

Місцеві реакції: реакції в місці введення (ущільнення, гіперемія, болючість).

Інші: субфебрильна температура, гіперемія шкіри.

При передозуванні, яке виникає при концентрації теофіліну в плазмі крові, що перевищує 20 мг/кг, спостерігаються: гіперемія шкіри обличчя, безсоння, рухове збудження, тривожність, світлобоязнь, анорексія, діарея, нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, шлунково-кишкові кровотечі, тахікардія, шлуночкові аритмії, тремор, генералізовані судоми, гіпервентиляція, раптове зниження артеріального тиску. При тяжкому отруєнні можуть розвинутися епілептоїдні напади (особливо у дітей, без виникнення будь-яких попередників), гіпоксія, метаболічний ацидоз, гіперглікемія, гіпокаліємія, некроз скелетних м’язів, сплутаність свідомості, ниркова недостатність з міоглобінурією. Тяжкі ускладнення та ознаки інтоксикації, які виникають внаслідок хронічного передозування, більш часті у літніх пацієнтів (старше 60 років) при концентрації теофіліну в плазмі крові, що перевищує 30 мг/кг. При концентрації в плазмі крові вище 40 мг/кг може розвинутися кома.

Лікування: залежить від вираженості симптомів та включає відміну препарату, корекцію гемодинаміки, стимуляцію виведення теофіліну з організму (форсований діурез, гемосорбція, плазмосорбція, гемодіаліз, перитонеальний діаліз), призначення симптоматичних засобів, оксигенотерапію, штучну вентиляцію легенів. Для купірування судом застосовують діазепам внутрішньовенно. Застосування барбітуратів недоцільне.

Для ефективності та безпеки сироваткову концентрацію препарату слід підтримувати в межах 10 – 15 мг/кг, за відсутності можливості визначення концентрації теофіліну у крові, його добова доза не повинна перевищувати 10 мг/кг.

|вживання||вживання|Препарат протипоказаний при вагітності. При необхідності застосування препарату |вживанні|в період лактації слід припинити годування груддю.

Препарат не застосовують для внутрішньовенного введення дітям віком до 3 років.

Дітям старше 3 років застосування препарату можливе за життєвими показаннями, але не довше 14 днів.

З обережністю застосовують препарат при тривалій гіпертермії, гіпертрофії передміхурової залози та пацієнтам літнього віку.

З обережністю слід застосовувати препарат пацієнтам старше 60 років, а також при гастроезофагеальному рефлюксі, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки (в анамнезі), аденомі передміхурової залози, тяжкій гіпоксії, порушенні функції печінки та/або нирок тяжкого ступеня, цукровому діабеті, глаукомі.

Концентрації теофіліну в крові підвищуються у хворих з хронічним гепатитом та цирозом печінки, гіпотеріозом, при вірусних інфекціях. Підвищення концентрації теофіліну обумовлено зниженням активності печінкового ферменту Р₄₅₀. У подібних ситуаціях рекомендовано відміна (заміна) вказаних препаратів або призначення теофіліну в меншій добовій дозі.

Пацієнтам, які палять, рекомендовано збільшити дозу у зв’язку з прискореним виведенням препарату з організму.

Гарячка, незалежно від причини її виникнення, може зменшити швидкість виведення Еуфіліну-Н 200.

Курс лікування препаратом не повинен перевищувати 14 днів, при більш тривалому курсі лікування необхідно порівняти ризик та користь для пацієнта.

Перед парентеральним введенням розчин необхідно нагріти до температури тіла.

Ефекти препарату можуть значно посилюватися при одночасному вживанні продуктів з високим вмістом кофеїну або теоброміну (кава, чай, шоколад та ін.).

У період лікування необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної уваги і швидкості|прудкості| психомоторних реакцій.

Ефедрин, бета-адреностимулятори, кофеїн та фуросемід посилюють дію Еуфіліну-Н 200.

Препарат підвищує ймовірність розвитку побічних ефектів глюкокортикостероїдів, мінералокортикоїдів (гіпернатріємія), препаратів для загальної анестезії (підвищується ризик виникнення шлуночкових аритмій, судом).

У комбінації з фенобарбіталом, фенітоїном, рифампіцином, ізоніазидом, карбамазепіном або сульфінпіразоном спостерігається зниження ефективності еуфіліну, що може вимагати збільшення дози препарату.

Аміноглутетимід, морацизин як індуктори мікросомального окиснення підвищують кліренс еуфіліну, що може вимагати збільшення його дози.

Кліренс препарату знижується при призначенні його в комбінації з антибіотиками групи макролідів, лінкоміцином, алопуринолом, циметидином, ізопреналіном, бета-адреноблокаторами, що може вимагати зниження дози.

Протидіарейні препарати, кишкові сорбенти послаблюють, а пероральні естрогенвмісні контрацептиви, Н₂-гістаміноблокатори, блокатори повільних кальцієвих каналів, мексилетин – посилюють дію (зв’язуються з ферментативною системою цитохрому Р₄₅₀ та змінюють метаболізм еуфіліну).

У випадку застосування в комбінації з еноксацином та іншими фторхінолонами, невеликими дозами етанолу, дисульфірамом, рекомбінантним альфа-інтерфероном, метотрексатом, пропафеноном, тіабендазолом, тиклопідином, верапамілом та при вакцинації проти грипу інтенсивність дії еуфіліну може збільшитися, що може вимагати зниження його дози.

При одночасному застосуванні левофлоксацину та теофіліну необхідно проводити моніторинг рівня теофіліну в крові та відповідну корекцію дози.

Препарат пригнічує терапевтичні ефекти карбонату літію та бета-адреноблокаторів. Призначення бета-адреноблокаторів перешкоджає бронходилатуючій дії еуфіліну та може спричинити бронхоспазм.

Еуфілін потенціює дію сечогінних засобів за рахунок збільшення клубочкової фільтрації та зменшення канальцевої реабсорбції.

З обережністю еуфілін призначають одночасно з антикоагулянтами, з іншими похідними теофіліну або пурину. Не рекомендується застосовувати еуфілін із засобами, які збуджують центральну нервову систему (підвищує нейротоксичність). При застосуванні з неселективними інгібіторами зворотного нейронального захоплення моноамінів можлива загальмованість психомоторних реакцій.

Фармакодинаміка. Еуфілін – бронхолітичний, спазмолітичний засіб групи метилксантинів (похідне пурину).

Механізм бронхолітичної дії обумовлений здатністю теофіліну блокувати аденозинові рецептори, неселективно інгібувати фермент фосфодіестеразу та підвищувати тим самим концентрацію циклічного 3’,5’-АМФ (цАМФ) у тканинах, пригнічувати транспорт іонів кальцію через «повільні» канали клітинних мембран і зменшувати його вихід із внутрішньоклітинних депо. Теофілін гальмує вивільнення з опасистих клітин медіаторів запалення, підвищує мукоциліарний кліренс, стимулює скорочення діафрагми та поліпшує функцію дихальних і міжреберних м’язів.

Виявляє виразний бронхолітичний ефект, обумовлений безпосереднім розслабленням гладкої мускулатури бронхів. Виразність бронхоспазмолітичного ефекту залежить від концентрації теофіліну в сироватці.

Нормалізує дихальну функцію, сприяє насиченню крові киснем і зниженню концентрації вуглекислоти; стимулює центр дихання. Посилює вентиляцію легенів в умовах гіпокаліємії.

Гальмує агрегацію тромбоцитів (інгібує фактор активації тромбоцитів і простагландину Е₂), підвищує стійкість еритроцитів до деформації (поліпшує реологічні властивості крові), зменшує тромбоутворення та нормалізує мікроциркуляцію.

Виявляє стимулюючий вплив на центральну нервову систему і діяльність серця, підвищує силу та частоту серцевих скорочень, збільшує коронарний кровотік та потребу міокарда в кисні. Знижує тонус кровоносних судин (головним чином, судин мозку, шкіри та нирок). Зменшує легеневий судинний опір, знижує тиск у малому колі кровообігу. Підвищує нирковий кровотік, виявляє помірний діуретичний ефект. Розширює позапечінкові жовчні шляхи.

Терапевтичні ефекти розвиваються через 5–15 хв після внутрішньовенної ін’єкції.

Біодоступність – 80 – 100 %. Зв’язок з білками плазми – 40 – 60 %; у новонароджених, а також у дорослих із захворюваннями печінки зв’язок з білками знижений.

Проникає через  гематоенцефалічний та плацентарний бар’єри, у цереброспінальну рідину, слину, мокротиння та інші секрети організму, виявляється в грудному молоці. Метаболізується в печінці (90 %) за участю декількох ізоферментів цитохрому Р₄₅₀ (найважливіший – СYР1A2). Основні метаболіти – 1,3-диметилсечова кислота (володіє фармакологічною активністю, яка поступається теофіліну в 2–5 разів) та 3-метилксантин. Кофеїн є активним метаболітом і утворюється у невеликій кількості, за винятком недоношених новонароджених і дітей віком до 6 місяців, у яких виникає суттєве його накопичення в організмі (через тривалий період напіввиведення). У дітей старше 6 років і дорослих феномен кумуляції кофеїну відсутній.

Виводиться нирками у вигляді метаболітів та в незміненому вигляді (у дорослих – 7–13 % введеної дози, у дітей – 50 %).

Внаслідок значних індивідуальних різниць швидкості печінкового метаболізму теофіліну, виразної варіабельності значень характеризуються його кліренс, концентрація в плазмі та період напіввиведення. Швидкість метаболізму теофіліну в печінці залежить від віку, пристрасті до паління тютюну, дієти, супутніх захворювань, лікарської терапії, що одночасно проводиться.

Період напіввиведення (T_1/2) у дорослих пацієнтів з бронхіальною астмою практично без патологічних змін з боку інших органів та систем, які не палять, – 6–12 годин, у тих, що палять,  – 4–5 годин. T_1/2 подовжується у хворих на алкоголізм, серцеву недостатність, легенево-серцеву недостатність, «легеневе» серце, при порушенні функції печінки та нирок, набряку легенів, хронічному обструктивному бронхіті, у літніх пацієнтів. Загальний кліренс знижений у дітей віком до 1 року, у хворих з пропасницею, вираженою дихальною недостатністю, печінковою та серцевою недостатністю, при вірусних інфекціях, у пацієнтів старше 55 років.

Оптимальні терапевтичні концентрації теофіліну в плазмі становлять: для досягнення бронхолітичного ефекту – 10–20 мкг/мл, для збуджуючого ефекту на дихальний центр – 5 –              10 мкг/мл. При менших концентраціях терапевтична дія виражена слабо, при більших – не відмічається значного посилення терапевтичної дії, в той час як суттєво підвищується ризик розвитку побічних ефектів.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора, безбарвна або злегка жовтувата рідина.

Несумісність. Не застосовувати в одному шприці з іншими ін’єкційними лікарськими засобами, за винятком ізотонічного розчину натрію хлориду, в зв’язку з фармацевтичною несумісністю. Препарат не можна застосовувати з розчинами декстрози, розчином глюкози, фруктози та левульози.

Потрібно враховувати рН розчинів, що застосовують разом з еуфіліном: фармацевтично препарат несумісний з розчинами кислот.

Термін придатності. 2 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Препарат слід зберігати в недоступному для дітей, захищеному від світла місці при температурі від 15 ºС до 25 ºС.

По 5 мл або 10 мл в ампулах; по 5 або 10 ампул у пачці.

За рецептом.

ПАТ “Фармак”.