Склад
діюча речовина: meropenem;
1 флакон містить меропенему тригідрату еквівалентно 500 мг меропенему або меропенему тригідрату еквівалентно 1000 мг меропенему;
допоміжна речовина: натрію карбонат.
Лікарська форма
Порошок для розчину для ін’єкцій та інфузій.
Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до світло-жовтого кольору.
Фармакотерапевтична група
Протимікробні засоби для системного застосування. Карбапенеми.
Код АТХ J01D H02.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка.
Меропенем чинить бактерицидну дію внаслідок інгібування синтезу стінок бактеріальних клітин у грампозитивних і грамнегативних бактерій шляхом зв’язування з білками, що зв’язують пеніцилін (PBP).
Як і для інших бета-лактамних антибактеріальних засобів, показники часу, при яких концентрації меропенему перевищували мінімальні інгібуючі концентрації (МІС) (Т>МІС), вказували на високий ступінь кореляції з ефективністю. На доклінічних моделях меропенем продемонстрував активність при концентраціях у плазмі крові, що перевищували МІС для інфікуючих мікроорганізмів приблизно на 40 % від інтервалу дозування. Це цільове значення не було встановлено клінічно.
Бактеріальна резистентність до меропенему може виникнути у результаті:
- зниження проникності зовнішньої мембрани грамнегативних бактерій (у зв’язку зі зниженням продукції поринів);
- зниження спорідненості з цільовими PBP;
- підвищення експресії компонентів ефлюксного насоса;
- продукції бета-лактамаз, які можуть гідролізувати карбапенеми.
Були зареєстровані випадки інфекційних захворювань, спричинених бактеріями, стійкими до карбапенемів.
Перехресна резистентність між меропенемом і лікарськими засобами, що належать до класів хінолонів, аміноглікозидів, макролідів та тетрациклінів, з урахуванням цільових мікроорганізмів, відсутня. Однак бактерії можуть проявляти резистентність до більш ніж одного класу антибактеріальних препаратів у разі, коли залучений до дії механізм включає непроникність мембрани клітин та/або присутність ефлюксного (-их) насоса (насосів).
Таблиця 1.
Граничні значення МІС, що були визначені у ході досліджень з визначення чутливості до протимікробних препаратів.
Мікроорганізм | Чутливий (S), (мг/л) | Резистентний (R), (мг/л) |
Enterobacteriaceae | ≤ 2 | > 8 |
Pseudomonas | ≤ 2 | > 8 |
Acinetobacter | ≤ 2 | > 8 |
Streptococcus, групи А, В, C, G | ≤ 2 | > 2 |
Streptococcus pneumoniae1 | ≤ 2 | > 2 |
Інші стрептококи | 2 | 2 |
Enterococcus | – | – |
Staphylococcus2 | примітка 3 | примітка 3 |
Haemophilus influenzae1 та Моraxella catarrhalis | ≤ 2 | > 2 |
Neisseria meningitidis2,4 | ≤ 0,25 | > 0,25 |
Грампозитивні анаероби | ≤ 2 | > 8 |
Грамнегативні анаероби | ≤ 2 | > 8 |
Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів5 | ≤ 2 | > 8 |
1Граничні значення меропенему для Streptococcus pneumoniae та Haemophilus influenzae при менінгіті становлять 0,25/л мг/л.
2Штами мікроорганізмів зі значеннями МІС, вищими за граничні значення S/I, є дуже рідкісними або про них на даний час не повідомлялося. Аналізи щодо ідентифікації та протимікробної чутливості відносно будь-якого такого ізоляту необхідно повторити, і, якщо результат підтверджується, ізолят направляють до референсної лабораторії. До того часу, поки є дані про клінічну відповідь для верифікованих ізолятів з МІС, вищими за поточні граничні значення резистентності (позначено курсивом), ізоляти слід реєструвати як стійкі.
3Чутливість стафілококів до меропенему прогнозується за даними чутливості до метициліну.
4Граничні значення меропенему для Neisseria meningitidis стосуються тільки менінгіту.
5Граничні значення, не пов’язані з видами мікроорганізмів, були визначені в основному за даними ФК/ФД і не залежать від розподілу МІС окремих видів. Вони призначені для використання стосовно видів, не зазначених у таблиці 1 та виносках.
«–» Проведення аналізу щодо визначення чутливості не рекомендується, оскільки вид є поганою мішенню для проведення лікування лікарським засобом.
Поширеність набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для окремих видів, тому бажано спиратися на місцеву інформацію стосовно резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності, коли рівень поширеності резистентності мікроорганізмів на місцевому рівні є таким, що користь від застосування лікарського засобу, принаймні щодо деяких видів інфекцій, викликає сумніви, слід звернутися за консультацією до експерта.
Далі перераховуються патогенні мікроорганізми, виходячи з клінічного досвіду і терапевтичних протоколів лікування захворювань.
Зазвичай чутливі види
Грампозитивні аероби
Enterococcus faecalis6
Staphylococcus aureus (метицилінчутливий)7
Staphylococcus species (метицилінчутливий), у тому числі Staphylococcus epidermidis
Streptococcus agalactiae (група В)
Група Streptococcus milleri (S. anginosus, S. constellatus та S. intermedius)
Streptococcus pneumoniae
Streptococcus pyogenes (група А)
Грамнегативні аероби
Citrobacter freudii
Citrobacter koseri
Enterobacter aerogenes
Enterobacter cloacae
Escherichia coli
Haemophilus influenzae
Klebsiella oxytoca
Klebsiella pneumoniae
Morganella morganii
Neisseria meningitides
Proteus mirabilis
Proteus vulgaris
Serratia marcescens
Грампозитивні анаероби
Clostridium perfringens
Peptoniphilus asaccharolyticus
Peptostreptococcus species (у тому числі P. micros, P. anaerobius, P. magnus)
Грамнегативні анаероби
Bacteroides caccae
Група Bacteroides fragilis
Prevotella bivia
Prevotella disiens
Види, для яких набута резистентність може бути проблемою
Грампозитивні аероби
Enterococcus faecium6,8
Грамнегативні аероби
Acinetobacter species
Burkholderia cepacia
Pseudomonas aeruginosa
За своєю природою резистентні мікроорганізми
Грамнегативні аероби
Stenotrophomonas maltophilia
Legionella species
Інші мікроорганізми
Chlamydophila pneumoniae
Chlamydophila psittaci
Coxiella burnetii
Mycoplasma pneumoniae
6Види, які виявили природну проміжну чутливість.
7Усі метицилінрезистентні стафілококи є резистентними до меропенему.
8Показник резистентності > 50 % в одній або кількох країнах ЄС.
Фармакокінетика.
У здорових добровольців середній період напіввиведення з плазми крові становить приблизно 1 годину; середній об’єм розподілу становить приблизно 0,25 л/кг (11–27 л); середній кліренс становить 287 мл/хв при застосуванні препарату у дозі 250 мг зі зниженням кліренсу до 205 мл/хв при застосуванні препарату у дозі 2 г. При застосуванні препарату у дозах 500, 1000 і 2000 мг, що вводилися у вигляді інфузії протягом 30 хвилин, середні значення Cmax відповідно становлять приблизно 23, 49 і 115 мкг/мл; відповідні значення AUC становили 39,3, 62,3 і 153 мкг×год/мл. Після проведення інфузії протягом 5 хвилин значення Cmax становлять 52 і 112 мкг/мл при введенні препарату у дозах 500 і 1000 мг відповідно. При введені кількох доз препарату кожні 8 годин у пацієнтів з нормальною функцією нирок накопичення меропенему не спостерігалося.
У ході проведення дослідження з участю 12 пацієнтів, яким вводили меропенем у дозі 1000 мг кожні 8 годин після проведення хірургічної операції з приводу інтраабдомінальних інфекцій, були виявлені значення показників Cmax і періоду напіввиведення, які відповідають показникам у здорових добровольців, але об’єм розподілу більший – 27 л.
Розподіл
Середнє значення зв’язування меропенему з білками плазми крові становило приблизно 2 % і не залежало від концентрації препарату. Після швидкого введення препарату (5 хвилин або менше) фармакокінетика є біекспоненціальною, але це є набагато менш очевидним після 30-хвилинної інфузії. Було виявлено, що меропенем добре проникає у деякі рідини та тканини організму, включаючи легені, бронхіальний секрет, жовч, спинномозкову рідину, тканини статевих органів жінки, шкіру, фасції, м’язи і перитонеальні ексудати.
Метаболізм
Меропенем метаболізується шляхом гідролізу бета-лактамного кільця, утворюючи мікробіологічно неактивний метаболіт. В умовах in vitro меропенем демонструє знижену сприйнятливість до гідролізу під дією дегідропептидази-І (ДГП-І) людини порівняно з іміпенемом і потреби в одночасному застосуванні інгібітора ДГП-І немає.
Виведення
Меропенем, у першу чергу, виводиться у незміненому вигляді нирками; близько 70 % (50–75 %) дози препарату виводиться у незміненому вигляді протягом 12 годин. Ще 28 % виділяється у вигляді мікробіологічно неактивного метаболіту. З калом виводиться лише близько 2 % дози. Виміряний нирковий кліренс та ефект пробенециду показують, що меропенем піддається як фільтрації, так і канальцевій секреції.
Ниркова недостатність
Порушення функції нирок зумовлює появу високих показників AUC у плазмі крові і триваліший період напіввиведення меропенему. Спостерігалося збільшення показників AUC у 2,4 раза у пацієнтів з помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну (КК) 33–74 мл/хв), у 5 разів – у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок (КК 4–23 мл/хв) і в 10 разів – у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі (КК <2 мл/хв) порівняно зі здоровими добровольцями (КК >80 мл/хв). Показники AUC мікробіологічно неактивного метаболіту з відкритим кільцем також значно підвищувалися у пацієнтів з порушенням функції нирок. Корекція дози препарату рекомендується пацієнтам з помірним та тяжким порушенням функції нирок.
Меропенем виводиться шляхом гемодіалізу з кліренсом, що був під час проведення гемодіалізу приблизно в 4 рази вищий, ніж у пацієнтів з анурією.
Печінкова недостатність
Дослідження з участю пацієнтів з алкогольним цирозом печінки показує відсутність впливу захворювання печінки на фармакокінетику меропенему після застосування повторних доз препарату.
Дорослі пацієнти
Дослідження фармакокінетики, проведені з участю пацієнтів, не виявили значних фармакокінетичних відмінностей порівняно зі здоровими добровольцями з аналогічною функцією нирок. Популяційна модель, розроблена на основі даних 79 пацієнтів з інтраабдомінальною інфекцією або пневмонією, показала залежність основного об’єму від маси тіла, кліренсу креатиніну і віку.
Діти
Дослідження фармакокінетики у немовлят і дітей з інфекцією при застосуванні препарату у дозах 10, 20 і 40 мг/кг продемонстрували значення Cmax, що наближаються до значень, виявлених у дорослих після застосування препарату у дозах 500, 1000 і 2000 мг відповідно. У ході проведення порівняння були виявлені фармакокінетичні характеристики між дозами препарату і періодами напіввиведення, подібні до таких, що спостерігалися у всіх дорослих, крім наймолодших пацієнтів (< 6 місяців, t1/2 1,6 години). Середні значення кліренсу меропенему становили 5,8 мл/хв/кг (6–12 років), 6,2 мл/хв/кг (2–5 років), 5,3 мл/хв/кг (6–23 місяці) і 4,3 мл/хв/кг (2–5 місяців). Приблизно 60 % дози виводиться з сечею протягом 12 годин у вигляді меропенему та ще 12 % – у вигляді метаболіту. Концентрація меропенему у спинномозковій рідині у дітей з менінгітом становить приблизно 20 % від рівня препарату у плазмі крові, хоча існує значна міжіндивідуальна варіабельність показників.
Фармакокінетика меропенему у новонароджених, яким застосовували антибактеріальне лікування, продемонструвала вищий кліренс у новонароджених з більшим хронологічним або гестаційним віком із загальним середнім періодом напіввиведення 2,9 години. Моделювання процесу за методом Монте–Карло з урахуванням популяційної ФК-моделі показало, що при режимі дозування 20 мг/кг кожні 8 годин було досягнуто T>MIC 60 % відносно P. aeruginosa у 95 % новонароджених, які народилися передчасно, і у 91 % доношених новонароджених.
Пацієнти літнього віку
Дослідження фармакокінетики у здорових добровольців літнього віку (65–80 років) показали зниження кліренсу плазми крові, що корелює зі зниженням кліренсу креатиніну, пов'язаним з віком, а також незначне зниження нениркового кліренсу. Корекція дози препарату не потрібна пацієнтам літнього віку, за винятком випадків помірного і тяжкого порушення функції нирок.
Показання
Лікування інфекцій у дорослих і дітей віком від 3 місяців:
- пневмонії, у тому числі негоспітальної та госпітальної;
- бронхолегеневих інфекцій при муковісцидозі;
- ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів;
- ускладнених інтраабдомінальних інфекцій;
- інфекцій під час пологів і післяпологових інфекцій;
- ускладнених інфекцій шкіри і м’яких тканин;
- гострого бактеріального менінгіту.
Діапенем можна застосовувати для лікування пацієнтів з нейтропенією і лихоманкою при підозрі на бактеріальну інфекцію.
При призначенні препарату необхідно дотримуватись офіційних рекомендацій щодо відповідного застосування антибактеріальних препаратів.
Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин препарату.
Підвищена чутливість до будь-якого іншого антибактеріального засобу групи карбапенемів.
Тяжкі реакції підвищеної чутливості (наприклад анафілактичні реакції, тяжкі реакції з боку шкіри) до будь-якого іншого типу бета-лактамного антибактеріального засобу (наприклад пеніцилінів або цефалоспоринів).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодії
Дослідження щодо взаємодії препарату з окремо взятими лікарськими засобами, крім пробенециду, не проводилися.
Пробенецид конкурує з меропенемом щодо активного канальцієвого виведення і, таким чином, пригнічує ниркову секрецію меропенему, що призводить до збільшення періоду напіввиведення та підвищення концентрації меропенему у плазмі крові. Слід проявляти обережність у разі одночасного застосування пробенециду з меропенемом.
Потенційний вплив Діапенему на зв’язування з білками інших препаратів або метаболізм не вивчався. Проте зв’язування з білками настільки незначне, що взаємодії з іншими сполуками з урахуванням цього механізму можна не очікувати.
При одночасному застосуванні з карбапенемами було зареєстровано зниження рівнів вальпроєвої кислоти в крові, яке приблизно за два дні становило 60–100 %. Через швидкий початок дії та ступінь зниження одночасне застосування вальпроєвої кислоти і карбапенемів вважається таким, що не піддається коригуванню, тому слід уникати такої взаємодії.
Одночасне застосування антибіотиків з варфарином може збільшити його антикоагулянтний ефект. Часто повідомлялося про збільшення антикоагулянтного ефекту перорально застосовуваних антикоагулянтних препаратів, у тому числі варфарину, у пацієнтів, які одночасно отримують антибактеріальні препарати. Ризик може змінюватися залежно від основних інфекцій, віку і загального стану пацієнта, таким чином, вплив антибактеріальних препаратів на підвищення рівнів МНВ (міжнародного нормалізованого відношення) оцінити важко. Рекомендується проводити частий контроль рівнів МНВ під час і незабаром після одночасного застосування антибіотиків з пероральним антикоагулянтом.
Особливості застосування.
При виборі меропенему як засобу лікування слід брати до уваги доцільність застосування антибактеріального засобу групи карбапенемів, враховуючи такі фактори, як тяжкість інфекції, поширеність резистентності до інших відповідних антибактеріальних засобів, а також ризик вибору препарату щодо бактерій, стійких до карбапенемів.
Були зареєстровані, як і при застосуванні інших бета-лактамних антибіотиків, серйозні, а іноді летальні реакції підвищеної чутливості.
Пацієнти, у яких в анамнезі зареєстровано випадки підвищеної чутливості до карбапенемів, пеніцилінів або інших бета-лактамних антибіотиків, можуть також мати підвищену чутливість до меропенему. Перед початком терапії меропенемом слід провести ретельне опитування щодо попередніх реакцій підвищеної чутливості до бета-лактамних антибіотиків.
При виникненні тяжкої алергічної реакції застосування препарату слід припинити та вжити відповідних заходів.
При застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі меропенему, були зареєстровані випадки коліту, пов’язаного із застосуванням антибіотиків, і псевдомембранозного коліту, ступінь тяжкості яких може варіювати від легкого до такого, що становить загрозу життю. Тому важливо взяти до уваги можливість такого діагнозу у пацієнтів, у яких під час або після застосування меропенему виникла діарея. Слід розглянути питання про припинення лікування меропенемом та застосування специфічного лікування Clostridium difficile. Не слід призначати лікарські засоби, які пригнічують перистальтику кишечнику.
Під час лікування карбапенемами, у тому числі меропенемом, рідко повідомлялося про напади.
У зв’язку з ризиком розвитку печінкової токсичності (порушення функції печінки з холестазом і цитолізом) під час лікування меропенемом слід ретельно контролювати печінкові функції.
Застосування препарату пацієнтам із захворюваннями печінки: під час лікування меропенемом у пацієнтів з уже існуючими захворюванням печінки слід ретельно контролювати печінкові функції. Коригувати дозу препарату не потрібно.
Лікування меропенемом може спричинити розвиток позитивного прямого або непрямого тесту Кумбса.
Одночасне застосування меропенему і вальпроєвої кислоти/вальпроату натрію не рекомендується.
Діапенем містить близько 2,0 мЕкв або 4,0 мЕкв натрію на 500 мг або 1 г дози препарату відповідно, що необхідно враховувати при призначенні препарату пацієнтам, які перебувають на дієті з контрольованим вмістом натрію.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Дані щодо застосування меропенему вагітним жінкам відсутні або їх кількість обмежена.
Як запобіжний захід бажано уникати застосування меропенему під час вагітності.
Невідомо, чи проникає меропенем у грудне молоко людини. Меропенем виявляється у дуже низьких концентраціях у грудному молоці тварин. Враховуючи користь терапії для жінок, необхідно прийняти рішення стосовно припинення грудного вигодовування чи лікування меропенемом.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Дослідження впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилися.
Спосіб застосування та дози
Наведені нижче таблиці містять загальні рекомендації щодо дозування лікарського засобу.
Доза меропенему і тривалість лікування залежать від виду збудника хвороби, тяжкості захворювання та індивідуальної чутливості пацієнта.
Діапенем при застосуванні у дозі до 2 г тричі на добу у дорослих та дітей з масою тіла більше 50 кг та у дозі до 40 мг/кг тричі на добу у дітей може особливо підходити для лікування деяких видів інфекцій, таких як госпітальні інфекції, викликані Pseudomonas aeruginosa або Acinetobacter spp.
Таблиця 2
Рекомендовані дози для дорослих та дітей з масою тіла більше 50 кг
Інфекція | Одноразова доза для введення кожні 8 годин |
Пневмонія, у тому числі негоспітальна та госпітальна | 500 мг або 1 г |
Бронхолегеневі інфекції при муковісцидозі | 2 г |
Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів | 500 мг або 1 г |
Ускладнені інтраабдомінальні інфекції | 500 мг або 1 г |
Інфекції під час пологів і післяпологові інфекції | 500 мг або 1 г |
Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин | 500 мг або 1 г |
Гострий бактеріальний менінгіт | 2 г |
Лікування пацієнтів з фібрильною нейтропенією | 1 г |
Діапенем зазвичай слід застосовувати у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю від 15 до 30 хвилин.
Крім того, дози препарату до 1 г можна вводити у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом приблизно 5 хвилин. Дані з безпеки, що підтверджують введення дорослим препарату у дозі 2 г у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції, обмежені.
Порушення функції нирок
Таблиця 3
Рекомендовані дози препарату для дорослих та дітей з масою тіла більше 50 кг, якщо кліренс креатиніну у пацієнтів становить менше 51 мл/хв
Кліренс креатиніну (мл/хв) | Одноразова доза (див. таблицю 2) | Частота |
26-50 | повна одноразова доза | кожні 12 годин |
10-25 | половина одноразової дози | кожні 12 годин |
<10 | половина одноразової дози | кожні 24 години |
Дані, що підтверджують застосування вказаних у таблиці 3 доз препарату, відкоригованих на одиницю дози 2 г, обмежені.
Меропенем виводиться за допомогою гемодіалізу та гемофільтрації, тому необхідну дозу препарату слід вводити після завершення процедури гемодіалізу.
Рекомендацій щодо встановленої дози препарату для пацієнтів, які отримують перитонеальний діаліз, немає.
Порушення функції печінки
Для пацієнтів з порушенням функції печінки коригувати дозу препарату не потрібно.
Літній вік
Для пацієнтів літнього віку з нормальною функцією нирок або зі значеннями кліренсу креатиніну вище 50 мл/хв коригувати дозу не потрібно.
Таблиця 4
Рекомендовані дози препарату для дітей віком від 3 місяців до 11 років, маса тіла яких до 50 кг
Інфекція | Одноразова доза для введення кожні 8 годин |
Пневмонія, у тому числі негоспітальна та госпітальна | 10 або 20 мг/кг маси тіла |
Бронхолегеневі інфекції при муковісцидозі | 40 мг/кг маси тіла |
Ускладнені інфекції сечовивідних шляхів | 10 або 20 мг/кг маси тіла |
Ускладнені інтраабдомінальні інфекції | 10 або 20 мг/кг маси тіла |
Ускладнені інфекції шкіри і м’яких тканин | 10 або 20 мг/кг маси тіла |
Гострий бактеріальний менінгіт | 40 мг/кг маси тіла |
Лікування пацієнтів з фібрильною нейтропенією | 20 мг/кг маси тіла |
Досвіду застосування препарату дітям з порушенням функції нирок немає.
Діапенем зазвичай слід застосовувати у вигляді внутрішньовенної інфузії тривалістю від 15 до 30 хвилин. Крім того, дози меропенему до 20 мг/кг можна вводити у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом приблизно 5 хвилин. Дані з безпеки, що підтверджують введення дітям препарату у дозі 40 мг/кг у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції, обмежені.
Діти з масою тіла більше 50 кг
Слід застосовувати дозу, як для дорослих пацієнтів.
Проведення внутрішньовенної болюсної ін’єкції
Розчин для болюсної ін’єкції слід готувати шляхом розчинення лікарського засобу Діапенем у воді для ін’єкцій до отримання концентрації 50 мг/мл.
Хімічна і фізична стабільність приготованого розчину для болюсної ін’єкції зберігалася протягом 3 годин при кімнатній температурі (15–25 оС).
З мікробіологічної точки зору лікарський засіб необхідно використати негайно.
Якщо лікарський засіб одразу ж не був використаний, за термін та умови його зберігання після приготування відповідає користувач.
Проведення внутрішньовенної інфузії
Розчин для інфузії слід готувати шляхом розчинення лікарського засобу Діапенем у 0,9 % розчині натрію хлориду для інфузій або у 5 % розчині глюкози (декстрози) для інфузій до отримання концентрації 1–20 мг/мл.
Хімічна і фізична стабільність приготованого розчину для інфузії з використанням 0,9 % розчину натрію хлориду зберігалася протягом 6 годин при кімнатній температурі (15–25 оС) або впродовж 24 годин при температурі 2–8 оС. Приготований розчин, якщо він був охолоджений, слід використати протягом 2 годин після зберігання у холодильнику. З мікробіологічної точки зору лікарський засіб необхідно використати негайно. Якщо лікарський засіб одразу ж не був використаний, за термін та умови його зберігання після приготування відповідає користувач.
Приготований з 5 % розчином глюкози (декстрози) розчин Діапенему слід використати негайно, тобто протягом 1 години після приготування.
Флакон призначений тільки для одноразового застосування. При приготуванні розчину і під час його застосування слід використовувати стандартні асептичні методи роботи. Розчин слід струсити перед використанням. Невикористаний розчин або відходи необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Діти.
Препарат застосовувати дітям віком від 3 місяців.
Передозування
Відносне передозування можливе у пацієнтів з порушенням функції нирок у разі, якщо доза препарату не коригується. Обмежений досвід постмаркетингового застосування препарату вказує на те, що у разі виникнення небажаних реакцій після передозування, вони узгоджуються з профілем зазначених побічних реакцій і, як правило, є легкими за тяжкістю проявів та минають після відміни препарату або зниження його дози. Слід розглянути необхідність симптоматичного лікування.
В осіб з нормальною функцією нирок відбувається швидке виведення препарату нирками.
Гемодіаліз виводить меропенем і його метаболіти з організму.
Побічні ефекти
Найчастішими небажаними реакціями, пов’язаними із застосуванням меропенему, були діарея, висип, нудота/блювання та запалення у місці введення ін’єкції. Найчастішими небажаними, пов’язаними із застосуванням меропенему явищами з боку лабораторних показників, про які повідомлялося, були тромбоцитоз та підвищення рівнів печінкових ферментів.
У наведеній нижче таблиці 5 всі побічні реакції зазначені за класом системи органів і частотою: дуже часто (≥ 1/10); часто (від ≥ 1/100 до < 1/10); нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100); рідко (від ≥ 1/10000 до < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних). У межах кожної групи частот побічні реакції зазначені у порядку зменшення серйозності.
Таблиця 5
Клас системи органів | Частота | Побічна реакція |
Інфекції та інвазії | Нечасто | Оральний та вагінальний кандидоз. |
З боку крові та лімфатичної системи | Часто Нечасто Частота невідома | Тромбоцитемія. Еозинофілія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія. Агранулоцитоз, гемолітична анемія. |
З боку імунної системи | Частота невідома | Ангіоневротичний набряк, анафілактична реакція. |
З боку нервової системи | Часто Нечасто Рідко | Головний біль. Парестезії. Судоми. |
З боку травного тракту | Часто Частота невідома | Діарея, блювання, нудота, біль у животі. Коліт, асоційований із застосуванням антибіотиків. |
З боку гепатобіліарної системи | Часто Нечасто | Підвищення рівнів трансаміназ, підвищення рівнів лужної фосфатази у крові, підвищення рівнів лактатдегідрогенази у крові. Підвищення рівнів білірубіну в крові. |
З боку шкіри та підшкірної тканини | Часто Нечасто Частота невідома | Висип, свербіж. Кропив’янка. Токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема. |
З боку сечовидільної системи | Нечасто | Підвищення рівнів креатиніну в крові, підвищення рівнів сечовини в крові. |
Загальні розлади та стани у місці введення препарату | Часто Нечасто Частота невідома | Запалення, біль. Тромбофлебіт. Біль у місці ін’єкції. |
Термін придатності
3 роки.
Умови зберігання
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Кожен флакон призначений тільки для одноразового використання.
При приготуванні розчину і під час його застосування слід використовувати стандартні асептичні методи роботи.
Розчин слід струсити перед використанням.
Будь-який невикористаний препарат або відходи необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог.
Несумісність
Діапенем не слід змішувати або додавати до інших лікарських засобів.
Діапенем, який буде використовуватися для болюсних внутрішньовенних ін’єкцій, слід відновлювати у стерильній воді для ін’єкцій.
Меропенем у флаконах для внутрішньовенних інфузій можна безпосередньо відновити у 0,9 % розчині натрію хлориду або 5 % розчині глюкози для проведення інфузій.
Упаковка
Скляні флакони, закупорені гумовою пробкою та алюмінієвим обтискним ковпачком, спорядженим кришкою фліп-оф, що забезпечує контроль першого відкриття.
По 1 флакону або 10 флаконів у пачці з картону.
Категорія відпуску
За рецептом.
