Название
Лотар таблетки, п/плен. обол., по 100 мг
Основные свойства, форма выпуска
Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.
Категория назначения
За рецептом.
Состав
діюча речовина: лозартан; 1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою містить лозартану калію 50 мг або 100 мг; допоміжні речовини: магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; крохмаль прежелатинізований; натрію крохмальгліколят (тип А); лактоза, моногідрат; гідроксипропілцелюлоза; титану діоксид (Е 171).
Фармакотерапевтическая группа
Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину II. Код АТС С09С А01.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Лозартан – синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу АТ1) для прийому внутрішньо. Ангіотензин ІІ – могутній вазоконстриктор, головний активний гормон ренін-ангіотензинової системи і один з найважливіших факторів у патофізіології гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT1-рецептором, наявним у багатьох тканинах (наприклад, гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначає каскад важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію гладком'язових клітин. Лозартан селективно зв'язується з AT1-рецептором. В умовах in vitro і in vivo лозартан і його фармакологічно активний метаболіт – карбоксильна кислота (E-3174) – блокують всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ІІ незалежно від джерела або шляху синтезу. Лозартан не зв'язує і не блокує рецептори інших гормонів і іонні канали. Лозартан не інгібує АПФ (кініназу ІІ) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Внаслідок цього ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою AT1-рецептора (наприклад, збільшення вираженості ефектів брадикініну), не асоціювалися із застосуванням лозартану. При прийомі лозартану відбувається видалення негативних ефектів ангіотензину II на секрецію реніну, що збільшує плазмову активність реніну (ПАР). Збільшення ПАР призводить до збільшення ангіотензину II в плазмі. Проте антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону плазми зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після відміни лозартану плазмова активність реніну і рівень ангіотензину II через 3 доби знижувалися до початкових значень, що спостерігалися до початку прийому препарату. І лозартан, і його активний метаболіт мають набагато вищий афінітет до рецепторів типу AT1, ніж до рецепторів типу AT2. Активний метаболіт у 10 - 40 разів активніший, ніж сам лозартан в однакових кількостях. Фармакокінетика. Всмоктування. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти і неактивних метаболітів. Системна біодоступність лозартану при пероральному прийомі становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану і його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 години і 3-4 години. Розподіл. Зв’язок лозартану і його активного метаболіту з білками плазми крові, переважно з альбуміном, становить понад 99 %. Об'єм розподілу – 34 л. Метаболізм. Приблизно 14 % дози лозартану (при прийомі внутрішньо або внутрішньовенному введенні) перетворюється на його активний метаболіт. Після прийому внутрішньо або після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, радіоактивність циркулюючої плазми крові перш за все пов'язана з наявністю в ній лозартану і його активного метаболіту. Мінімальне перетворення лозартану в його активний метаболіт було відмічено приблизно в 1 % досліджених осіб. Утворюються також біологічно неактивні метаболіти. Виведення. Плазмовий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. При прийомі лозартану внутрішньо близько 4 % дози виводиться в незміненому вигляді із сечею і близько 6 % дози виводиться з сечею у вигляді активного метаболіту. Лозартан і його активний метаболіт мають лінійну фармакокінетику при пероральному прийомі лозартану калію в дозах до 200 мг. Після прийому внутрішньо плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим T1/2 приблизно протягом 2 годин і 6-9 годин відповідно. При одноразовому прийомі препарату в дозі 100 мг ні лозартан, ні його активний метаболіт істотно не накопичуються в плазмі крові. Виведення лозартану і його метаболітів відбувається з жовчю і сечею. Після прийому внутрішньо лозартану, міченого 14С, приблизно 35 % радіоактивної мітки виявляється в сечі і 58 % – у фекаліях. Після внутрішньовенного введення лозартану, міченого 14С, приблизно 43 % радіоактивної мітки виявляється в сечі і 50 % – у фекаліях. Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові в осіб літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не розрізняються від даних показників у молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вище у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками, що страждають на артеріальну гіпертензію. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не розрізнялися. При прийомі лозартану внутрішньо у пацієнтів з цирозом печінки алкогольного генезу легкого і помірного ступеня тяжкості концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові виявилися в 5 і 1,7 раза (відповідно) більше, ніж у молодих здорових добровольців чоловічої статі. Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб з нормальною функцією нирок. При порівнянні величина площі під фармакокінетичною кривою у хворих, що перебувають на гемодіалізі, приблизно в 2 рази більше, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або у хворих, що перебувають на гемодіалізі.
Показания
· Есенціальна гіпертензія. · Зниження ризику розвитку інсульту при артеріальній гіпертензії і гіпертрофії лівого шлуночка, що пiдтверджено ЕКГ. · Лікування захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу (у складі антигiпертензивної терапії).
Противопоказания
· Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. · Вагітність. · Тяжка печінкова недостатність.
Применение
ЛотарÒ приймають внутрішньо незалежно від прийому їжі, запиваючи стаканом води. При артеріальній гіпертензії звичайна початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг один раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку терапії. У деяких пацієнтів для досягнення більшого ефекту доза може бути збільшена до 100 мг один раз на добу (зранку). Можливе застосування препарату як у вигляді монотерапії, так і в комбінації з іншими антигіпертензивними засобами, особливо з діуретиками (наприклад, з гідрохлоротіазидом). При лікуванні захворювань нирок у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу у складі антигіпертензивної терапії стандартна початкова доза препарату становить 50 мг один раз на добу. Надалі рекомендується збільшити дозу препарату до 100 мг один раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску після одного місяця від початку терапії. ЛотарÒ може бути призначений одночасно з іншими антигіпертензивними засобами (діуретики, блокатори кальцієвих каналів, α- і β-адреноблокатори, препарати центральної дії), інсуліном та іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, глітазони та інгібітори глюкозидази). При серцевій недостатності початкова доза ЛотаруÒ становить 12,5 мг один раз на добу. Зважаючи на те, що таблетка, вкрита плівковою оболонкою, неподільна, слід застосовувати лозартан в іншій лікарській формі. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг один раз на добу залежно від індивідуальної переносимості. Для зниження ризику виникнення серцево-судинних захворювань і смертності у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка стандартна початкова доза препарату становить 50 мг один раз на добу. Надалі рекомендується додати гідрохлоротіазид у низьких дозах або збільшити дозу ЛотарÒу до 100 мг один раз на добу з урахуванням ступеня зниження артеріального тиску. Особливі групи пацієнтів. У пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (ОЦК) (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах) початкову дозу препарату слід знизити до 25 мг один раз на добу. Оскільки таблетка, вкрита плівковою оболонкою, неподільна, слід застосовувати лозартан в іншій лікарській формі. Пацієнти з нирковою недостатністю і пацієнти, які перебувають на діалізі. Немає необхідності в підборі початкової дози у пацієнтів з нирковою недостатністю, включаючи хворих на діалізі. Пацієнти з печінковою недостатністю. Пацієнтам із захворюванням печінки в анамнезі рекомендується призначати препарат в нижчих дозах. Застосування лозартану протипоказано у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю, оскільки не існує терапевтичного досвіду у даної групи пацієнтів. Пацієнти літнього віку. Немає необхідності в підборі дози пацієнтам літнього віку, хоча рекомендується починати лікування з дози 25 мг пацієнтам старше 75 років.
Передозировка
Дані щодо передозування ЛотаруÒ обмежені. Найвірогідніші симптоми залежно від ступеня передозування - артеріальна гіпотензія, тахікардія і можливо розвиток брадикардії. Лікування. Проведення заходів залежить від часу прийому препарату, тяжкості і виду симптомів. Насамперед слід приділити увагу стабілізації серцево-судинної системи. Після перорального прийому рекомендується застосовувати активоване вугілля. Необхідно провести ретельний контроль за життєво важливими показниками і в разі потреби стабілізувати їх. Ні лозартан, ні його активний метаболіт не виводяться з організму за допомогою гемодіалізу.
Взаимодействие
Інші антигіпертензивні засоби можуть збільшувати гіпотензивну дію лозартану. Одночасне застосування препаратів (наприклад, трициклічні антидепресанти, нейролептики, баклофен, аміфостин), які знижують артеріальний тиск як основний або побічний ефект, може збільшувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії. При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад, селективних інгібіторів циклооксигенази -2, ацетилсаліцилової кислоти в протизапальних дозах і неселективних нестероїдних протизапальних засобів) може відбутися ослаблення гіпотензивного ефекту. У пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків і нестероїдних протизапальних засобів може викликати погіршення функції нирок, у тому числі гостру ниркову недостатність і збільшення калію в сироватці крові. Дану комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтів необхідно відповідно гідратувати і контролювати ниркову функцію після початку і періодично протягом одночасної терапії. Лозартан переважно метаболізується цитохромом Р450 (CYP) 2C9 з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Було встановлено, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) зменшує рівень активного метаболіту приблизно на 50 %. Одночасне застосування лозартану з рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) дало зниження плазмової концентрації активного метаболіту на 40 %. Клінічна значущість цього ефекту невідома. При одночасному застосуванні з флувастатином (слабкий інгібітор CYP2C9) відмінність впливу не була виявлена. Як і при застосуванні інших засобів, що блокують утворення ангіотензину II або його ефекти, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, тріамтерен, амілорид) або засобів, які підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), калієвих добавок і солей, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові. Одночасне застосування не рекомендується. При одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ було зареєстровано оборотне підвищення концентрації літію в сироватці крові і розвиток токсичності. Також були зареєстровані окремі випадки з антагоністами рецепторів ангіотензину II. При одночасному застосуванні літію з лозартаном слід бути обережними. Якщо дана комбінація необхідна, рекомендується контролювати рівень літію в сироватці крові.
Побочные действия
Найчастішими побічними ефектами, пов'язаними з прийомом препарату, були запаморочення, астенія/втома, зниження артеріального тиску і гіперкаліємія. З боку системи кровотворення: анемія, тромбоцитопенія. Алергічні реакції: у пацієнтів, які приймали лозартан, рідко спостерігався ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані, голосової щілини, що викликає обструкцію дихальних шляхів, набряк обличчя, губ, глотки і язика. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі перенесений ангіоневротичний набряк при прийомі інгібіторів АПФ. Рідко повідомлялося про виникнення васкуліту, включаючи пурпуру Шенлейн-Геноха. З боку психiки: депресiя. З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, безсоння, мігрень, дисгевзія. З боку органів слуху та лабіринту: вертиго, дзвiн у вухах. З боку серцево-судинної системи: відчуття серцебиття, тахікардія, пальпітація, стенокардія, симптоматична гіпотензія (особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною дегідрацією, наприклад, пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю або при лікуванні діуретиками у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висипання. З боку дихальної системи: кашель, риніт, набряк слизової оболонки носа, фарингіт, синусит, інфекції верхніх відділів дихальних шляхів. З боку ШКТ: діарея, диспепсія, нудота, гепатит, порушення функції печінки, абдомінальний біль, стійкий запор, панкреатит, блювання. Дерматологічні реакції: кропив'янка, свербіж, гіперемія шкіри, фоточутливість, еритродермія. З боку скелетно-м'язової системи: міалгія, артралгія, рабдоміоліз, біль у спині, м'язові судоми. З боку нирок i сечовивiдних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, у пацієнтів групи ризику повiдомлялось про змiни функції нирок, включаючи ниркову недостатнiсть; такi змiни функції нирок зворотні і нормалізуються після припиненні терапії. З боку репродуктивної системи i молочних залоз: еректильна дисфункцiя/iмпотенцiя. З боку організму в цілому: біль у ділянці шлунка, біль у грудях, слабкість, астенія/втома, набряки/набряклість. З боку лабораторних показників: підвищений рівень АЛТ відмічався в окремих випадках і зазвичай повертався до норми після відміни терапії, гiпонатрiємiя.
Дети, беременные, водители
Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування лозартану в період вагітності протипоказано. Враховуючи, що значна кількість препаратів виділяється у грудне молоко, а також враховуючи негативну дію лозартану на дитину, необхідно припинити годування груддю. Діти. Безпека та ефективність застосування лозартану у пацієнтів дитячого віку не встановлені. Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Слід пам’ятати, що при антигіпертензивній терапії, зокрема на початку терапії або при підвищенні дози препарату, можуть виникати запаморочення або сонливість.
Специальные указания
Гіперчутливість. Необхідно ретельно контролювати пацієнтів з ангіоневротичним набряком в анамнезі (набряк обличчя, губ, горла і/або язика). Артеріальна гіпотензія і порушення водно-електролітного балансу. У пацієнтів з зниженим ОЦК (наприклад, при прийомі діуретиків у високих дозах, з обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням) може розвинутися симптоматична гіпотензія. До початку лікування лозартаном необхідна корекція ОЦК або зниження початкової дози препарату. Це також стосується до дітей віком від 6 до18 років. Порушення водно-електролітного балансу. Є характерним для пацієнтів з нирковою недостатністю, з цукровим діабетом або без цукрового діабету, тому при призначенні препарату цій категорії пацієнтів слід бути особливо обережними. У пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, які отримували лозартан, була відмічена підвищена кількість випадків гіперкаліємії. Плазмові концентрації калію, а також кліренс креатиніну повинні ретельно контролюватися, особливо у хворих із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну від 30 до 50 мл/хв. Одночасне застосування лозартану з калійзберігаючими діуретиками, добавками калію і замінниками солі, що містять калій, не рекомендується. Порушення функції печінки. Враховуючи фармакокінетичні дані, які вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові у хворих з цирозом печінки, у пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки необхідно знизити дозу препарату. Оскільки не існує терапевтичного досвіду застосування лозартану у хворих з тяжкою печінковою недостатністю, не рекомендується застосовувати його цій групі пацієнтів. Порушення функції нирок. Унаслідок інгібування ренін-ангіотензинової системи у деяких пацієнтів (зокрема пацієнтів, у яких ниркова функція залежить від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності або існуючими порушеннями функції нирок) були помічені зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність. Деякі препарати, що спричиняють дію на ренін-ангіотензинову систему, можуть збільшувати рівень сечовини крові і сироваткового креатиніну у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; ці зміни можуть зникати після припинення терапії. Необхідно бути обережними при застосуванні лозартану у пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Трансплантація нирки. Не існує ніякого досвіду щодо застосування препарату у пацієнтів з недавньою трансплантацією нирки. Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом зазвичай не реагують на гіпотензивні препарати, що інгібують систему ренін-ангіотензину. Таким чином, застосування лозартану не рекомендується. У пацієнтів з ішемічною хворобою серця і цереброваскулярними захворюваннями при застосуванні всіх гіпотензивних засобів надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. У пацієнтів із серцевою недостатністю з/або без ниркової недостатності під час прийому препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності (часто - гострої). Не існує достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану в пацієнтів із серцевою недостатністю і супутньою тяжкою нирковою недостатністю, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (NYHA клас IV), а також у пацієнтів із серцевою недостатністю і життєвозагрозливими симптоматичними порушеннями ритму. Лозартан слід застосовувати з обережністю у цій групі пацієнтів. Також слід бути обережними при одночасному застосуванні лозартану з β-блокаторами. Пацієнтів із серцевою недостатністю, які були стабілізовані інгібіторами АПФ, не слід переводити на лозартан. Пацієнти повинні бути клінічно стабільні на встановленому режимі лікування хронічної серцевої недостатності, і фракція викиду лівого шлуночку повинна бути ≤ 40 %. Стеноз аорти, стеноз мітрального клапана і обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, особлива обережність необхідна у пацієнтів зі стенозом аорти, мітральним стенозом або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією. Вагітність. Лікування лозартаном не слід починати в період вагітності. Якщо продовження лікування лозартаном вважається необхідним, пацієнти, що планують вагітність, повинні перейти на альтернативне лікування гіпотензивними засобами зі встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності. Після встановлення вагітності застосування лозартану слід негайно припинити і за необхідністі перейти на альтернативне лікування. Інші попередження і запобіжні заходи. Препарат містить лактозу.
Условия хранения
3 роки. Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці. Зберігати при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.
