Название
ДЕПО-МЕДРОЛ
Основные свойства, форма выпуска
Суспензія для ін’єкцій.
Категория назначения
за рецептом.
Состав
1 мл суспензії містить метилпреднізолону ацетату 40 мг; допоміжні речовини: поліетиленгліколь (макроголь) 3350, натрію хлорид, міристил-гама-піколініуму хлорид, натрію гідроксид, вода для ін'єкцій.
Фармакотерапевтическая группа
Препарати гормонів для системного застосування. Кортикостероїди для системного застосування. Код АТС Н02А В04.
Фармакологические свойства
Фармакодинаміка. Препарат Депо-Медрол є стерильною водною суспензією синтетичного глюкокортикоїду метилпреднізолону ацетату. Він має виражену і тривалу протизапальну, протиалергічну та імуносупресивну активність. Депо-Медрол застосовується внутрішньом'язово для досягнення пролонгованого системного ефекту, а також in situ як засіб для місцевої (локальної) терапії. Пролонгована дія препарату пояснюється повільним вивільненням активної речовини. Метилпреднізолону ацетат має ті ж властивості, що й такий глюкокортикоїд як метилпреднізолон, але гірше розчиняється і менш активно метаболізується, що й пояснює більшу тривалість його впливу. Глюкокортикоїди проникають крізь клітинні мембрани і утворюють комплекси зі специфічними цитоплазматичними рецепторами. Потім ці комплекси проникають у клітинне ядро, зв'язуються з ДНК (хроматином) і стимулюють транскрипцію мРНК і подальший синтез різних ферментів, чим і пояснюється ефект при системному застосуванні глюкокортикоїдів. Глюкокортикоїди не тільки виявляють істотний вплив на запальний процес та імунну відповідь, але також впливають на вуглеводний, білковий і жировий обмін. Вони також виявляють вплив на серцево-судинну систему, скелетні м'язи і центральну нервову систему. Вплив на запальний процес та імунну відповідь. Більшість показань для застосування глюкокортикоїдів зумовлені їх протизапальними, імуносупресивними і протиалергічними властивостями. Завдяки цим властивостям досягаються такі терапевтичні ефекти: - зменшення кількості імуноактивних клітин поблизу осередку запалення; - зменшення вазодилатації; - стабілізація лізосомальних мембран; - інгібування фагоцитозу; - зменшення продукції простагландинів і споріднених сполук. Доза 4,4 мг метилпреднізолону ацетату (4 мг метилпреднізолону) виявляє таку ж глюкокортикостероїдну (протизапальну) дію, що й 20 мг гідрокортизону. Метилпреднізолон виявляє лише мінімальну мінералокортикоїдну дію (200 мг метилпреднізолону еквівалентні 1 мг дезоксикортикостерону). Вплив на вуглеводний і білковий обмін. Глюкокортикоїди виявляють катаболічну дію відносно білків. Амінокислоти, що вивільняються, перетворюються в процесі глюконеогенезу в печінці у глюкозу і глікоген. Споживання глюкози в периферичних тканинах знижується, що може призвести до гіперглікемії і глюкозурії, особливо у хворих, які схильні до цукрового діабету. Вплив на жировий обмін. Глюкокортикоїди мають ліполітичну дію, яка в першу чергу виявляється на кінцівках. Глюкокортикоїди також виявляють ліпогенетичну дію, яка найбільш виражена у ділянці грудної клітки, шиї та голови. Все це призводить до перерозподілу жирових відкладень. Максимальна фармакологічна активність глюкокортикоїдів виявляється тоді, коли пікові концентрації у плазмі вже проминули, тому дія препаратів зумовлена в першу чергу їх впливом на активність ферментів. Фармакокінетика. Метилпреднізолону ацетат гідролізується під дією холінестераз сироватки крові з утворенням активного метаболіту. В організмі людини метилпреднізолон утворює слабкий, дисоціюючий зв'язок з альбуміном і транскортином. Приблизно 40 - 90% препарату знаходиться у зв'язаному стані. За рахунок внутрішньоклітинної активності глюкокортикоїдів виявляється виражена різниця між плазматичним періодом напівжиття і фармакологічним періодом напівжиття. Фармакологічна активність зберігається навіть тоді, коли вже не визначається рівень препарату в крові. Тривалість протизапальної активності глюкокортикоїдів приблизно дорівнює тривалості пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової (ГГН) осі. Після в/м введення препарату у дозі 40 мг/мл максимальна концентрація (Сmax) у сироватці крові досягалася у середньому через 7,3 ± 1 годину (Тmax) і становила в середньому 1,48 ± 0,86 мкг/100 мл (період напівжиття = 69,3 години). Після однократної в/м ін'єкції 40 - 80 мг метилпреднізолону ацетату тривалість пригнічення ГГН осі становила від 4 до 8 днів. Після внутрішньосуглобового введення 40 мг у кожний колінний суглоб (загальна доза = 80 мг) максимальна концентрація у сироватці крові досягалася через 4 - 8 годин і становила приблизно 21,5 мкг/100 мл. Надходження препарату до системного кровотоку із порожнини суглоба зберігалося протягом приблизно 7 днів, що підтверджується тривалістю пригнічення ГГН осі і результатами визначення концентрацій метилпреднізолону у сироватці. Метаболізм метилпреднізолону здійснюється у печінці, і цей процес якісно схожий з таким для кортизолу. Основними метаболітами є 20-b-гідроксиметилпреднізолон і 20-b-гідрокси-6-a-метилпреднізон. Метаболіти виділяються у сечу у формі глюкуронідів, сульфатів і некон’югованих сполук. Ці реакції кон’югації відбуваються переважно у печінці і частково в нирках.
Краткие показания
А. Внутримышечное введение. Когда применение пероральных средств считается невозможным, а сила действия, лекарственная форма и путь введения препарата делают препарат пригодным для лечения патологического состояния, внутримышечное введение стерильной водной суспензии Депо-Медрол (метилпреднизолона ацетата) показано при следующих заболеваниях. Эндокринные расстройства. Первичная или вторичная недостаточность надпочечников (препаратами выбора являются гидрокортизон или кортизон, при необходимости их синтетические аналоги могут быть использованы вместе с минералокортикоидами, для лечения детей совместное применение минералокортикоидов особенно важно). Врожденная недостаточность надпочечников (препаратами выбора являются гидрокортизон или кортизон, может оказаться необходимым одновременное применение минералокортикоидов, особенно в случае применения синтетических аналогов). Перед хирургическим вмешательством и в случае травмы или серьезных заболеваний у пациентов с известной недостаточностью надпочечников или неизвестным резервом надпочечников. Врожденная гиперплазия надпочечников, гиперкальциемия, вызванная раковым заболеванием, негнойный тиреоидит. Ревматологические поражения. Как дополнительное средство для кратковременного применения (для выведения пациента из острого состояния или в случае обострения процесса) при следующих заболеваниях: посттравматический остеоартроз; синовит при остеоартрозе, ревматоидный артрит, включая ювенильный ревматоидный артрит (в отдельных случаях может потребоваться поддерживающая терапия низкими дозами); острый и подострый бурсит, эпикондилит, острый неспецифический тендосиновит; острый подагрический артрит; псориатический артрит; анкилозирующий спондилит. Коллагенозы. Во время обострений или в отдельных случаях как поддерживающая терапия при системной красной волчанке, системный дерматомиозит (полимиозит), остром ревматическом кардите. Дерматологические заболевания. Пузырчатка, тяжелая мультиформная эритема (синдром Стивенса-Джонсона), эксфолиативный дерматит, буллезный герпетиформный дерматит, тяжелый себорейный дерматит, тяжелый псориаз, грибовидный микоз. Аллергические состояния. Для контроля тяжелых или инвалидизирующих аллергических состояний, не поддающиеся обычным методам лечения: бронхиальная астма, контактный дерматит, атопический дерматит, сывороточная болезнь, сезонный или хронический аллергический ринит, медикаментозная аллергия, трансфузионные реакции по типу крапивницы, ангионевротический отек гортани (препарат первой помощи - адреналин). Офтальмологические заболевания. Тяжелые острые и хронические аллергические и воспалительные процессы с поражением глаз и близлежащих органов, такие как: поражение глаз, вызвано Herpes zoster, ирит и иридоциклит, хориоретинит, диффузный и задний увеит и хориоидеи, неврит зрительного нерва, мигрирующая офтальмия, воспаление переднего сегмента глаза, аллергический конъюнктивит, аллергическая краевая язва роговицы, кератит. Заболевания пищеварительного тракта. Для выведения пациента из критического состояния в случае язвенного колита, сегментарного энтерита. Заболевания органов дыхания. Симптоматический саркоидоз, бериллиоз, фульминантный или диссеминированный туберкулез (применяется в сочетании с соответствующей противотуберкулезной химиотерапией), синдром Леффлера, не поддающийся терапии другими методами, аспирационный пневмонит. Гематологические заболевания. Приобретенная (аутоиммунная) гемолитическая анемия, вторичная тромбоцитопения у взрослых, эритробластопения (анемия системы эритроцитов), врожденная (эритроидная) гипопластическая анемия. Онкологические заболевания. Как паллиативная терапия при лейкозах и лимфомах у взрослых, остром лейкозе у детей. Отечный синдром. Для индукции диуреза или устранения протеинурии при нефротическом синдроме без уремии идиопатического или обусловленного красной волчанкой. Нервная система. Рассеянный склероз в фазе обострения. Заболевания других органов и систем. Туберкулезный менингит с субарахноидальной блокадой или при угрозе блокады, в комбинации с соответствующей противотуберкулезной химиотерапией, трихинеллез с поражением нервной системы или миокарда. Б. Для внутришньосиновиального применения и введения в мягкие ткани (в том числе периартикулярных или интрабурсальне). Депо-Медрол показан как вспомогательная терапия для кратковременного применения (для выведения пациента из острого состояния или при обострении процесса) при следующих заболеваниях: синовит при остеоартрозе, ревматоидный артрит, острый и подострый бурсит, острый подагрический артрит, эпикондилит, острый неспецифический тендосиновит, посттравматический остеоартроз. В. Для введения в патологический очаг. Депо-Медрол показан для введения в патологический очаг при следующих заболеваниях: келоиды, локализованные гипертрофированные, инфильтрированы очаги воспаления (плоский лишай, псориатические бляшки, кольцевидная гранулема, простой хронический лишай, дискоидная красная волчанка, липоидный диабетический некробиоз, гнездная алопеция). Депо-Медрол может быть также эффективен при лечении кистозных образований апоневроза или сухожилия. Г. Для ввода per rectum. Язвенный колит
Показания
Глюкокортикоїди слід застосовувати тільки як симптоматичне лікування, за винятком деяких ендокринних порушень, при яких вони використовуються як замісна терапія. А. ВНУТРІШНЬОМ’ЯЗОВЕ ЗАСТОСУВАННЯ Якщо перороральне застосування препарату є неможливим або неефективним, то показано внутрішньом’язове застосування препарату при нижченаведених захворюваннях. 1) Ендокринні захворювання. - первинна або вторинна недостатність надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору; за необхідності їх синтетичні аналоги можуть бути використані разом з мінералокортикоїдами; для лікування дітей сумісне застосування мінералокортикоїдів особливо важливо); - гостра недостатність надниркових залоз (гідрокортизон або кортизон є препаратами вибору; може виявитися необхідним одночасне застосування мінералокортикоїдів, особливо у разі застосування синтетичних аналогів); - уроджена гіперплазія надниркових залоз; - гіперкальціємія, що спричинена раковим ураженням; - негнійний тиреоїдіт. 2) Захворювання суглобів. Як додатковий засіб для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях: - псоріатичний артрит; - анкілозуючий спондилоартрит. - посттравматичний остеоартроз; - синовіт при остеоартрозі; - ревматоїдний артрит, включаючи ювенільний ревматоїдний артрит (в окремих випадках може знадобитися підтримуюча терапія низькими дозами); - гострий і підгострий бурсит; - епікондиліт; - гострий неспецифічний тендосиновіт; - гострий подагричний артрит. 3) Колагенози. В період загострення або в окремих випадках як підтримуюча терапія при нижчезазначених захворюваннях: - системний червоний вовчак; - системний дерматоміозит (поліміозит); - гострий ревматичний кардит. 4) Шкірні захворювання: - пухирчатка; - тяжка мультиформна еритема (синдром Стівенса–Джонсона); - ексфоліативний дерматит; - грибоподібний мікоз; - бульозний герпетиформний дерматит; - тяжкий себорейний дерматит; - тяжкий псоріаз. 5) Алергічні стани. Для контролю нижчезазначених тяжких та інвалідизуючих алергічних станів, що не піддаються звичайним методам лікування: - бронхіальна астма; - контактний дерматит; - атопічний дерматит; - сироваткова хвороба; - сезонний або постійний алергічний риніт; - медикаментозна алергія; - трансфузійні реакції за типом кропив’янки; - гострий неінфекційний набряк гортані (препарат першої допомоги - адреналін). 6) Офтальмологічні захворювання. Тяжкі гострі і хронічні алергічні й запальні процеси з ураженням очей, такі як: - ураження очей, спричинене Herpes zoster; - ірит та іридоцикліт; - хоріоретиніт; - дифузний задній увеїт; - неврит зорового нерва; - алергічні реакції на медикаменти; - запалення переднього сегмента; - алергічний кон’юнктивіт; - алергічні крайові виразки рогівки; - кератит. 7) Захворювання шлунково-кишкового тракту. Для виведення хворого із критичного стану при таких захворюваннях: - виразковий коліт (системна терапія); - хвороба Крона (системна терапія). 8) Захворювання органів дихання: - фульмінантний або дисемінований легеневий туберкульоз (застосовується у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією); - симптоматичний саркоїдоз; - бериліоз; - синдром Лефлера, який не піддається терапії іншими методами; - аспіраційний пневмоніт. 9) Гематологічні захворювання: - набута (аутоімунна) гемолітична анемія; - вторинна тромбоцитопенія у дорослих; - еритробластопенія (велика таласемія); - уроджена (еритроїдна) гіпопластична анемія. 10) Онкологічні захворювання. Як паліативна терапія при таких захворюваннях: - лейкози і лімфоми; - гострий лейкоз у дітей. 11) Набряковий синдром. Для індукції діурезу або лікування протеїнурії при нефротичному синдромі, без уремії, ідіопатичного типу або зумовленому системним червоним вовчаком. 12) Нервова система: - розсіяний склероз у фазі загострення. 13) Захворювання інших органів і систем: - туберкульозний менінгіт із субарахноїдальним блоком або при загрозі блока, у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією; - трихінельоз з ураженням нервової системи або міокарда. Б. ВНУТРІШНЬОСУГЛОБОВЕ, ПЕРІАРТИКУЛЯРНЕ, ІНТРАБУРСАЛЬНЕ І ВВЕДЕННЯ У М’ЯКІ ТКАНИНИ Депо-Медрол показаний як допоміжна терапія для короткочасного застосування (для виведення хворого із гострого стану або при загостренні процесу) при таких захворюваннях: - синовіїт при остеоартрозі; - ревматоїдний артрит; - гострий і підгострий бурсит; - гострий подагричний артрит; - епікондиліт; - гострий неспецифічний тендосиновіїт; - посттравматичний остеоартроз. В. ВВЕДЕННЯ У ПАТОЛОГІЧНИЙ ОСЕРЕДОК Депо-Медрол показаний для введення в патологічний осередок при таких захворюваннях: - келоїдні рубці; - локалізовані осередки запалення при червоному плескатому лишаю (Вільсона), псоріатичних бляшках, кільцеподібних гранульомах і простому хронічному лишаю (нейродерміті); - дискоїдний червоний вовчак; - діабетичний ліпоїдний некробіоз; - гніздова плішивість. Депо-Медрол може бути також ефективний при лікуванні кістозних утворень апоневрозу або сухожилля (кісти піхви сухожилля). Г. ІНСТИЛЯЦІЇ У ПРЯМУ КИШКУ - Виразковий коліт.
Противопоказания
Системні грибкові інфекції; - гіперчутливість до речовин, що входять до складу препарату. Препарат Депо-Медрол протипоказаний для інтратекального (в спинномозковий канал) і внутрішньовенного застосування.
Применение
Внутрішньом’язове введення для досягнення системного ефекту Доза препарату для внутрішньом’язового введення залежить від захворювання, що підлягає терапії. Якщо бажано досягти тривалої дії, то можна обчислити тижневу дозу шляхом множення добової дози для прийому внутрішньо на 7 і ввести її одномоментно у формі внутрішньом’язової ін’єкції. Дозу слід добирати індивідуально, з урахуванням тяжкості захворювання і реакції хворого на терапію. Слід намагатися, щоб курс лікування був якмога коротшим. Лікування здійснюється під постійним медичним спостереженням. Немовлятам і дітям доза може бути зменшена, однак при виборі дози в першу чергу враховується тяжкість захворювання, а не використовуються постійні схеми, розраховані на основі віку або маси тіла. Гормональна терапія є доповненням до звичайної терапії, але не замінює її. Дозу препарату слід знижувати поступово, відміну препарату також проводять поступово, якщо він вводився довше, ніж декілька днів. Відміну тривалої терапії слід здійснювати під суворим медичним контролем. Основними факторами, які визначають вибір дози, є тяжкість захворювання, прогноз, тривалість захворювання, яка передбачається, а також реакція хворого на терапію. Якщо при хронічному захворюванні виник період спонтанної ремісії, лікування слід перервати. При тривалій терапії рутинні лабораторні дослідження, такі як аналіз сечі, рівень цукру у крові через дві години після їжі, визначення артеріального тиску, маси тіла, рентгенологічне дослідження грудної клітки, повинні проводитися регулярно, через певні проміжки часу. Хворим з виразковою хворобою в анамнезі або з вираженою диспепсією бажано призначити рентгенологічне дослідження верхніх відділів ШКТ. Хворим з андрогенітальним синдромом достатньо вводити внутрішньом’язово по 40 мг один раз у два тижні. Для підтримуючої терапії хворим на ревматоїдний артрит препарат вводять один раз на тиждень внутрішньом’язово, по 40 - 120 мг. Звичайна доза при системній кортикостероїдній терапії для пацієнтів із захворюваннями шкіри, яка дозволяє отримати хороший клінічний ефект, складає 40 - 120 мг метилпреднізолону ацетату, який вводиться внутрішньом’язово 1 раз на тиждень протягом 1 - 4 тижнів. При гострому тяжкому дерматиті, спричиненому отрутою, яка міститься у плющі, можна усунути прояви протягом 8 - 12 годин після внутрішньом’язового введення одноразової дози, що дорівнює 80 - 120 мг. При хронічному контактному дерматиті можуть бути ефективними повторні ін’єкції з інтервалом 5 - 10 днів. При себорейному дерматиті для контролю стану достатньо вводити 1 раз на тиждень дозу, що дорівнює 80 мг. Після внутрішньом’язового введення 80 - 120 мг препарату хворим на бронхіальну астму зникнення симптомів відбувається протягом 6 - 48 годин, і ефект зберігається протягом декількох днів або навіть двох тижнів. У хворих на алергічний риніт (сінна пропасниця) внутрішньом’язова ін’єкція по 80 - 120 мг також може привести до усунення симптомів гострого риніту протягом 6 годин, а ефект при цьому зберігається від декількох днів до до трьох тижнів. Якщо при захворюванні, на яке спрямована терапія, розвиваються також симптоми стресу, дозу суспензії слід збільшити. Якщо необхідно отримати швидкий і максимальний ефект гормонотерапії, то показано внутрішньовенне введення лікарської форми з високим ступенем розчинності - метилпреднізолону натрію сукцинату. Введення у патологічний осередок для досягнення місцевого ефекту. Застосування препарату Депо-Медрол не може замінити інші необхідні лікувальні заходи. Хоча глюкокортикостероїди полегшують перебіг деяких захворювань, слід пам’ятати, що ці препарати не впливають на безпосередню причину процесу запалення. 1. Ревматоїдний артрит і остеоартроз. Доза для внутрішньосуглобового введення залежить від розміру суглоба, а також від тяжкості стану даного хворого. У хронічних випадках кількість ін’єкцій може варіювати від однієї до п’яти на тиждень, залежно від ступеня поліпшення, досягнутого після першої ін’єкції. Як загальні рекомендації наводяться такі дози (див. таблицю): Розмір суглоба Діапазон доз Великий колінний суглоб гомілковостопний суглоб плечовий суглоб 20 - 80 мг Середній ліктьовий суглоб променевозап’ястковий суглоб 10 - 40 мг Дрібний п’ястково-фаланговий суглоб міжфаланговий суглоб груднино-ключичний акроміально-ключичний суглоб 4 - 10 мг Техніка виконання маніпуляції. Перед проведенням внутрішньосуглобової ін’єкції рекомендується зробити оцінку анатомії ураженого суглоба. Щоб отримати повноцінну протизапальну дію, важливо, щоб ін’єкція була здійснена в синовіальну порожнину. Процедура проводиться з дотриманням умов стерильності таким же чином, що й люмбальна пункція. Стерильна голка 20 - 24 G (надіта на сухий шприц) швидко вводиться в синовіальну порожнину. Методом вибору є інфільтраційна анестезія прокаїном. Для контролю входження голки у суглобову порожнину проводиться аспірація декількох крапель внутрішньосуглобової рідини. При виборі місця проведення ін’єкції, яке є індивідуальним для кожного суглоба, враховується близькість синовіальної порожнини до поверхні (якомога ближче), а також шляхи проходження великих судин і нервів (якомога далі). Отже, голка залишається на місці, аспіраційний шприц знімається і замінюєься на інший шприц, що містить необхідну кількість препарату Депо-Медрол. Потім слід повільно потягти поршень на себе і аспірувати синовіальну рідину, щоб впевнитися, що голка знаходиться в синовіальній порожнині. Після ін’єкції слід зробити декілька легких рухів у суглобі, що сприяє змішуванню суспензії з синовіальною рідиною. Місце проведення ін’єкції закривають невеликою стерильною пов’язкою. Внутрішньосуглобові ін’єкції можуть здійснюватись у колінний, гомілковостопний, ліктьовий, плечовий, фалангові і тазостегновий суглоби. Інколи виникають складності з введенням препарату в тазостегновий суглоб, тому слід дотримуватись заходів безпеки, щоб уникнути потрапляння у великі кровоносні судини. Серед суглобів, в які не здійснюються ін’єкції, слід відмітити ті, які анатомічно недосяжні, наприклад міжхребцеве зчленування, а також крижово-клубове зчленування, в якому відсутня синовіальна порожнина. Неефективність терапії найчастіше є результатом невдалого проникнення в суглобову порожнину. При введенні препарату в навколишні тканини ефект буває незначний або відсутній зовсім. Якщо терапія не дала позитивних результатів у випадку, коли потрапляння в синовіальну порожнину не викликало сумніву, що підтверджувалося аспірацією внутрішньосуглобової рідини, повторні ін’єкції звичайно бувають недоцільними. Місцева терапія не усуває процесу, що полягає в основі захворювання, тому слід проводити комплексну терапію, яка включає фізіотерапію і ортопедичну корекцію. При внутрішньосуглобовому введенні кортикостероїдів слід дотримуватись обережності, щоб не перевантажувати суглоби, в яких досягнуто симптоматичного поліпшення. Недотримання цих вимог може призвести до збільшення ушкодження суглоба у порівнянні з тим, що було до початку терапії стероїдами. Не можна вводити препарат у нестабільні суглоби. У ряді випадків повторні внутрішньосуглобові ін’єкції можуть призвести до нестабільності суглоба. В певних випадках рекомендується проводити рентгенологічний контроль для виявлення ушкоджень. Якщо до введення препарату Депо-Медрол застосовувався місцевий анестетик, то слід уважно прочитати аркуш-вкладку із упаковки даного анестетика, щоб було вжито всіх необхідних застережних заходів. 2. Бурсит. Ділянка навколо місця проведення ін’єкції обробляється відповідним чином для забезпечення стерильності, і здійснюється місцева інфільтраційна анестезія за допомогою 1% розчину прокаїну гідрохлориду. На сухий шприц надівається голка 20 - 24 G, яка вводиться у суглобову сумку, а потім здійснюється аспірація рідини. Потім голка залишається на місці, а шприц з аспірованою рідиною знімається, а на його місце встановлюється маленький шприц, що містить вибрану дозу препарату. Після проведення ін’єкції голка виймається і накладається маленька пов’язка. 3. Інші локалізації запального процесу: кіста сухожильної піхви, тендиніт, епікондиліт. При лікуванні таких станів, як тендиніт або тендосиновіт, необхідно слідкувати за дотриманням правил асептики, а також щоб суспензія була введена у піхву сухожилля, а не в тканину сухожилля. Сухожилля легко пропальпувати, якщо провести рукою вздовж нього. При лікуванні таких станів, як епікондиліт, слід виявити ділянку найбільшого напруження і ввести суспензію в цю ділянку методом створення інфільтрату. При кістах сухожильних піхв суспензія вводиться безпосередньо у кісту. В багатьох випадках удається досягти значного зменшення розмірів кістозної пухлини і навіть її зникнення після одноразової ін’єкції препарату. Кожну ін’єкцію слід здійснювати з дотриманням вимог стерильності (оброблення шкіри спеціальним антисептиком). Доза при лікуванні різних уражень сухожиль і суглобових сумок, зазначених вище, може бути різною, залежно від характеру процесу, і становить 4 - 30 мг. При рецидивах або хронічному перебігу процесу можуть бути потрібними повторні ін’єкції. 4. Ін’єкції для досягнення місцевого ефекту при шкірних захворюваннях. Після очистки шкіри спеціальним антисептиком, наприклад 70% спиртом, 20 - 60 мг суспензії вводиться в осередок ураження. При великій поверхні ураження дозу, що дорівнює 20 - 40 мг, ділять на декілька частин і вводять у різні ділянки ураженої поверхні. Необхідно слідкувати за тим, щоб не допустити ін’єкції такої кількості речовини, яка може спричинити побіління шкіри з подальшим лущенням. Звичайно проводять від однієї до чотирьох ін’єкцій, інтервал між ін’єкціями залежить від типу патологічного процесу і від тривалості періоду клінічного поліпшення, досягнутого після проведення першої ін’єкції. Введення у пряму кишку. Було встановлено, що Депо-Медрол у дозах від 40 до 120 мг, який вводився у вигляді утримуючої або постійної краплинної клізми, від трьох до семи разів на тиждень протягом двох тижнів і більше, є ефективним доповненням до терапії у деяких хворих з виразковим колітом. У багатьох хворих удається досягти ефекту при введенні 40 мг препарату Депо-Медрол з 30 - 300 мл води, залежно від вираженості проявів запалення слизової оболонки. Крім того, необхідно вживати загальноприйнятих для даного захворювання терапевтичних заходів. для застосування. Препарати для парентерального введення перед використанням слід піддавати візуальному контролю для виявлення сторонніх часток і зміни кольору препарату. Необхідно суворо дотримуватись вимог стерильності, щоб не допустити виникнення ятрогенних інфекцій. Цей препарат не рекомендується для внутрішньовенно та інтратекального введення. Один флакон не можна використовувати для введення декількох доз; після введення необхідної дози суспензію, що залишилась у флаконі, слід викинути. Несумісність. У зв’язку з можливістю фізичної несумісності препарат Депо-Медрол не слід розводити або змішувати з іншими розчинами.
Передозировка
Клінічного синдрому гострого передозування Депо-Медролу (метилпреднізолону ацетату) не існує. Застосування високих доз препарату може спричинювати пригнічення функції кори надниркових залоз. Повторне часте застосування препарату (щоденно або декілька разів на тиждень) протягом тривалого часу може призвести до розвитку кушінгоїдного стану.
Взаимодействие
Фармакокінетична взаємодія препарату Депо-Медрол із зазначеними нижче препаратами має суттєве клінічне значення. При одночасному застосуванні циклоспорину і Депо-Медролу спостерігається взаємне пригнічення метаболізму. Тому при сумісному застосуванні цих препаратів збільшується імовірність побічних реакцій, які можуть виникати при застосуванні кожного із цих препаратів як монотерапії. При одночасному застосуванні метилпреднізолону і циклоспорину відмічалися випадки виникнення судом. Препарати, що індукують печінкові ферменти, такі як барбітурати, фенітоїн і рифампін, можуть посилювати метаболізм кортикостероїдів і послаблювати ефективність кортикостероїдної терапії, що може потребувати збільшення дози Депо-Медролу для отримання бажаного ефекту. Такі препарати, як олеандоміцин і кетоконазол, можуть інгібувати метаболізм кортикостероїдів, тому необхідно здійснювати добір дози кортикостероїду, щоб не допустити передозування. Глюкокортикоїди можуть підвищувати нирковий кліренс саліцилатів. Це може призвести до зниження рівня саліцилатів у сироватці і до токсичної дії саліцилатів, коли введення кортикостероїдів буде припинено. При гіпопротромбінемії ацетилсаліцилову кислоту у комбінації з глюкокортикоїдами слід застосовувати з обережністю. Вплив метилпреднізолону на пероральні антикоагулянти може бути різноманітним. Кортикостероїди можуть як послаблювати, так і посилювати дію антикоагулянтів. У зв’язку з цим терапію антикоагулянтами на фоні застосування кортикостероїдів слід проводити під постійним контролем показників згортання крові. Глюкокортикоїди можуть збільшувати потребу в інсуліні і цукрознижувальних препаратах для прийому внутрішньо у хворих на цукровий діабет. Комбінація глюкокортикоїдів з тіазидними діуретиками підвищує ризик зниження толерантності до глюкози. Одночасне застосування препаратів, що мають ульцерогенну дію (наприклад саліцилатів, нестероїдних протизапальних препаратів), може збільшити ризик утворення виразок у шлунково-кишковому тракті.
Побочные действия
можуть спостерігатися системні небажані реакції. Хоча при коротких курсах терапії вони зустрічаються рідко, завжди треба виявляти настороженість з цього приводу при проведенні кортикостероїдної терапії незалежно від того, який препарат використовується. При терапії глюкокортикоїдами, включаючи метилпреднізолон, можливі нижчезазначені небажані реакції. Порушення водно-електролітного балансу: - затримка натрію; - застійна серцева недостатність у хворих з наявністю факторів ризику; - артеріальна гіпертензія; - затримка рідини; - втрата калію; - гіпокаліємічний алкалоз. Опорно-рухова система: - стероїдна міопатія; - м’язова слабкість; - остеопороз; - патологічні переломи; - компресійні переломи хребців; - асептичний некроз; - розриви сухожилків, особливо Ахіллового сухожилля. Травний тракт: - пептична виразка (можливі перфорація і кровотеча); - шлункова кровотеча; - панкреатит; - езофагіт; - перфорація кишки; - може спостерігатися тимчасове і помірне підвищення активності трансаміназ (АлАТ і АсАТ) і лужної фосфатази у сироватці. Ці прояви незначні, не мають будь-якого клінічного прояву і зникають після припинення застосування препарату. Шкірні покриви: - погіршання загоювання ран; - петехії і екхімози; - потоншення і крихкість шкіри. Метаболічні: від’ємний азотистий баланс унаслідок катаболізму білків. Неврологічні: - підвищення внутрішньочерепного тиску; - псевдопухлина мозку; - розлади психіки; - епілептичні напади. Ендокринні: - розлади менструального циклу; - виникнення кушінгоїдного стану; - пригнічення гіпофізарно-наднирниковозалозної осі; - зниження толерантності до вуглеводів; - маніфестація латентного цукрового діабету; - підвищена потреба в інсуліні або в цукрознижувальних препаратах для прийому внутрішньо у хворих на цукровий діабет; - пригнічення росту у дітей. Офтальмологічні: - задня субкапсулярна катаракта; - підвищення внутрішньоочного тиску; - екзофтальм. Імунна система: - замаскована клінічна картина при інфекційних захворюваннях; - активізація латентних інфекцій; - активізація інфекції, спричиненої умовнопатогенними збудниками; - реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію; - можливе пригнічення реакцій при проведенні шкірних тестів. При парентеральному застосуванні кортикостероїдів можуть виникати такі побічні прояви: - рідко - випадки сліпоти, пов’язані з місцевим введенням препарату в патологічні осередки, розташовані в ділянці обличчя та голови; - анафілактичні або алергічні реакції; - гіперпігментація або гіпопігментація; - атрофія шкіри і підшкірної клітковини; - постін’єкційне загострення після інтрасиновіального введення; - артропатія за типом Шарко; - інфікування місця проведення ін’єкції при недотриманні стерильності; - стерильний абсцес. У хворих, які отримують кортикостероїди, може виникати саркома Капоші. Для клінічної ремісії цього захворювання рекомендовано припинення застосування препарату.
Специальные указания
Оскільки кристали кортикостероїдів пригнічують запальні реакції, їх присутність може спричинювати деградацію клітинних елементів і біохімічні зміни в основній речовині сполучної тканини, що рідко виявляється у вигляді деформації шкіри і/або підшкірної клітковини у місці ін’єкції. Ступінь вираженості цих змін залежить від кількості введеного кортикостероїду. Після повного всмоктування препарату (звичайно через декілька місяців) відбувається повна регенерація шкірних покривів у місці ін’єкції. Щоб звести до мінімуму ймовірність розвитку атрофії шкіри або підшкірної клітковини, необхідно слідкувати за тим, щоб не перевищувалася рекомендована доза для введення у формі ін’єкцій. По можливості ділянку ураження слід умовно розділити на декілька ділянок і в кожну з них вводити частину від загальної дози препарату. При проведенні внутрішньосуглобових і внутрішньом’язових ін’єкцій необхідно слідкувати за тим, щоб не ввести препарат у шкіру або щоб не було потрапляння препарату на шкіру, а також щоб випадково не ввести препарат у дельтоподібний м’яз, оскільки це може призвести до розвитку атрофії підшкірної клітковини. Для введення Депо-Медролу не можна використовувати інші шляхи, ніж передбачені цією інструкцією. Крім того, під час застосування препарату слід дотримуватися відповідної техніки введення та правил асептики. Введення препарату Депо-Медрол іншим способом, ніж це передбачено інструкцією, може призвести до розвитку серйозних ускладнень, таких як арахноїдит, менінгіт, парапарез/параплегія, сенсорні розлади, дисфункція травного тракту і сечового міхура, порушення зору у вигляді сліпоти, запалення тканин ока і навколоочної клітковини, інфільтрат і абсцес в місці введення. Якщо хворі, які отримують кортикостероїдну терапію, можуть зазнати чи вже зазнали впливу сильного стресу, слід вводити підвищені дози швидкодіючих кортикостероїдів до, під час і після цього впливу. Глюкокортикоїди можуть стирати клінічну картину інфекційного захворювання, при їх застосуванні можуть розвинутися нові інфекції. На фоні терапії глюкортикоїдами може знижуватися опірність організму інфекції, а також здатність локалізувати інфекцію. Інфекції будь-якої локалізації в організмі, спричинені такими патогенами, як віруси, бактерії, грибки, найпростіші мікроорганізми та гельмінти, можуть загострюватися на фоні застосування кортикостероїдів, особливо в поєднані з іншими речовинами, що пригнічують клітинну і гуморальну ланку імунітету і функцію нейтрофілів. Такі захворювання можуть бути легкими, але інколи можуть мати тяжкий і навіть фатальний перебіг. Зі збільшенням дози кортикостероїдів збільшується і частота інфекційних ускладнень. При гострій інфекції не слід вводити препарат інтрасиновіально, у суглобову сумку і в сухожильні піхви; внутрішньом’язове введення можливо тільки після вибору відповідної протимікробної терапії. У дітей, які отримують глюкокортикоїдну терапію протягом тривалого часу щоденно, може відмічатись уповільнення росту. Такий режим введення слід застосовувати тільки при тяжких станах за наявності дуже серйозних показань. Застосування живих і послаблених вакцин протипоказано хворим, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів. Убиті або інактивовані вакцини можуть бути призначені хворим, які отримують імуносупресивні дози кортикостероїдів, але слід мати на увазі, що ефект вакцинації може бути недостатнім. Процедура імунізації за необхідності може бути проведена у хворих, які отримують неімуносупресивні дози кортикостероїдів. Застосування препарату Депо-Медрол при активному туберкульозі показане лише в тих випадках фульмінантного або дисемінованого туберкульозу, коли кортикостероїди застосовуються у комбінації з відповідною протитуберкульозною хіміотерапією. Якщо глюкокортикоїди призначаються хворим з латентним туберкульозом або в період віражу туберкулінових проб, то дози слід добирати особливо пильно, оскільки може трапитися реактивація захворювання. Під час тривалої кортикостероїдної терапії такі хворі повинні отримувати хіміопрофілактику. Оскільки у хворих, які отримують кортикостероїдну терапію, рідко можливий розвиток анафілактичної реакції, перед введенням слід вжити відповідних застережних заходів, особливо якщо у хворого в анамнезі були алергічні реакції на будь-який лікарський засіб. Шкірні алергічні реакції, що спостерігалися, були, очевидно, зумовлені неактивними компонентами. Рідко при проведенні шкірних тестів виявлялися реакції власне на метилпреднізолону ацетат. Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю при лікуванні хворих з herpes simplex очей у зв’язку з небезпекою перфорації рогівки. При застосуванні глюкокортикоїдів можуть розвитися психічні розлади – від ейфорії, безсоння, змін настрою, змін особистості і тяжкої депресії до виражених психотичних проявів. Існуюча емоційна лабільність або психотичні розлади можуть посилюватися під час застосування кортикостероїдів. Глюкокортикоїди слід застосовувати з обережністю при неспецифічному виразковому коліті, якщо існує небезпека перфорації, розвитку абсцесу або іншої гнійної інфекції. Також слід дотримуватись обережності при дивертикуліті, при свіжих кишкових анастомозах, при активній або латентній пептичній виразці, нирковій недостатності, артеріальній гіпертензії, остеопорозі і міастенії, коли стероїди застосовуються як основна або додаткова терапія. При інтрасиновіальному введенні кортикостероїдів можуть виникати як системні, так і місцеві побічні ефекти. Необхідно проводити відповідне дослідження аспірованої суглобової рідини, щоб виключити септичний процес. Значне посилення болю, що супроводжується місцевою припухлістю, подальше обмеження рухів у суглобі, пропасниця і болісність є ознаками септичного артриту. Якщо розвивається подібне ускладнення і діагноз сепсису підтвердився, місцеве введення глюкокортикоїдів слід припинити і призначити відповідну антибактеріальну терапію. Не можна вводити кортикостероїди у суглоб, в якому раніше був інфекційний процес. Глюкокортикоїди не можна вводити в нестабільні суглоби. Необхідно дотримуватися стерильності для профілактики інфекцій і зараження. При виборі внутрішньом’язового шляху введення Депо-Медролу слід пам’ятати про повільну абсорбцію препарату з місця введення. Хоча контрольовані клінічні випробування показали, що глюкокортикоїди ефективно прискорюють процес видужування при загостренні розсіяного склерозу, не встановлено, що глюкокортикоїди впливають безпосередньо на патологічні механізми даного захворювання. Дослідження також показали, що для досягнення значущого ефекту необхідно вводити відносно високі дози глюкокортикоїдів. Оскільки вираженість ускладнень при лікуванні глюкокортикоїдами залежить від величини дози і тривалості терапії, у кожному конкретному випадку слід співставляти потенційний ризик і позитивний вплив при виборі дози і тривалості лікування, а також при виборі між щоденним введенням і введенням переривчастим курсом. Немає даних про те, що глюкокортикоїди мають канцерогенну чи мутагенну дію або впливають на репродуктивну функцію. Вагітність і лактація. Ряд досліджень на тваринах показали, що введення кортикостероїдів у високих дозах може призводити до спотворення плода. Адекватних досліджень впливу кортикостероїдів на репродуктивну функцію у людини не проводилося. Тому при прийнятті рішення про призначення кортикостероїдів вагітним і матерям-годувальницям або жінкам, які можуть завагітніти, слід проводити пильну оцінку співвідношення користі від застосування препарату і потенційного ризику для матері і плода. Оскільки дослідження безпеки застосування препарату у вагітних відсутні, для лікування вагітних Депо-Медрол слід застосовувати лише за наявності суворих показань. Кортикостероїди легко проникають крізь плаценту. Немовлята, які народилися від матерів, що отримували високі дози глюкокортикоїдів під час вагітності, повинні знаходитися під пильним контролем, щоб можна було своєчасно виявити ознаки недостатності надниркових залоз. Вплив кортикостероїдів на перебіг пологів не відомий. Кортикостероїди виділяються з грудним молоком. Здатність керувати автомобілем і працювати з механізмами. Хоча при прийомі препарату порушення зору зустрічаються рідко, хворим, що приймають Депо-Медрол, слід бути обережними при керуванні автомобілем або роботі з механізмами.
Условия хранения
Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25°С. Зберігати у недоступному для дітей місці. Термін придатності - 5 років.