Название
Ангизар Плюс
Основные свойства, форма выпуска
світло-помаранчевого кольору, круглі, двоопуклі, вкриті оболонкою таблетки, з розподільчою рискою на одному боці
Категория назначения
За рецептом.
Состав
діючі речовини: 1 таблетка містить 50 мг лозартану калію та 12,5 мг гідрохлоротіазиду; допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, гіпромелоза, триацетин, титану діоксид (Е 171), жовтий захід FCF (Е 110).
Фармакологические свойства
Комбінація компонентів препарату чинить адитивну дію, знижуючи артеріальний тиск більшою мірою, ніж кожен компонент окремо. Припускається, що ця дія є результатом дій обох компонентів, які взаємно доповнюють один одного. Лозартан являє собою антагоніст рецептора (типу AT1) ангіотензину II. Ангіотензин II зв’язується з AT1 рецептором, який міститься у багатьох тканинах (наприклад, гладкі м’язи судин, надниркові залози, нирки і серце), і викликає важливі біологічні реакції, у тому числі звуження судин і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів. Лозартан і його активний метаболіт карбоксильної кислоти (E 3174) блокують фізіологічно релевантні дії ангіотензину II. Лозартан блокує всі фізіологічно важливі ефекти ангіотензину II і шляхом пригнічення альдостерону може знижувати втрати калію, спричинені прийомом діуретиків. Гідрохлоротіазид - тіазидний діуретик - діє у кортикальному сегменті петлі Генле та дистальних відділах ниркових канальців. Уповільнює реабсорбцію іонів хлору та натрію (за рахунок антагоністичної взаємодії з транспортним ферментом Na+Cl-) і посилює реабсорбцію іонів кальцію (механізм не вивчений). Підвищення кількості і/та швидкості надходження іонів натрію та рідини у кортикальний сегмент збиральних трубочок призводить до збільшення секреції та виведення іонів калію та водню. Фармакокінетика. Після прийому внутрішньо лозартан добре всмоктується і при метаболізмі першого проходження створює активний метаболіт карбоксильної кислоти та інші недіючі метаболіти. Системна біологічна доступність препарату становить близько 33 %. Середня максимальна концентрація лозартану досягається протягом 1 години, а його активного метаболіту – протягом 3-4 години. Не було відзначено клінічно значущої дії на профіль концентрації лозартану у плазмі крові, якщо лікарський засіб приймався разом з їжею. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові – 2-5 годин. Період напіввиведення лозартану – 2 години, а його активного метаболіту – 6-9 годин. У хворих із нормальною функцією нирок збільшення діурезу відзначалося після прийому всього 12,5 мг гідрохлоротіазиду. Збільшення екскреції з сечею натрію і хлору та менш виражене збільшення калійурезу залежить від дози гідрохлоротіазиду. Після перорального прийому сечогінна дія розпочинається через 2 години, досягає піку майже через 4 години і утримується протягом 6-12 годин. Завдяки діуретичній дії гідрохлоротіазид підвищує плазматичну активність реніну, збільшує секрецію альдостерону, знижує сироватковий рівень калію і підвищує рівень ангіотензину II. Було доведено, що гідрохлоротіазид викликає середнє підвищення рівня сечової кислоти, а лозартан знижує гіперурикемію, викликану діуретичними засобами. Терапевтичний ефект препарату утримується протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид. Всмоктування. Абсорбція гідрохлоротіазиду становить 60-80 %. З білками зв′язується майже 60-80 % гідрохлоротіазиду. Час досягнення Cmax у плазмі крові – 1,5-3 години. У терапевтичному діапазоні доз середня величина AUC зростає прямо пропорційно до збільшення дози, при призначенні 1 раз на добу кумуляція незначна. Розподіл. Гідрохлоротіазид накопичується в еритроцитах. У фазі виведення його концентрація в еритроцитах у 3-9 разів більша, ніж у плазмі крові. Зв′язується з білками плазми крові- 40-70 %. У термальній фазі виведення складає 3-6 л/кг. Метаболізм. Гідрохлоротіазид метаболізується дуже мало, його єдиним метаболітом виявленим у незначних кількостях є 2-аміно-4-хлоро-М-бензендисульфонамід. Виведення. Період напіввиведення гідрохлоротіазиду з плазми крові становить 6-15 годин. Гідрохлоротіазид не метаболізується печінкою. Виводиться нирками 95 % у незміненому стані з сечею і близько 4 % шляхом клубочкової фільтрації і активної канальцевої секреції у проксимальному відділі нефрона. Фармакокінетика в особливих клінічних випадках. У пацієнтів літнього віку та хворих із порушеннями функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду значно знижується, що призводить до значного підвищення його концентрації у плазмі крові. У хворих із цирозом печінки змін фармакокінетики гідрохлоротіазиду не відзначалося.
Показания
Артериальная гипертензия у больных, которым рекомендована комбинированная терапия Международное название
Противопоказания
Підвищена чутливість до будь-яких компонентів препарату, анурія, тяжкі порушення функції печінки та нирок (кліренс креатиніну £ 30 мл/хв), тяжка печінкова недостатність, гіпокаліємія, гіперурикемія з клінічними проявами, вагітність і період годування груддю, дитячий вік. Підвищена чутливість до інших препаратів, що є похідними сульфонамідів.
Применение
Дорослі: 1 таблетка на добу. При необхідності дозу можна збільшити до 2 таблеток на добу. Максимальна доза становить 2 таблетки, які слід приймати 1 раз на добу. Як правило, гіпотензивний ефект досягається протягом 3-х тижнів після початку курсу лікування. Термін лікування визначається тяжкістю та перебігом захворювання. Початкова і підтримуюча доза Ангізару Плюс - 1 таблетка на добу. Препарат приймають незалежно від прийому їжі. Таблетку слід ковтати цілою, запиваючи невеликою кількістю рідини, можна приймати разом з іншими ангіотензивними препаратами.
Передозировка
У разі передозування (інтоксикації) препарату можлива поява таких симптомів: нудота, блювання, печінкова кома, артеріальна гіпотензія. Лозартан. Найімовірнішими проявами передозування є артеріальна гіпотензія і тахікардія; брадикардія може бути наслідком парасимпатичної (вагусної) стимуляції. У випадку симптоматичної артеріальної гіпотензії показана підтримуюча терапія. Лозартан і його активні метаболіти не можна видалити за допомогою діалізу. Гідрохлоротіазид. Найчастіші симптоми передозування є наслідком дефіциту електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) і дегідратації внаслідок надмірного сечовиділення. При одночасному прийомі серцевих глікозидів гіпокаліємія може спричинити посилення аритмій. Гідрохлоротіазид видаляється шляхом гемодіалізу, проте ступінь видалення не був встановлений. Лікування проводять залежно від тяжкості проявів інтоксикації. Необхідно викликати блювання, зробити промивання шлунка, призначити активоване вугілля. Подальше лікування – симптоматичне і допоміжне, спрямоване на підтримку діяльності серцево-судинної системи, корекцію водно-електролітного балансу.
Взаимодействие
При одночасному застосуванні Ангізару Плюс з дигоксином, варфарином, циметидином, фенобарбіталом, кетоконазолом та еритроміцином не було відзначено клінічно значущих взаємодій. Рифампіцин та флуконазол знижують рівні активних метаболітів. Як і в інших препаратів, що блокують ангіотензин ІІ чи його дії, одночасне застосування калійзберігаючих діуретичних засобів (наприклад, спіронолактону, триамтерену, амілориду), домішок калію чи замінників солі із вмістом калію може призвести до підвищення сироваткових концентрацій калію. Гіпотензивну дію лозартану знижують нестероїдні протизапальні засоби (індометацин). При одночасному застосуванні гідрохлоротіазид посилює дію інших гіпотензивних засобів, а також недеполяризуючих міорелаксантів, знижує ефективність пероральних гіпоглікемізуючих препаратів. Одночасне застосування гідрохлоротіазиду з глюкокортикостероїдами призводить до підвищеного виділення з організму іонів калію. При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і барбітуратів, діазепаму, етанолу підвищується ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. У пацієнтів, які отримують лікування препаратами літію, діуретичні засоби можуть викликати підвищення рівня літію у крові. При поліурії, викликаній препаратами літію, діуретичні засоби можуть спричинити парадоксальну антидіуретичну дію. Гіпоглікемічні засоби (пероральні та інсулін) – може знадобитися корекція дози гіпоглікемічних засобів. Інші антигіпертензивні засоби – адитивний ефект. Холестирамін і колестипол – у присутності аніонних обмінних смол всмоктування гідрохлоротіазиду порушується. Разові дози холестираміну і колестиполу зв´язують гідрохлоротіазид і зменшують його всмоктування у шлунково-кишковому тракті на 85 і 43 % відповідно. Кортикостероїди, АКТГ – виражене зниження рівня електролітів, зокрема гіпокаліємія. Пресорні аміни (наприклад, адреналін) – можливе зниження вираженості відповіді на введення пресорних амінів, але недостатнє для того, щоб виключити їхне застосування. Міорелаксанти недеполяризуючого типу дії (наприклад, тубокурарин) – можливе посилення ефекту міорелаксанту. Літій – діуретики знижують нирковий кліренс літію і підвищують ризик виникнення токсичної дії літію; їхне комбіноване застосування не рекомендується. Нестероїдні протизапальні препарати (включаючи інгібітори циклооксигенази-2) – у деяких пацієнтів прийом нестероїдних протизапальних препаратів, у тому числі селективних інгібіторів циклооксигенази-2, може знижувати діуретичний, натрійуретичний і антигіпертензивний ефекти діуретиків. Вплив препарату на результати лабораторних досліджень У зв´язку з впливом тіазидів на метаболізм кальцію їх прийом може спотворювати результати дослідження функції паращитовидних залоз.
Побочные действия
Гіперчутливість: анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані і голосової щілини з розвитком обструкції дихальних шляхів, та/або набряк обличчя, губ, гортані та/або язика; у деяких із цих пацієнтів було зазначено розвиток ангіоневротичного набряку в анамнезі при застосуванні інших препаратів, у тому числі інгібіторів АПФ. Є окремі повідомлення про розвиток васкулітів, у тому числі пурпури Геноха-Шенляйна на тлі прийому лозартану. З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив′янка.
Дети, беременные, водители
Препарат протипоказаний під час вагітності та у період годування груддю. При застосуванні під час II і III триместрів вагітності препарати, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть спричинити пошкодження або навіть смерть плода. При виявленні вагітності Ангізар Плюс слід якнайшвидше відмінити. Невідомо, чи проникає лозартан у грудне молоко. Тіазидні діуретики виявляються у грудному молоці. Рішення щодо припинення прийому ліків слід приймати з урахуванням важливості препарату для матері. При необхідності прийому препарату годування груддю слід припинити. Діти. Препарат не застосовують дітям.Немає підтверджених даних відносно впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами.
Специальные указания
Як наслідок пригнічення ренін-ангіотензинової системи, у чутливих осіб спостерігаються зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність; ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Інші препарати, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, можуть збільшити рівень сечовини у крові і креатиніну у сироватці крові у хворих із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Так само, як і при застосуванні всіх антигіпертензивних засобів, у деяких пацієнтів виникає симптоматична артеріальна гіпотензія. Пацієнтів слід спостерігати на предмет клінічних ознак водного або електролітного дисбалансу, наприклад, зневоднення, гіпонатріємії, гіпохлоремічного алкалозу, гіпомагнеземії або гіпокаліємії, які можуть з’являтися під час супутньої діареї або блювання. У цих випадках необхідно періодично, через відповідні інтервали часу, визначати рівень електролітів сироватки крові. При застосуванні препарату можливе порушення толерантності до глюкози, що може вимагати зміни дозування протидіабетичних засобів, включаючи інсулін. Ангізар Плюс може зменшувати екскрецію кальцію з сечею і викликати переміжне та незначне підвищення рівня кальцію у сироватці крові. Відчутна гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Лікування тіазидовими препаратами потрібно припиняти до виконання тестів з метою оцінки функції паращитовидної залози. Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язано з терапією тіазидним діуретиком, що входить до складу препарату. Оскільки лозартан знижує вміст сечової кислоти, його поєднання з гідрохлоротіазидом зменшує ступінь викликаної діуретиками гіперурикемії. Препарат слід з обережністю призначати наступним категоріям пацієнтів. З порушенням водно-електролітного балансу (зневоднення, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія, гіпокаліємія), яке може розвиватися на тлі діареї або блювання. Із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки; цукровим діабетом, з гіперкальціємією, гіперурикемією та/або подагрою; з цукровим діабетом, з обтяженим алергічним анамнезом і бронхіальною астмою; а також при системних захворюваннях сполучної тканини (у тому числі при системному червоному вовчаку); гіповолемії (у тому числі на тлі високих доз діуретиків); а також при одночасному призначенні із нестероїдними протизапальними препаратами (НПВЗ)), у тому числі інгібіторами циклогенази-ІІ. Інші ефекти У пацієнтів, які одержують тіазидні діуретики, реакції гіперчутливості можуть спостерігатися навіть у випадку відсутності вказівок на наявність алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Є повідомлення про розвиток загострення або прогресування системного червоного вовчаку на тлі прийому тіазидних діуретиків.
Условия хранения
Зберігати при температурі не вище 25º С у сухому, недоступному для дітей місці.
